Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6, який уточнив в ході розгляду справи та остаточно просив визнати за ним право на спадкування майна після смерті ОСОБА_7, а саме: будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, із прибудинковою земельною ділянкою 0,1 га та земельною ділянкою 0,023 га, а також земельної ділянки, що знаходиться на території Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області, у першій черзі. Визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом № № НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7 та НОМЕР_8, видані 21 липня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Хомутовським В. С. в 1/3 частині.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_7, після смерті якої залишилося вказане вище спадкове майно, яке було успадковане відповідачами - його батьком ОСОБА_4 та його дядьком ОСОБА_6, синами померлої, які є спадкоємцями першої черги за законом.

Посилаючись на те, що з 2003 року він постійно проживав із бабою у вказаному будинку, лише з 2004 року по 2009 рік навчався у м. Чернігові, вів із нею спільне господарство, зробив добудову та ремонт цього будинку, а також зазначаючи, що ОСОБА_7 була у безпорадному стані і він здійснював за нею догляд, а після смерті - здійснив її поховання, вважав, що він має право на спадкування разом зі спадкодавцями першої черги відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України, у зв`язку із чим просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 з 2009 року по день смерті ОСОБА_7 проживав з нею в одному будинку в різних його частинах, здійснював ремонт будинку, здебільше у своїй частині, та допомагав ОСОБА_7 по господарству, проте ним не доведено, що ОСОБА_7 перебувала у безпорадному стані і не могла самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим потребувала стороннього догляду, допомоги та піклування. Не надано позивачем і доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 перебувала на його матеріальному забезпеченні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 08 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2017 року скасовано, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право першої черги спадкоємців на спадкування майна, що залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 із присадибною земельною ділянкою за цією само адресою площею 0, 1 га, кадастровий номер НОМЕР_1 ; земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0, 0230 га, кадастровий номер НОМЕР_2 ; земельної ділянки площею 3, 81 га, що знаходиться на території Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_3, згідно з державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_4, що виданий головою Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області 20 червня 2001 року. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № НОМЕР_8, що видане 21 липня 2015 року на користь ОСОБА_6 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Хомутовським В. С., в 1/3 частині. Визнано частково недійсними свідоцтва № № НОМЕР_5, НОМЕР_6 і НОМЕР_7 про право на спадщину за законом, що видані 21 липня 2015 року на користь ОСОБА_4 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Хомутовським В. С., в 1/3 частині кожне. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що ОСОБА_7 і ОСОБА_1 проживали однією сім`єю як баба та онук з 2003 року. ОСОБА_1 проводив ремонт будинку, придбавав будівельні матеріали, купував лікарські засоби для спадкодавця, оплачував послуги на утримання будинку, а також здійснив поховання ОСОБА_7 за власні кошти. Виходячи з того, що спадкодавець знаходилася у безпорадному стані, оскільки народилася у 1939 році, тобто перебувала на час спірних правовідносин у похилому віці та мала хронічне захворювання, знаходилася на постійному обліку в лікарні з 1997 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування вимог частини другої статті 1259 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин положення статті 1264 ЦК України, оскільки позивач не проживав безперервно з бабою протягом п`яти років поспіль, так як період з 10 липня 2009 року по 07 червня 2014 року є меншим, ніж п`ять років. Крім того не враховано, що позивачем не надано доказів на підтвердження перебування спадкодавця в безпорадному стані і надання їй позивачем матеріальної або іншої допомоги.

Короткий зміст вимог заперечень на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У листопаді 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що він проживав з бабою однією сім`єю з 2003 року, тобто більше ніж п`ять років, і на час смерті вона була в безпорадному стані у зв`язку із станом здоров`я та похилим віком, а тому доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 569/8241/16-ц з Рівненського міського суду Рівненської області.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання права спадкування зі спадкодавцями першої черги, визнання свідоцтв про право на спадщину частково недійсними, призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, яка проживала у власному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на належне їй нерухоме майно, а саме: житловий будинок № 46 з надвірними будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1, земельні ділянки за вказаною адресою площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0230 га для ведення особистого селянського господарства, а також земельну ділянку площею 3,81 га, призначену для ведення товарного виробництва, яка розташована на території Липовецької сільської ради Кагарлицької сільської ради Київської області.

Вказане нерухоме майно було успадковане синами померлої ОСОБА_7 - відповідачами ОСОБА_4 (батьком позивача) та ОСОБА_6 (дядьком позивача), що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 21 липня 2015 року.

Позивач ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 постійно проживав з 2003 року, після розірвання шлюбу між його батьками, і до смерті ОСОБА_7, з тимчасовими перервами через навчання у м. Чернігові.З 10 липня 2009 року по 30 липня 2015 року був зареєстрований за цією адресою.

З довідок Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України вбачається, що у період 2012 - 2014 років ОСОБА_7 знаходилась на обліку у вказаному управління та отримувала пенсію у розмірі від 930,25 грн до 1194,13 грн.

Відповідно до витягів з медичної карти хворого, довідки головного лікаря Комунального закладу "Рівненський обласний онкологічний диспансер" від 13 червня 2016 року № 792/01-07/16, медичної картки стаціонарного хворого № 104229 та медичної картки хворого ОСОБА_7, у останньої була наявна хвороба з діагнозом: хронічна лімфоцитарна лейкемія.

В матеріалах справи також містяться договір-замовлення СК №001477 від 08 червня 2014 року про надання послуг ОСОБА_1 з поховання ОСОБА_7, довідка про причини смерті ОСОБА_7, чеки та квитанції про придбання лікарських засобів та будівельних матеріалів протягом 2009-2014 років.

Доказів, які б підтверджували матеріальне становище позивача та розмір його доходів за період 2009-2014 років, матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_7 перебувала у безпорадному стані і він здійснював за нею догляд, оскільки проживав з нею однією сім`єю, у зв`язку із чим має право на спадкування разом зі спадкодавцями першої черги відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України, у зв`язку із чим просив задовольнити позов.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкоємця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який йог опередив, та батьки.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) роз`яснено, що під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України (1618-15) .

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Судом першої інстанції установлено, що позивач ОСОБА_1 з 2009 року по день смерті ОСОБА_7 проживав з нею в одному будинку, проте в різних його частинах, здійснював ремонт будинку, здебільше у своїй частині, та допомагав ОСОБА_7 по господарству.

Також судом з урахуванням показів свідків установлено, що ОСОБА_7 була активною, а згідно з її медичної картки на протязі 2009-2014 років всього 5 разів зверталася до лікарів.

При цьому установлено, що спадкодавець отримувала пенсію. Доказів того, що ОСОБА_7 дійсно знаходилася у безпорадному стані і не могла самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим потребувала стороннього догляду, допомоги і піклування та того, що позивач протягом тривалого часу опікувався та матеріально забезпечував її, матеріали справи не містять.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права та покази свідків, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність вище перелічених юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у позивача могло виникнути право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України.

Висновки суду апеляційної інстанції стосовно того, що спадкодавець знаходилася у безпорадному стані, оскільки народилася у 1939 році, тобто перебувала на час спірних правовідносин у похилому віці, та мала хронічне захворювання, є припущеннями.

Крім того доводи позивача про те, що він тривалий час опікувався спадкодавцем та надавав їй допомогу, не можуть бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України.

Сам по собі факт надання допомоги ОСОБА_7 не є доказом того, що вона не могла забезпечити умови свого життя, перебувала у безпорадному стані та потребувала стороннього догляду. Наявність у спадкодавця хвороби з діагнозом: хронічна лімфоцитарна лейкемія у наведений період також не свідчить про те, що вона перебувала у безпорадному стані.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу ОСОБА_4, скасовано рішення апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, то відповідно до підпункту "в" пункту 2 частини першої статті 416 ЦПК України понесені ОСОБА_4 судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 768 грн покладаються на позивача ОСОБА_1 .

Головуючий	В. О. Кузнєцов
Судді:	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко
	С. О. Карпенко
	М. Ю. Тітов