У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Раково-Ліської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно. За життя ОСОБА_7 склав заповіт, згідно з яким заповів йому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Для оформлення своїх спадкових прав він звернувся до Камінь-Каширської державної нотаріальної контори, в якій йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

У липні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_5 посилалася на те, що її рідній тітці ОСОБА_8 належала трикімнатна квартира загальною площею 48 кв. м у східній частині двоквартирного одноповерхового житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності на це житло ОСОБА_8 не зареєструвала. В іншій половині будинку проживала ОСОБА_9, яка була рідною сестрою ОСОБА_8 10 вересня 2002 року ОСОБА_8 склала заповіт, згідно з яким спадкоємцем належної їй частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель вона призначила її. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла, після чого відкрилася спадщина на належне їй майно. Для оформлення своїх спадкових прав вона звернулася до Камінь-Каширської державної нотаріальної контори, в якій була заведена спадкова справа, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно.Враховуючи викладене, ОСОБА_5 просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на приміщення за № 1, 812, сарай позначений літерою "Б-1", криницю позначену літерою "К", житлового будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16 серпня 2016 року справу за позовом ОСОБА_1 до Раково-Ліської сільської ради Камінь-Каширського району, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5, про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на частину житлового будинку, об`єднано в одне провадження.

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 02 червня 2017 року задоволено заяву представника ОСОБА_6 - ОСОБА_12 про відвід судді та ухвалою цього ж суду від 02 червня 2017 року справу передано на розгляд до Ратнівського районного суду Волинської області.

Ухвалою Ратнівського районного суду Волинської області від 20 липня 2017 року до участі у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, в якості співвідповідача залучено ОСОБА_1 .

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 05 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Із спадкового майна в житловому будинку з господарськими будівлями, спорудами, розташованому по АДРЕСА_1, що залишилося після смерті спадкодавця ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, виділено у власність за заповітом ОСОБА_1 наступні приміщення: кімнату-2 площею 9,5 кв. м; кімнату-3 площею 12,6 кв. м; кімнату-4 площею 9,6 кв. м; кладову-5 площею 5,2 кв. м; коридор-6 площею 8,2 кв. м; кухню-7 площею 8,4 кв. м, загальною вартістю 105 737,86 грн; сарай Г-1 вартістю 30 290 грн, вбиральню-У вартістю 2 684 грн, всього на суму 138 712,18 грн, що становить 55,83 % реальної частки у житловому будинку, господарських будівлях, спорудах. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Із спадкового майна в житловому будинку з господарськими будівлями, спорудами, розташованому по АДРЕСА_1, що залишилося після смерті спадкодавця ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, виділено у власність за заповітом ОСОБА_5 наступні приміщення: коридор-1 площею 3,8 кв. м; коридор-8 площею 8,9 кв. м; кладову-9 площею 5,2 кв. м; кімнату-10 площею 9,8 кв. м; кімнату-11 площею 12,4 кв. м; кімнату-12 площею 6,8 кв. м, загальною вартістю 99 961,82 грн; сарай Б-1 вартістю 6 064 грн, криницю-К вартістю 3 752 грн, всього на суму 109 777,82 грн, що становить 44,17 % реальної частки у житловому будинку, господарських будівлях, спорудах. Стягнуто з Раково-Ліської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати по 2 449,70 грн з кожного. В дохід держави стягнуто судовий збір: з Раково-Ліської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області - 278,64 грн; з ОСОБА_3 - 278,64 грн; з ОСОБА_4 - 278,64 грн. Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судові витрати по 2 818,82 грн з кожного. В дохід держави стягнуто судовий збір: з ОСОБА_6 - 273,28 грн; з ОСОБА_1 - 273,28 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 своєчасно прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7, а ОСОБА_5 прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_8 . Спадкодавець ОСОБА_7 володів і користувалася в житловому будинку кімнатою-2 площею 9,5 кв. м; кімнатою-3 площею 12,6 кв. м; кімнатою-4 площею 9,6 кв. м; кладовою-5 площею 5,2 кв. м, коридором-6 площею 8,2 кв. м; кухнею-7 площею 8,4 кв. м, а спадкодавець ОСОБА_8 володіла і користувалася в житловому будинку коридором-1 площею 3,8 кв. м; коридором-8 площею 8,9 кв. м; кладовою-9 площею 5,2 кв. м; кімнатою-10 площею 9,8 кв. м; кімнатою-11 площею 12,4 кв. м; кімнатою-12 площею 6,8 кв. м. Тому, з врахуванням висновку проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи, суд дійшов висновку про можливість розподілу в натурі між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 приміщень житлового будинку з господарськими будівлями, спорудами, що належали ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Шворака П. Г. залишено без задоволення. Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шворак П. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 23 січня 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що житловий будинок з господарськими будівлями, спорудами, розташований по АДРЕСА_1 відноситься до соціальної групи - колгоспний двір. З часу побудови житлового будинку в ньому проживали: голова колгоспного двору - ОСОБА_9, її чоловік ОСОБА_7, син ОСОБА_11, батьки ОСОБА_13 та ОСОБА_14, сестра ОСОБА_8 ОСОБА_14 помер в 1971 році, а ОСОБА_13 померла в 1981 році. Станом на 01 січня 1991 року в зазначеному будинку проживали три члени колгоспного двору: ОСОБА_9, її чоловік ОСОБА_7 та син ОСОБА_11, а за окремим особовим рахунком у спірному будинку проживала ОСОБА_8 . За таких обставин спір щодо майна колгоспного двору мав вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме частиною першою статті 120, статтями 123, 126 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР (1540-06) ). Станом на 15 квітня 1991 року частка кожного члена колгоспного двору ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_11 становила по 1/3 частині, а ОСОБА_8 вважається такою, що втратила право на частку колгоспного двору, оскільки не брала участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Таким чином, після смерті у 2000 році ОСОБА_11 належну йому 1/3 частку як члена колгоспного двору успадкували його батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_7 і кожному з них стали належати по 1/3 частці як членів колгоспного двору та по 1/6 частці, успадкованих від сина. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 її чоловік ОСОБА_7 успадкував належні їй 1/3 частку як члена колгоспного двору та 1/6 частку успадковану від ОСОБА_11 В подальшому, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 відкрилася спадщина на належну йому 1/3 частку як члена колгоспного двору та 2/3 частки, успадкованих від ОСОБА_9, що разом складає цілу частину житлового будинку з господарськими будівлями, спорудами. За життя ОСОБА_7 склав заповіт, згідно з яким заповів ОСОБА_1 зазначений житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами,однак державним нотаріусом Камінь-Каширської державної нотаріальної контори було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Щодо заявлених позовних вимог ОСОБА_5, то судами безпідставно визнано її частку, успадковану ОСОБА_8, оскільки після смерті в 1971 році ОСОБА_14 та смерті в 1981 році ОСОБА_13, які були членами колгоспного двору, спадщина не відкривалася, а належні їм частки в колгоспному дворі розподілялися в рівних частинах між іншими членами колгоспного двору.

У червні 2018 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і просила відмовити в задоволенні скарги, посилаючись на те, що рішенням виконкому Камінь-Каширської районної ради від 11 лютого 1988 року № 30 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано власниками будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_8 проживала у східній частині зазначеного будинку, на неї був відкритий окремий погосподарський номер. Згідно з погосподарськими книгами сільської ради за 1958 - 1960 роки, 1961 - 1963 роки, 1964 - 1966 роки господарство ОСОБА_14, в якому проживала ОСОБА_8, відносилося до суспільних груп - "інші групи", а з 1966 року до суспільних груп - "робітники".

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Ратнівського районного суду Волинської області.

30 травня 2018 року справа № 157/679/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер спадкодавець ОСОБА_7

Згідно з довідкою Раково-Ліської сільської ради від 05 січня 2006 року після смерті ОСОБА_7 залишилося спадкове майно, яке складається з грошових вкладів у Камінь-Каширському відділенні Ощадбанку та житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 .

14 червня 2005 року ОСОБА_7 склав заповіт, посвідчений секретарем Раково-Ліської сільської ради, за яким на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належний йому житловий будинок по АДРЕСА_1 ОСОБА_1, належну йому земельну ділянку площею 2,74 га, згідно з Державним актом на право приватної власності на землю, заповів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах кожному, грошові вклади в Камінь-Каширському відділенні Ощадбанку заповів ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8, яка 10 вересня 2002 року склала заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1, заповіла ОСОБА_5

Згідно з витягами з погосподарських книг, які перебувають на зберіганні в Раково-Ліській сільській раді, на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, 1960-1963 років побудови, починаючи з 1967 року були відкриті два погосподарські номери. В погосподарських книгах за 1967 - 1969 роки, а також за 1971 - 1973 роки погосподарські номери були відкриті на ім`я ОСОБА_7 та на ім`я ОСОБА_14 у 1977 - 1979 роках погосподарські номери відкривалися на ім`я ОСОБА_7 та на ім`я ОСОБА_13 (дружина ОСОБА_14, який помер), у 1983 - 1985 роках, а також у 1986 - 1990 роках були відкриті погосподарські номери на ім`я ОСОБА_7 та на ім`я ОСОБА_15 (дочка ОСОБА_13, яка померла), у 1996 - 2000 роках відкрито два погосподарські номери на ім`я ОСОБА_7 (вказана частка 1/2, власника не вказано) та на ім`я ОСОБА_15 (вказана частка 1/2 та запис - будинок ОСОБА_7 ), у 2001 - 2005 роках відкрито два погосподарські номери на ім`я ОСОБА_7 (вказано власник ОСОБА_9 3/4 житлового будинку) та на ім`я ОСОБА_15 (вказано 1/4 частина, будинок ОСОБА_9 ), у 2006 - 2010 роках відкрито погосподарські номери на ім`я ОСОБА_1 (власника не вказано) та на ім`я ОСОБА_15 (вказано, що власником будинку є ОСОБА_9 ), у 2011 - 2015 роках відкрито погосподарські номери на ім`я ОСОБА_1 (власника не вказано) та на ім`я ОСОБА_15 (власника не вказано).

З архівних витягів Державного архіву Волинської області встановлено, що рішенням виконкому Камінь-Каширської районної ради від 11 лютого 1988 року № 30 визнано право власності на житлові будинки громадян, в тому числі Раково-Ліської сільської ради народних депутатів, а саме: ОСОБА_7 (назва вулиці і номер будинку не вказано) та ОСОБА_15 (назва вулиці і номер будинку не вказано).

На ім`я ОСОБА_15 була видана будинкова книга для прописки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що після смерті спадкодавця ОСОБА_7 спадщину за заповітом прийняв спадкоємець ОСОБА_1, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а після смерті спадкодавця ОСОБА_8 спадщину прийняла спадкоємець ОСОБА_5, яка подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини. За життя спадкодавці ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не оформили у встановленому законом порядку своє право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 . Спадкодавець ОСОБА_7 володів і користувався частиною приміщень в житловому будинку а спадкодавець ОСОБА_8 володіла і користувалася іншою частиною приміщень. З врахуванням висновку проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи суди дійшли висновку про можливість розподілу в натурі між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 приміщень житлового будинку з господарськими будівлями, спорудами, що належали ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Однак такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

В силу пункту 11 частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України, право власності встановлюється в судовому порядку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з положеннями статті 120 ЦК УРСР колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. При цьому за змістом частини другої статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

За змістом статті 126 ЦК УРСР працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства у зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) роз`яснено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

До введення в дію Закону України "Про власність" (697-12) частка майна померлого члена колгоспного двору з майна колгоспного двору не виділялася. Майно колгоспного двору спадкувалося тільки в разі смерті останнього члена колгоспного двору. Такий порядок спадкування поширювався на випадки припинення колгоспного двору з цих підстав до 01 липня 1990 року.

Положеннями статті 563 ЦК УРСР передбачено, що в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила розділу VII "Спадкове право". Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах. Правила цієї статті застосовуються також при спадкоємстві майна в господарстві громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування такого майна, що визначаються на час відкриття спадщини, та згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) .

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР (1540-06) , Законом України "Про власність" (697-12) , Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" (533-12) , Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат" (3377-08) , постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року №1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Відповідно до пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, пункту 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року № 1/5, підтвердженням належності будинку може слугувати відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності житлового будинку (частини будинку) відчужувачу на підставі запису в погосподарській книзі, повинно бути також зазначено: дані про склад будинку, розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки.

Виходячи з наведеного, підтвердженням належності житлового будинку (його частини) певній особі є записи в погосподарських книгах, ведення яких передбачалося наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим.

Тобто записи у погосподарських книгах визнавалися актами органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності.

Виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права чи від прийняття його до експлуатації.

При вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не перевірили фактичні та правові підстави виникнення права власності на житловий будинок, побудований до 1991 року, на який були відсутні правовстановлюючі документи на день смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема роз`яснено: по об`єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 (449-92-п) , якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

За умови наявності акта відведення земельної ділянки під забудову, дозволів на забудову, якщо будинок не було введено в експлуатацію, таке будівництво є незавершеним.

Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то в разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини, в тому числі обов`язок забудовника у встановленому законом порядку здати житловий будинок в експлуатацію.

У спірних правовідносинах судам необхідно з`ясувати, які нормативно-правові акти діяли на момент їх виникнення, встановити забудовника спірного домоволодіння, перевірити наявність документів і відомостей, які відповідно до чинних на момент проведення будівництва нормативно-правових актів підтверджували право власності на нерухоме майно або право користування ним, встановити дату закінчення будівництва, ким саме воно здійснювалося, чи введений будинок в експлуатацію, ким саме та на підставі яких документів.

Суди попередніх інстанцій не встановили повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірили доводів та не дослідили належним чином наданих сторонами доказів і дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та про задоволення позову ОСОБА_5 .

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення в цій справі.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях у достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що судами обох попередніх інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з`ясувати предмет та підстави позову, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, з огляду на зміст позовних вимог ОСОБА_1 та положення статей 42, 48, 50- 51 ЦПК України вирішити питання про процесуальний статус ОСОБА_5 у справі за первісним позовом та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Головуючий	В. О. Кузнєцов
Судді:	В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко
	В. А. Стрільчук

	М. Ю. Тітов