розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 20 липня 2017 року у складі судді Турченко Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 07 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.,

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"(далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 13 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11354164000, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 38 000 доларів США під 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 11 травня 2029 року. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 10 травня 2017 року в неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 27 147 доларів США та 6 784,27 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 25 105,70 доларів США, заборгованість за процентами - 2 041,30 доларів США, заборгованість за пенею за прострочення сплати кредиту - 2 817,68 грн, заборгованість за пенею за прострочення сплати процентів - 3 966,59 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 13 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 203299, за яким поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором. Враховуючи викладене, ПАТ "УкрСиббанк" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 20 липня 2017 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" суму боргу з повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту від 13 травня 2008 року № 11345164000 в розмірі 27 147 доларів США. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за пенею за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 6 784,27 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 07 листопада 2017 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відхилено. Рішення Київського районного суду міста Полтави від 20 липня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки є безпідставними. Останній платіж позичальник здійснила у вересні 2016 року, а наступний - повинна була сплатити 13 жовтня 2016 року. 27 березня 2017 року ПАТ "УкрСиббанк" направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги про дострокове повернення кредиту, які відповідачі отримали на початку квітня 2017 року. Зазначені вимоги боржником та поручителем виконані не були, у зв`язку з чим позивач в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), а саме 13 травня 2017 року звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду міста Полтави від 20 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 07 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього як поручителя кредитної заборгованості і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що 13 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 11354164000, якою збільшено відповідальність позичальника шляхом підвищення в подвійному розмірі процентної ставки у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання та сплати страхових платежів у випадку укладення договору страхування майна, про що він як поручитель не був повідомлений. Таким чином, внесення додатковою угодою змін до кредитного договору без згоди поручителя на такі зміни призводить до збільшення обсягу його відповідальності і зумовлює припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Полтави.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 травня 2018 року справу № 552/2963/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в касаційному порядку в частині вирішення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, а тому переглядаються Верховним Судом лише в цій частині.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Судами встановлено, що 13 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11354164000, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 38 000 доларів США під 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 11 травня 2029 року.

Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору позичальник зобов`язалася повертати кредит та сплачувати проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів 13-го числа кожного місяця.

ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов`язання за вказаним кредитним договором, останній платіж здійснила у вересні 2016 року, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 10 травня 2017 року склала 27 147 доларів США та 6 784,27 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 25 105,70 доларів США, заборгованість за процентами - 2 041,30 доларів США, заборгованість за пенею за прострочення сплати кредиту - 2 817,68 грн, заборгованість за пенею за прострочення сплати процентів - 3 966,59 грн.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 13 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 203299, за яким поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів і неустойки.

27 березня 2017 року ПАТ "УкрСиббанк" направило відповідачам вимоги про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, а у випадку неусунення порушень на 32-й день з моменту їх отримання банк вимагав достроково повернути кредит.

Згідно з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 отримала вимогу банку 01 квітня 2017 року, а ОСОБА_2 - 05 квітня 2017 року, однак протягом встановленого строку вони не погасили прострочену заборгованість, у зв`язку з чим 13 травня 2017 року, тобто в межах шестимісячного строку дії поруки ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з цим позовом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, а згідно з умовами договору поруки № 203299 ОСОБА_2 як поручитель несе солідарну відповідальність за виконання позичальником цих зобов`язань, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК (1618-15) України 2004 року), передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213- 215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що 13 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 11354164000, якою збільшено відповідальність позичальника шляхом підвищення в подвійному розмірі процентної ставки у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання та сплати страхових платежів у випадку укладення договору страхування майна, про що ОСОБА_2 як поручитель не був повідомлений, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 57, частиною першою статті 58 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без відповідної умови в договорі поруки або без згоди поручителя, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Частиною першою статті 651 ЦК України визначено, що зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Однак матеріали справи не містять, а ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження факту укладення 13 травня 2008 року між банком та позичальником будь-яких додаткових угод, в тому числі й таких, що збільшують обсяг його відповідальності як поручителя.

Крім того, умовами кредитного договору, зокрема пунктами 4.8, 8.1, був визначений обов`язок позичальника укласти договір страхування майна та сплачувати страхові платежі у випадку укладення ним договору застави, а також передбачено право банку нараховувати проценти в подвійному розмірі у зв`язку з порушенням позичальником зобов`язання щодо своєчасної сплати ануїтетних платежів. Тобто умови, про які заявник зазначає як такі, що були визначені додатковою угодою № 1, в дійсності містилися в самому кредитному договорі, за виконання якого він поручився.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваного рішення місцевого суду було зупинене ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року, у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 20 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 07 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Головуючий	В. О. Кузнєцов
Судді:	В. М. Ігнатенко
	С. О. Карпенко
	В. А. Стрільчук
	М. Ю. Тітов