розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2017 року у складі судді Хоминець М. М. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Проскурніцького П. І., Васильковського В. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року ОСОБА_1 (у ході розгляду справи змінила прізвище на ОСОБА_5 ) звернулася до суду з позовом до Стриганецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним дубліката свідоцтва про право власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_6 був її дідом, батьком її покійного батька - ОСОБА_7 Її мати ОСОБА_3 зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 . У даному будинку вона також проживала та була зареєстрована разом з батьками, з часу свого народження ІНФОРМАЦІЯ_4 до 15 березня 2010 року. На даний час продовжує проживати, але без реєстрації.

Вказувала, що зазначений будинок побудовано у 1977 році ОСОБА_6 На момент будівництва і на момент оформлення права власності на будинок у 1990 році та 2000 році дід перебував у зареєстрованому шлюбі з її бабою - ОСОБА_8, тому будинок належав їм на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що оскільки баба не залишила заповіту, то вона у порядку спадкування за законом за правом представлення має право на спадкування ј частини будинку. Спадщину вона прийняла, оскільки на момент її відкриття постійно проживала разом із спадкодавцем. Однак у порушення її прав Стриганецькою сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області 09 березня 2011 року ОСОБА_6 видано дублікат свідоцтва про право власності на спірний будинок у цілому, на підставі якого останній зареєстрував його за собою, а 13 вересня 2011 року незаконно відчужив відповідачу ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу. Тобто розпорядився належною їй часткою без її згоди.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_9 просила суд: визнати недійсним дублікат свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1 від 09 березня 2011 року, виданий ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Стриганецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 19 вересня 2000 року; визнати за нею право власності на ј частини даного будинку; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаного будинку від 13 вересня 2011 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області 10 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2017 року позов ОСОБА_10 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_11 право власності на 1/4 (одну четверту) частину будинковолодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_8

Визнано недійсним в 1/4 (одній четвертій) частині будинковолодіння АДРЕСА_1 дублікат свідоцтва про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 від 09 березня 2011 року, виданий ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Стриганецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 19 вересня 2000 року.

Визнано недійсним в 1/4 (одній четвертій) частині будинковолодіння АДРЕСА_1 договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 13 вересня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Колтуном Б. М. та зареєстрований у реєстрі за № 443.

У решті позову ОСОБА_10 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_9 успадкувала ј частини спірного будинковолодіння на підставі положень статей 1261, 1266, 1268 ЦК України за правом представлення (батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) після смерті своєї баби - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому вважається такою, що прийняла спадщину, так як від спадщини не відмовлялася протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України. Не зважаючи на вказане ОСОБА_6 (діду позивача) на підставі рішення виконавчого комітету Стриганецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області було видане свідоцтво на право приватної власності на спірне будинковолодіння у цілому. ОСОБА_6, не зважаючи на те, що фактично був власником ѕ частин спірного будинковолодіння незаконно продав його, порушивши право позивача на ј частину будинковолодіння.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, задоволено частково.

Рішення Тисменицького районного суду від 03 квітня 2017 року скасовано у частині часткового визнання недійсним дублікату свідоцтва про право власності та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у позовній вимозі ОСОБА_10 про визнання недійсним дублікату свідоцтва про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 від 09 березня 2011 року, виданого ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Стриганецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 19 вересня 2000 року, відмовлено.

У решті рішення районного суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_10 про визнання недійсним дублікату свідоцтва про право власності мотивоване тим, що позивач вже оспорювала первинний документ - свідоцтво про право власності на спірне будинковолодіння у судовому порядку, однак рішенням Тисменицького районного суду від 15 листопада 2013 року їй було відмовлено у задоволення позову. Також вона не навела обставин, за яких дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно виданий неправомірно, тобто, що оригінал свідоцтва не загублений, не знищений чи не зіпсований.

У решті рішення районного суду апеляційний суд вважав обґрунтованим та таким, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки позивач успадкувала ј частини спірного будинковолодіння й суд захистив права позивача на нього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_10 відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили належним чином обставин справи та не врахували, що позивач не подавала заяв до нотаріуса про прийняття спадщини після своєї баби - ОСОБА_8 . Вважає, позов передчасним, оскільки такому позову повинна була передувати відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Крім того, вважає, що ОСОБА_12 обрала неправильний спосіб захисту свого порушеного права у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного будинковолодіння від 13 вересня 2011 року та мала звернутися до суду з віндикаційним позовом.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення виконавчого комітету Стриганецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 19 вересня 2000 року за ОСОБА_6, який перебував з 09 лютого 1955 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, було визнано право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 9, 12).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла (том 1, а. с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (том 1, а. с. 149).

До суду з позовом звернулася онука ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - ОСОБА_9, яка є спадкоємицею за правом представлення після смерті бабусі ОСОБА_8, оскільки її батько ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с. 14).

ОСОБА_9 зверталася до суду з позовом про визнання рішення виконавчого комітету Стриганецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 19 вересня 2000 року, яким за ОСОБА_6 було визнано право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, незаконним, а також видане на його підставі свідоцтво про права власності на спірне будинковолодіння, частково недійсним.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_13 відмовлено оскільки у суді першої інстанції позивач не заявляла вимог про визнання за нею права власності на ј спадкового майна після смерті ОСОБА_3 за правом представлення.

Крім того, вказаними судовими рішеннями було встановлено, що: забудовником спірного будинковолодіння був дід позивача - ОСОБА_6, якому рішенням виконкому Івано-Франківської районної ради народних депутатів від 22 квітня 1977 року № 140 дозволено будівництво житлового будинку на старому місці, для чого 23 грудня 1977 року йому відведено земельну ділянку у натурі, що підтверджується виданим на його ім`я свідоцтвом на забудову садиби у сільських населених пунктах Івано-Франківської області від 12 грудня 1977 року. Ввказане будинковолодіння у силу змісту статті 112 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року) належало лише ОСОБА_6 та ОСОБА_8 як подружжю на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи чи особа, щодо якої встановлено ці обставини.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно зі статтею 1220 ЦК Україничасом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Статтею 1261 ЦК Українипередбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1266 ЦК Українивнуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Частинами першою, третьою та п`ятою статті 1268 ЦК Українивстановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Встановивши, що спірне будинковолодіння належало дідові та бабі позивача: ОСОБА_6, ОСОБА_8 як подружжю на праві спільної сумісної власності, а її батько - ОСОБА_7 помер до смерті своєї матері ( ОСОБА_8 ), суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_9 успадкувала ј частину будинковолодіння, яка належала б за законом її батькові, якби він був живий на час відкриття спадщини (частина перша статті 1266 ЦК України).

При цьому, суди вірно вказали, що після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина на належну їй половину спірного будинковолодіння, яку прийняли спадкоємці за законом першої черги: чоловік померлої - ОСОБА_6 та її онука - позивач ОСОБА_9 за правом представлення, у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, так як постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не відмовились від прийняття спадщини. Тобто, позивач нарівні з дідом успадкувала у рівних частках належну бабі половину спірного будинковолодіння, ставши власником ј його частини.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не подавала заяву до нотаріуса про прийняття спадщини після своєї баби - ОСОБА_8, а тому позов є передчасним, не заслуговують на увагу, оскільки вказана обставина не позбавляє її права на належну їй частку у спадщині. Згідно із положеннями статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору купівлі-продажу) співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Визнаючи договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 13 вересня 2011 року, недійсним у 1/4 частині будинковолодіння АДРЕСА_1, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що ОСОБА_6, не зважаючи на те, що фактично був власником ѕ частин спірного будинковолодіння незаконно продав його, порушивши право позивача на ј частину будинковолодіння.

При цьому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно вказав, що порушене право позивача на 1/4 частину спірного будинковолодіння, яка не виділена у натурі, підлягає захисту саме шляхом визнання недійсним оспорюваного договору у цій частині.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, які допомагають поновити (визнати) порушені (оспорювані) права та вплинути на правопорушника.

Порушене цивільне прави чи цивільний інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Колегія суддів вважає доводи касаційної скарги про те, що позивач обрала не вірний спосіб захисту свого порушеного права такими, що не заслуговують на увагу, оскільки суди правильно забезпечили справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд й вирішення справи та захистили порушені права ОСОБА_4 в ефективний правовий спосіб.

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій касаційна скарга не містить.

Отже, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій з дотримання вимог статей 212- 215, 315 ЦПК України 2004 року повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися, й правильно задовольнили позовні вимоги ОСОБА_13 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13 вересня 2011 року.

Рішення судів попередніх інстанцій у частині, в якій у задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 було відмовлено, нею не оскаржуються, тому колегією суддів відповідно до положень статті 400 ЦПК України не перевіряються.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2017 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2017 року залишити без змін.