розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Волинської області у складі судді Здрилюк О. І. від 27 липня 2018 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі - Луцьке об`єднане УПФУ Волинської області) про відшкодування завданої шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2015 року у справі № 161/2604/15-а визнано дії УПФУ в м. Луцьку Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1 наукової пенсії відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" за період з 24 грудня 2001 року по 28 серпня 2002 року протиправними. Зобов`язано УПФУ в м. Луцьку Волинської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії згідно статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" за період з 24 грудня 2001 року по 28 серпня 2002 року, з урахуванням виплачених сум. Виконуючи вказану постанову суду, посадова особа Луцького об`єднаного УПФУ Волинської області неправильно здійснила перерахунок пенсії позивачу та не нарахувала компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Таким чином, посадова особа Луцького об`єднаного УПФУ Волинської області, щодо якої порушено кримінальне провадження, своїми незаконними діями завдала позивачу шкоди у розмірі 28 479,81 грн, яку останній просив стягнути у судовому порядку.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 червня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.

Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що заявник в установлений в ухвалі суду від 22 травня 2018 року строк не усунув зазначених недоліків позовної заяви.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 27 липня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 червня 2018 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

Визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач недоліки апеляційної скарги в установлений судом строк не усунув, а саме, не сплатив судовий збір за подання скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що враховуючи предмет та підстави позову, позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 та пункту 6 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI (3674-17) ), оскільки судовий збір не сплачується за подання позовної заяви про відшкодування шкоди заподіяної органами державної влади та у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2018 року Луцьке об`єднане УПФУ Волинської області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвали апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 надійслав пояснення на відзив на касаційну скаргу, у яких навів доводи аналогічні тим, які викладені у касаційній скарзі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 361/2693/17 з Броварського міськрайонного суду Київської області.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Апеляційна скарга на судове рішення місцевого суду підлягає оплаті судовим збором за ставками, визначеними підпунктами 6, 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI.

У статті 3 Закону № 3674-VI визначено об`єкти справляння судового збору.

Згідно з положеннями пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Із урахуванням системного аналізу цієї норми закону, позивачі звільняються від сплати судового збору незалежно від доведеності вини органу державної влади (службової особи) у заподіянні шкоди. Обставини наявності такої вини є предметом доказування у кожній справі і не можуть бути критерієм для вирішення питання про сплату судового збору за подання позовної заяви щодо даної категорії спору.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що неправомірна поведінка посадової особи Луцького об`єднаного УПФУ Волинської області призвела до невиплати йому пенсії у належному розмірі та заподіяння позивачу шкоди.

Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011 (384/2011) , Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.

У даній справі при зверненні до суду із позовом про відшкодування шкоди позивач був звільнений від оплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI.

У зв`язку з наведеним висновки апеляційного суду щодо визнання апеляційної скарги неподаною з підстав несплати судового збору, оскільки жодних судових рішень, якими було б визнано незаконними рішення, дії чи бездіяльність відповідача щодо позивача або вчинення відповідачем кримінального правопорушення щодо позивача останнім не надано, є необґрунтованими.

Апеляційний суд у порушенням норм процесуального права позбавив ОСОБА_1 права на апеляційне оскарження судового рішення, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

З огляду на викладене оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідно до вимог частини четвертої статті 406 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Волинської області від 27 липня 2018 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.