Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 належить 14/25 часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1, іншим співвласником якого є ОСОБА_2, якому належить 11/25 часток у праві спільної часткової власності.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 19 серпня

1988 року, яке набрало законної сили, визначено порядок користування земельною ділянкою площею 626 кв. м на АДРЕСА_1 . Встановлено, що ширина в`їзду до належної позивачу частини домоволодіння складає 3,20 м.

Зазначала, що у 1996 році ОСОБА_2 збудував самовільну прибудову

літ. "А1" (2-6) на межі, по лінії в`їзду до належної позивачу частини домоволоділення і з того часу неодноразово звертався до різних інстанцій з метою захопити ділянки шириною 60 см вздовж стіни прибудови літ. "А1" довжиною 5,13 м площею 3 кв. м.

Проте рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 травня

2008 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на домоволодіння та земельну ділянку відмовлено. У зв`язку з цим, питання про в`їзд до належної позивачу частини домоволодіння шириною 3,20 м вже було вирішено судами. 25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 за відсутності позивача, без її дозволу та будь-яких правових підстав зрізав належну позивачу на праві власності металеву хвіртку зі стійкою шириною 0,8 м на в`їзді у її двір, пошкодив їх та самовільно встановив під кутом свою металеву хвіртку зі стійкою шириною 0,7 м, закрив хвіртку на замок, чим перекрив позивачу вхід у її двір і земельну ділянку через хвіртку. Крім того, у той же день, 25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 самовільно встановив металеву сітчасту огорожу на трьох стовпчиках висотою 1,5 м у дворі по фасаду на відстані 0,6 м від глухої стіни прибудови літ. "А1" (2-6), довжиною 5,13 м, захопивши 3,78 кв. м території двору, яким користується позивач. Фактично ОСОБА_2 було здійснено самочинне захоплення частини в`їзду двору площею 4 кв. м та зменшено ширину в`їзду до двору, яким користується позивач з 3,20 м до 2,25 м.

У подальшому, ОСОБА_2 отримав рішення Одеської міської ради

від 18 липня 2013 року № 3828-VІ та свідоцтво на право власності

від 20 серпня 2013 року № 8214208 на земельну ділянку площею 0,0337 га,

у тому числі 3,78 кв. м, за рахунок в`їзду до належного позивачу двору по фасаду на АДРЕСА_1 .

Однак, рішенням Малиновського районного суду міста Одеси

від 07 листопада 2014 року та додатковим рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2014 року, які набрали законної сили, рішення Одеської міської ради та свідоцтво про право власності були скасовані.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 відмовляється добровільно демонтувати незаконно встановлені огорожу та хвіртку, а також перешкоджає знести їх позивачу, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд усунути їй перешкоди в користуванні майном та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу самовільно встановлених ОСОБА_2 металевої хвіртки зі стійкою шириною 0,7 м по фасаду на в`їзді у її двір та сітчастого металевого забору на трьох металевих стовпчиках висотою 1,5 м у дворі ОСОБА_1 по фасаду на відстані 0,6 м від стіни будівлі під літ. "А1" довжиною 5,13 м; зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати їй у встановленні металевої хвіртки зі стійкою, належної ОСОБА_1 на праві власності, на попереднє місце - на в`їзді у її двір, шириною 3,20 м; покласти на неї витрати по демонтажу хвіртки та сітчастого забору, а також встановлення нової хвіртки.

Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 16 лютого

2016 року (у складі судді Тополевої Ю. В.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні майном та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати самовільно встановлену хвіртку із стійкою шириною 0,7 м по фасаду на в`їзді у двір, який знаходиться у користуванні ОСОБА_1

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні майном та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати самовільно встановлений сітчастий металевий паркан на трьох металевих стовпчиках висотою 1,5 м

у дворі, який знаходиться у користуванні ОСОБА_1 по фасаду на відстані 0,6 м від стіни будівлі літ. "А1" довжиною 5,13 м.

Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у встановленні металевої хвіртки зі стійкою на попереднє місце на в`їзді у двір, який знаходиться у користуванні ОСОБА_1, шириною 3,20 м.

Встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого витрати по демонтажу хвіртки із стійкою та сітчастого металевого паркану, а також по встановленню металевої хвіртки зі стійкою на попереднє місце на в`їзді у двір, який знаходиться у користуванні ОСОБА_1, шириною 3,20 м покладено на ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право позивача на здійснення правомочності щодо користування майном та земельною ділянкою порушується відповідачем, у зв`язку з чим воно підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача демонтувати самовільно встановлені відповідачем металеву хвіртку та сітчастий металевий паркан на трьох металевих стовпчиках, а також зобов`язання відповідача не перешкоджати їй у встановленні металевої хвіртки зі стійкою, належної ОСОБА_1 Отже, позовні вимоги є законними та обґрунтованими, і підлягають задоволенню.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 16 лютого

2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що будь-яких правових підстав для зайняття відповідачем частини проїзду у двір ОСОБА_1 немає, оскільки згідно з усталеним порядком користування, який склався між співвласниками домоволодіння, починаючи з 1980 року, зазначений проїзд шириною 3,20 м знаходиться у володінні та користуванні ОСОБА_1 . Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд справи без участі зацікавленої особи є порушенням норм ЦПК України (1618-15) та права на захист, забезпеченого Конституцією України (254к/96-ВР) . ОСОБА_2 зазначає, що він не був належним чином повідомлений про судові засідання в суді першої та апеляційної інстанцій. Крім того, вказував, що ним були заявлені відводи, які безпідставно були відхилені та не розглянуті, що є порушенням статті 23 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій). Також скаржник зазначав, що спір у справі повинен бути вирішений за рішенням суду № 2-114/88 та з урахуванням судового рішення Одеського апеляційного адміністративного суду у справі

Доводи інших учасників справи

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що ухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що, починаючи з 1988 року у позивача з ОСОБА_3 іде спір про порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 належить 14/25 часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі рішення народного суду Малиновського району міста Одеси від 09 червня 1980 року.

Іншим співвласником зазначеного домоволодіння є ОСОБА_2, якому належить 11/25 часток у праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 18 січня 1980 року, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Одеської державної нотаріальної контори.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 19 серпня

1988 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-114/88 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визначено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 Одесі: ОСОБА_1 виділено ділянку площею 341,72 кв. м під літ. "II" за І варіантом розподілу згідно з висновком від 24 червня 1987 року за винятком площі 9,28 кв. м довжиною 21,6 м та шириною 1,60 м; ОСОБА_2 виділено земельну ділянку загальною площею 284,28 кв. м, до складу якої ввійшла ділянка під літ. "І" за цим же висновком та додатково 9,28 кв. м, визначено межу городу за наявним забором.

Разом з тим, у мотивувальній частині Малиновського районного суду міста Одеси від 19 серпня 1988 року встановлено, що відповідач встановив невеликий штахетний паркан, котрий розділяв двір. Пізніше ОСОБА_1 був встановлений високий паркан по тій же межі, який знаходився там до 1986 року і яким встановлювався порядок користування земельною ділянкою з фасадної сторони. У 1986 році ОСОБА_2 самовільно переставив цей паркан на 2,25 м вправо та поставив його в одну лінію з будинком під літ. "А". При цьому, визначаючи порядок користування земельною ділянкою, суд врахував згоду ОСОБА_1 відступити 2 м від будинку під літ. "А" та виділив цю земельну ділянку ОСОБА_2 шириною 2 м та довжиною 2,25 м.

Обставини, зазначені у рішенні Малиновського районного суду міста Одеси від 19 серпня 1988 року, підтверджені рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2006 року, яке ухвалене за результатами перегляду рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02 березня

2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії.

Крім того, з рішення Апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2006 року вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції призначено та проведено судову будівельно-технічну експертизу

від 11 липня 2005 року, за висновком якої земельна ділянка площею

626 кв. м на АДРЕСА_1 розділена між співвласниками подільним парканом на дві частини. Межі розділу проходять наступним чином: від вуличного роздільного паркану з відступом 3,2 м від правої межі впродовж глухої стіни самовільно побудованої прибудови літ. "А1" довжиною 5,13 м; поворот вправо довжиною 0,6 м по зовнішній стіні житлового будинку літ. "А"; поворот вліво довжиною 2,37 м по зовнішній стіні житлового будинку у літ. "А"; поворот наліво по міжквартирним перегородкам на кут, примикання зовнішніх стін прибудови літ. "а1" та літ. "а"; поворот направо продовж зовнішніх стін прибудов

літ. "а1", літ. "а2" і далі по лінії продовження загальної довжини 21,6 м до пересічення з задньою межею з відступом 7,4 м від лівої бокової межі.

Також вказаним рішенням апеляційного суду встановлено, що в фактичному користуванні ОСОБА_1 (14/25 частин) знаходиться 292 кв. м земельної ділянки. У користуванні ОСОБА_2 (11/25 частин)- 334 кв. м. Існуючий порядок користування відповідає тому, що був встановлений між співвласниками ще у 1980 році, будь-які паркани відповідачем або членами його родини не переставлялися, межі земельних ділянок, що були встановлені між сторонами в 1980 році, не змінювалися.

Також установлено, що у мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2008 року, ухваленого за результатами перегляду рішення Малиновського районного суду міста Одеси

від 08 листопада 2007 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у праві власності на домоволодіння та земельну ділянку; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту, усунення перешкод у здійсненні права власності та права користування земельною ділянкою, зазначено, що зобов`язання ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 у володіння і користування 60 см земельної ділянки з фасадної сторони та відновити межі шляхом встановлення забору, який відступає від будівлі "2-6" на 60 см є помилковим.

Апеляційний суд також установив, що 25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 за відсутності позивача, без її дозволу, зрізав належну позивачу металеву хвіртку зі стійкою шириною 0,8 м на в`їзді у її двір і водночас встановив під кутом свою металеву хвіртку зі стійкою шириною 0,7 м, чим перекрив частину в`їзду у двір позивача шириною 3,20 м, який після цього зменшився до 2,20 м. Крім того, в той же день, 25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 самовільно встановив металеву сітчасту огорожу на трьох стовпчиках висотою 1,5 м у дворі по фасаду на відстані 0,6 м від глухої стіни прибудови літ. "А1" (2-6), довжиною 5,13 м.

Рішенням Одеської міської ради від 18 липня 2013 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки; вирішено передати безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0337 га на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) із земель житлової та громадської забудови міста.

На підставі зазначеного рішення відповідач отримав свідоцтво про право власності від 20 серпня 2013 року на вказану земельну ділянку.

Однак, рішенням Малиновського районного суду міста Одеси

від 07 листопада 2014 року та додатковим рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2014 року, залишеними без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року, рішення Одеської міської ради від 18 липня 2013 року визнано незаконним та скасовано; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 20 серпня 2013 року; визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0337 га,

а також виключено з Державного земельного кадастру відомості про зазначену земельну ділянку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2014 року, додаткове рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року залишені без змін.

У мотивувальній частині ухвали Апеляційного суду Одеської області

від 20 травня 2015 року, зокрема, зазначено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 безоплатно у власність спірної земельної ділянки виконаний на підставі рішення Малиновського народного районного суду міста Одеси від 19 серпня 1988 року, яке не було виконане, а рішення Апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2006 року, яким вирішено питання щодо площ та меж земельних ділянок, які знаходяться у користуванні

ОСОБА_1 та ОСОБА_4, при виготовленні документації не враховано.

Отже, будь-яких правових підстав для зайняття відповідачем частини проїзду у двір ОСОБА_1 немає, оскільки згідно з усталеним порядком користування, який склався між співвласниками домоволодіння, починаючи з 1980 року, зазначений проїзд шириною 3,20 м знаходиться у володінні та користуванні ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 317, 319, 321 ЦК України (435-15) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з частинами першо-третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Переглядаючи законність рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до статі 391 ЦК України (435-15) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Апеляційний суд вірно встановив, що право позивача на здійснення права щодо користування майном та земельною ділянкою порушується відповідачем, у зв`язку з чим воно підлягає захисту у спосіб, обраний позивачем, а саме: шляхом зобов`язання відповідача демонтувати самовільно встановлені металеву хвіртку зі стійкою шириною 0,7 м по фасаду на в`їзді у її двір та сітчастий металевий паркан на трьох металевих стовпчиках висотою 1,5 м у дворі ОСОБА_1 по фасаду на відстані 0,6 м від стіни будівлі літ. "А1" довжиною 5,13 м, а також зобов`язання відповідача не перешкоджати їй у встановленні металевої хвіртки зі стійкою, належної ОСОБА_1 на праві власності, на попереднє місце - на в`їзді у її двір, шириною 3,20 м.

Врахувавши характер та тривалість спору між сторонами, апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Крім того, доводи касаційної скаргипро те, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про судові засідання в судах першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що про судові засідання в суді першої інстанції ОСОБА_2 було повідомлено відповідно до вимог статті 74 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), що підтверджується відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (т. 1 а. с. 133, 151, 180, 182, 236). Отримання скаржником судової повістки про виклик в судове засідання, призначене на 16 лютого 2016 року, лише 02 березня 2016 року не є суттєвим порушенням, оскільки ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про судові засідання в суді апеляційної інстанції. Крім того, у судовому засіданні апеляційного суду 28 вересня 2016 року був присутній представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та надавав пояснення по суті справи. Відсутність доказів повідомлення ОСОБА_2 про судове засідання суду першої інстанції, призначене на 03 грудня 2015 року, також не є суттєвим порушенням, оскільки наявні докази повідомлення

ОСОБА_2 про наступні судові засідання, зокрема, відкладене

з 02 грудня 2015 року на 21 січня 2016 року.

Крім того, відповідач неодноразово надавав заперечення на позов з відповідними доказами (т. 1 а. с. 115), клопотання (т. 1 а. с. 135, 176, 196) до матеріалів справи через канцелярію суду.

Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 було належним чином повідомлено про судові засідання в суді апеляційної інстанції, що підтверджується присутністю у судовому засіданні апеляційного суду

28 вересня 2016 року представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 2 а. с. 116).

Доводи касаційної скаргипро те, що заявлені ОСОБА_2 та його представником ОСОБА_5 відводи суддям Сватаненку В. І.,

Суворову В. О. та Вадовській Л. М. не були розглянуті, спростовуються наявною в матеріалах справи ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2016 року, постановленою в порядку статей 20, 24 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій).

Посилання в касаційній скарзіна судове рішення у справі № 815/708/13а не має правового значення, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України 10 липня 2014 року у справі № 815/708/13а за позовом

ОСОБА_1 до Одеської міської ради в особі Управління архітектури та містобудування про визнання недійсним та протиправним висновку та додатку до нього та їх скасування, постанову Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року скасовано, провадження у справі закрито.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого

Вказана ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому вказане судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.