розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2018 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду

від 10 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Олійника В. І.,

Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа ? служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що з 21 травня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого

За час перебування сторін у шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився

син - ОСОБА_3 .

У зв`язку з погіршенням стосунків з 2011 року сторони стали проживати окремо та у них фактично були припинені сімейно-шлюбні стосунки.

З моменту припинення сімейно шлюбних відносин у сторін не виникало труднощів з вихованням та утриманням сина, за домовленістю між сторонами син проживав разом з ОСОБА_2 .

Після народження у ОСОБА_2 09 серпня 2015 року другої дитини ОСОБА_4, ОСОБА_1 став більше часу проводити зі своїм сином

ОСОБА_3, але з 2016 року ОСОБА_2 без погодження з позивачем змінила місце навчання сина ОСОБА_3 та перевела його до гімназії № 48.

Влітку 2016 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з проханням про надання дозволу на виїзд їх спільного сина ОСОБА_3 терміном на 4 роки до Французької Республіки, мотивуючи це тим, що вона працевлаштувалася в посольстві України та бажає, щоб їх син проживав зазначений термін разом з нею та молодшим своїм братом в місті Париж на час її відрядження до Французької Республіки.

Але не отримавши повної відповіді від відповідача щодо умов проживання, навчання, виховання їх спільного сина на території Французької Республіки ОСОБА_1 відмовив ОСОБА_2 у задоволені її прохання.

Після цього ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон до Французької Республіки без згоди батька.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 листопада

2016 року у задоволенні позову було відмовлено.

В листопаді 2016 року ОСОБА_2 виїхала в довгострокове відрядження до Французької Республіки терміном на 4 роки.

Неповнолітній ОСОБА_3 став проживати разом з бабусею та дідусем зі сторони ОСОБА_2 .

З врахуванням того, що неповнолітній ОСОБА_3 позбавлений можливості батьківського піклування та турботи, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 разом з ним (батьком) за адресою:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1, третя особа ? орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька та надання дозволу на виготовлення проїзного документа.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що враховуючи довготривале відрядження ОСОБА_2 до Французької Республіки у зв`язку з працевлаштуванням до посольства України постала нагальна потреба в оформленні пакету документів для виїзду за кордон їхнього з

ОСОБА_1 спільного сина ОСОБА_3

Розрив сина ОСОБА_3 зі своєю матір`ю та його молодшим братом негативно впливає на психоемоційний стан ОСОБА_3, він тяжко переносить довготривалі розлучення зі своєю матір`ю та братом. Крім того такі подорожі необхідні ОСОБА_3 для ознайомлення з культурою інших народів і стимулювання дитини до вивчення іноземних мов. Подорожі нададуть можливість оздоровити дитину в період відпочинку біля узбережжя Середземного моря, Альпійських гір та інших оздоровчих курортів.

ОСОБА_2 забезпечена відповідними належними житловими умовами в місті Парижі Французької республіки, що дозволяють повноцінно проживати як ОСОБА_2 так і її неповнолітнім синам разом з нею. В разі переїзду ОСОБА_3 до міста Париж Французької Республіки, його буде зараховано до Української Паризької Школи де він зможе повноцінно проходити навчання.

Відповідач ігнорує всі прохання в оформленні необхідного пакету документів для виїзду за кордон дитини, а в особистих розмовах категоричний проти виїзду сина за кордон зі своєю матір`ю.

ОСОБА_1 залишені без задоволення та без відповіді направлені ОСОБА_2 листи-вимоги про оформлення згоди на виїзд за кордон сина.

ОСОБА_2 просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю - ОСОБА_2 ; надати дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон України до Французької Республіки ОСОБА_3 у супроводі

матері - ОСОБА_2 в період з 01 листопада 2017 року по 01 листопада 2020 року; надати дозвіл на виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 без згоди батька - ОСОБА_1, за зверненням матері - ОСОБА_2 для оформлення поїздки до Французької Республіки в період з 01 листопада 2017 року по 01 листопада 2020 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня

2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ? служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини - відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ? орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька та надання дозволу на виготовлення проїзного документа - задоволено частково.

Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Надано дозвіл неповнолітньому ОСОБА_3 на тимчасовий виїзд за кордон до Французької Республіки без супроводу та згоди батька на період до 01 листопада 2020 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 280,00 грн витрат пов`язаних з оплатою судового збору.

У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та надання дозволу неповнолітньому ОСОБА_3 права виїзду до Французької Республіки, з урахуванням думки дитини і висновку органу опіки та піклування, найкраще забезпечить інтереси цієї дитини.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою скаргу неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при допиті судом першої інстанції малолітнього свідка, допущено тиск на нього, а сам допит проведено з порушенням процесуальних норм. таким чином показання малолітнього ОСОБА_3 не можуть розглядатися як належний та допустимий доказ.

Висновок за результатами психологічного обстеження ОСОБА_3 складений фізичної особою підприємцем ОСОБА_11 без підтверджень у неї спеціальних знань у галузі психології, не може бути належним та допустим доказом.

Орган опіки та піклування Шевченківської в місті Києві державної адміністрації, надаючи висновок, вийшов за межі, визначеної законом, компетенції, та допустив порушення вимог нормативно-правових актів, які регламентують порядок розгляду даного питання.

Надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без супроводу та згоди батька на період до 01 листопада 2020 року, суперечить чинному законодавству.

Доводи інших учасників справи:

27 травня 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_12 подала до Верховного Суду письмові пояснення на касаційну скаргу, в яких просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпровського районного суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у письмових поясненнях на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:

У справі яка переглядається судами встановлено, що з 21 травня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва

від 20 лютого 2015 року.

За час перебування сторін у шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився

син - ОСОБА_3 .

Згідно з судовим наказом, виданим Дніпровським районним судом міста Києва, від 05 грудня 2017 року з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі ј частини всіх доходів, але не менше ніж 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно наказу Міністерства Закордонних справ України від 21 листопада 2016 року № 2512-ос, ОСОБА_2 призначено з 25 листопада 2016 року на посаду другого секретаря з консульських питань Посольства України у Французькій Республіці та відповідно до контракту (строкового трудового договору), укладеного між МЗС України та ОСОБА_2, останню направлено в довгострокове відрядження до Французької Республіки терміном до 4-х років.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4, який на час довготривалого відрядження ОСОБА_2 також виїхав та проживає разом зі своєю матір`ю в місто Париж.

Після розірвання шлюбу між сторонами неповнолітній ОСОБА_3 проживав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . На час довготривалого відрядження ОСОБА_2 неповнолітній ОСОБА_3 став проживати у своїх дідуся та бабусі по лінії матері за адресою: АДРЕСА_3, які на час відрядження ОСОБА_2 займаються вихованням, опікою та утриманням ОСОБА_3 .

Про довгострокове відрядження ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 знав заздалегідь, але не ставив питання щодо визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 за своїм місцем проживання.

Неповнолітній ОСОБА_3 навчається в гімназії № 48 міста Києва, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 та його вихованням та опікою займаються безпосередньо дідусь та бабуся по лінії матері.

Між сторонами виникли неприязні стосунки, що викликані ненаданням дозволу на виїзд неповнолітнього сина ОСОБА_3 до Французької Республіки на час довготривалого відрядження ОСОБА_2

Свою відмову в наданні відповідного дозволу ОСОБА_1 обґрунтовував побоюваннями, що у разі виїзду сина за кордон на час відрядження

ОСОБА_2 він буде позбавлений можливості у спілкуванні, вихованні та побаченнях зі своїм сином ОСОБА_3 .

Також свою позицію обґрунтовував тим, що за місцем його проживання у АДРЕСА_1 створені всі умови для проживання його сина ОСОБА_3, що підтверджується актом обстеження умов проживання.

У судовому засіданні було опитано малолітнього ОСОБА_3, якому на час розгляду справи виповнилося повних 12 років, та який в судовому засіданні пояснив, що він мріє та бажає поїхати до Французької Республіки та проживати разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 та своїм рідним братом ОСОБА_4, яких він дуже любить та сумує за ними. Він також бажає навчатися у школі міста Парижа та для чого вивчає французьку мову. Крім того, зазначив, що поїздка до Французької Республіки посприяє розширенню його світогляду і дасть йому більше знань.

З приводу проживання зі своїм батьком ОСОБА_1 ОСОБА_3 категорично заперечував і при цьому пояснив, що його батько фактично діє всупереч його інтересів, з батьком фактично він не спілкується, а підставою є те, що останній не дає йому дозволу на виїзд за кордон та перешкоджає проживати зі своєю матір`ю та братом і тому з батьком фактично відбувся розрив стосунків.

Також ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що в разі виїзду до Французької Республіки він буде спілкуватися та підтримувати стосунки зі своїм батьком за допомогою соціальних мереж, буде йому телефонувати, а коли буде приїздити до міста Києва на канікули, то буде зустрічатися з батьком.

Він дуже сильно переживає з приводу обставин, що склалися у зв`язку з ненаданням дозволу на його виїзд до матері та брата.

Вказані обставини також підтверджуються висновком психологічного обстеження ОСОБА_3 (а. с. 176-189, т.1)

Згідно акта обстеження умов проживання за місцем проживання

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ) в орендованій МЗС України квартирі створені всі умови для проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки, виданої директором Української Паризької Школи, отримано підтвердження, що у разі проживання ОСОБА_3 в місті Парижі останнього буде зараховано до Української Паризької Школи на 2018-2019 роки.

Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надано висновок, яким підтримано позовну заяву

ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітнього

ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 та надання йому дозволу на виїзд за кордон без згоди та супроводу батька.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції, висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та надання дозволу неповнолітньому ОСОБА_3 на період до 01 листопада 2020 року права виїзду до Французької Республіки, з урахуванням думки дитини і висновку органу опіки та піклування, найкраще забезпечить інтереси цієї дитини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Відступаючи від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року справа № 235/139/16-ц (№ 6-15цс17), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 712/10623/17 дійшла наступних висновків.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР (475/97-ВР) .

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

' 'p' Конституція України (254к/96-ВР) гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (3857-12) , вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) , установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини, та такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків має бути наданий на підставі рішення суду на певний період.

Таким чином висновок судів попередніх інстанцій про надання дозволу неповнолітньому ОСОБА_3 на період до 01 листопада 2020 року права виїзду до Французької Республіки є правильним та відповідає найкращим інтересам дитини.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Головуючий	В. П. Курило
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	В. М. Коротун
	В. І. Крат