Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчук М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2018 року у складі судді Миронець О. К. та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником 19/24 частин квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира), а 5/24 частин указаної квартири перебуває у власності ОСОБА_2 . Позивач пропонувала виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за її частку, однак згоди у цьому вони не дійшли. ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає та не зареєстрована, комунальні послуги не сплачує. Порядок користування квартирою не встановлювався. Указана квартира є її єдиним житлом, яку вона самостійно утримує. Частка у праві власності ОСОБА_2 в квартирі є незначною та припинення права на неї не завдасть відповідачу істотної шкоди, оскільки ОСОБА_2 має право власності на 1/2 частину квартири у м. Полтаві.

З урахуванням наведеного, просила суд припинити право ОСОБА_2 на частку, яка складає 5/24 частин у квартирі, зі сплатою відповідної грошової компенсації позивачем на користь відповідача; визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/24 частин квартири, які належать ОСОБА_2 .

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила суд накласти арешт та заборонити відчуження 5/24 частин квартири.

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виділивши їй у користування житлову кімнату площею 8, 7 кв. м, що відповідає її частці у праві власності на квартиру, у користуванні ОСОБА_1 залишити кімнату площею 12, 8 кв. м, кладову площею 0, 7 кв. м, в загальному користуванні залишити частину приміщень площею 34 кв. м. Також просила розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до порядку користування квартирою, вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 28 грудня 2017 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт та заборонено відчуження 5/24 частин квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Припинено право ОСОБА_2 на частку, яка складає 5/24 частин у квартирі АДРЕСА_1, що перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/24 частин квартири АДРЕСА_1 .

Вирішено питання судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість 5/24 часток квартири АДРЕСА_1 у розмірі 131 777 грн, з яких грошові кошти у сумі 131 777 грн Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Полтавській області перерахувати на рахунок ОСОБА_2 з депозитного рахунку суду у сумі 131 777 грн, які внесені ОСОБА_1 згідно квитанцій № 14 від 14 грудня 2017 року та № 225 від 11 жовтня 2018 року.

Скасовано заходи забезпечення позову, а саме знято арешт з 5/24 частин квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що частка ОСОБА_2 у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування спірною квартирою неможливе, відповідач у цій квартирі не проживає, має на праві власності частку в іншому житлі, що відповідно до статті 365 ЦК України є підставою для припинення права відповідача на частку у спільному майні з виплатою йому грошової вартості цієї частки, яка попередньо була внесена ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду, і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із відсутності підстав для його задоволення, а також, що запропонований порядок користування квартирою не відповідає реальним часткам співвласників та спільне володіння і користування квартирою є неможливим через неприязні стосунки між ними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира є неподільною річчю, тому технічно неможливо виділити належну відповідачу частку, яка є незначною, з цього майна, спільне володіння і користування майном є неможливим. Встановивши указані обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність передбачених законом підстав для припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні. При цьому судом установлено, що таке припинення не завдає істотної шкоди інтересам ОСОБА_2, оскільки у спірній квартирі вона не проживає та має інше житло на праві власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки тому, що суд першої інстанції розглянув справу без її представника, чим порушив її права на правничу допомогу.

Також судами зроблено неправильний висновок щодо неможливості спільного користування квартирою, а також того, що її частка у квартирі є незначною.

Відзив на касаційну скаргу

У встановлений судом строк ОСОБА_3 подала відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу та без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору дарування від 14 серпня 2008 року ОСОБА_1 отримала в дар від ОСОБА_5 7/12 частин, від ОСОБА_6 5/24 частин квартири АДРЕСА_1, що в загальному складає 19/24 частин.

30 серпня 2014 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_7 та взяла прізвище ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки від 15 листопада 2017 року, виданої ЖБК "Зоря-1", у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована одна особа ОСОБА_1

ОСОБА_2 є власником 5/24 частин квартири АДРЕСА_1, проте в ній не проживає, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 частка якої належить їй на праві власності.

Згідно звіту незалежної оцінки майна від 09 жовтня 2017 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 628 000 гривень.

Висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 21 серпня 2018 року визначено, що ринкова вартість 5/24 частин квартири АДРЕСА_1, складає 131 777 гривень. У висновку зазначено, що провести поділ квартири технічно неможливо, а також неможливо запропонувати варіанти реального порядку користування квартирою відповідно до ідеальних часток співвласників. Експертом запропоновано один варіант порядку користування квартирою з відступом від ідеальних часток.

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 внесла на депозитний рахунок ТУ ДСА в Полтавській області 130 833 грн, 11 жовтня 2018 року - 944 грн, що загалом складає 131 777 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Згідно з частиною другою статті 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.

Втручання у право власності може бути виправданим згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) і буде відповідати усталеній прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства"), якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

З урахуванням указаного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши докази і правильно застосувавши норми права, обґрунтовано виходили із того, що спірна квартира № 86 є неподільною, частка ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на указану квартиру є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном є неможливим, тому є підстави для припинення права ОСОБА_2 на 5/24 частин квартири.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 21 серпня 2018 року визначено, що ринкова вартість 5/24 частин квартири АДРЕСА_1, складає 131 777 грн, які попередньо були внесені ОСОБА_3 на депозитний рахунок суду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про розгляд справи судом першої інстанції без її представника не є процесуальним правопорушенням, яке дає підстави для скасування правильного по суті рішення.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в її апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.