розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 11 квітня 2018 року у складі суддів: Куштана Б.П., Кондора Р.Ю., Мацунича М.В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності й просила визнати будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,301 га, незакінчений будівництвом кафе-магазин 95% готовності по АДРЕСА_2, розташований на земельній ділянці площею 0, 0224 га, земельну ділянку площею 0, 23 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаного майна.

У січні 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0, 0224 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та розташований на ній об`єкт незавершеного будівництва кафе-магазин 95% готовності по АДРЕСА_2 та заборони ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо відчуження вказаного майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 січня 2018 року у складі головуючого-судді Чопик В. В. заяву ОСОБА_1 задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку площею 0, 0224 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та розташований на ній об`єкт незавершеного будівництва кафе-магазин 95% готовності по АДРЕСА_2 . Заборонено ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо відчуження вказаного майна.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 січня 2018 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що майно, на яке позивач просить в порядку забезпечення позову накласти арешт не перебуває у власності відповідача, а згідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на праві власності іншій особі, яка не залучена до участі у справі - ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції позбавляє позивача можливості захисту належних їй прав на набуте у шлюбі майно. Апеляційним судом не вжито заходів щодо повного, всебічного і об`єктивного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи у їх сукупності, не надано належної оцінки доказам позивача, унаслідок чого безпідставно відмовлено у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та позбавити позивача ефективного захисту порушених прав, за захистом яких вона звернулася до суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Відзивів на касаційну скаргу до суду не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень передбачені у статті 263 ЦПК України, за якою судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що даний спір виник з приводу нерухомого майна, а саме будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці орієнтовною площею 0,301 га, незакінченого будівництвом кафе-магазину 95% готовності по АДРЕСА_2, розташованого на земельній ділянці площею 0,0224 га, земельної ділянки площею 0, 23 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої по АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи, позивач ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,0224 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та розташований на ній об`єкт незавершеного будівництва кафе-магазин 95% готовності по АДРЕСА_2 .

Право власності на вказану нерухомість згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_3, яка не є учасником даної справи.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК Українипозов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Суд апеляційної інстанції, належним чином з`ясувавши обставини справи, встановивши, що майно, на яке позивач просить накласти арешт не перебуває у власності у відповідача, а належить на праві власності ОСОБА_3, яка не є учасником даної справи, дійшов правильного висновку про те, що за умови належності майна, щодо якого заявлена вимога про забезпечення позову шляхом накладення арешту, іншій особі на праві приватної власності, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги про невжиття апеляційним судом заходів щодо повного, всебічного і об`єктивного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи у їх сукупності, не надання належної оцінки доказам позивача, спростовуються матеріалами справи та встановленими судом апеляційної інстанції фактичними обставинами, а тому не є обґрунтованими.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Судді:	В. О. Кузнєцов
	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко