відповідачі: приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Марунько Ольга Григорівна, публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

треті особи: відділ державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції, Вінницька районна державна адміністрація, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Редевич Оксани Миколаївни, на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 14 травня 2018 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Рибчинського В. П., Медвецького С. К.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г., публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), треті особи: відділ державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції (далі - ВДВС Вінницького РУЮ), Державна реєстраційна служба Вінницького районного управління юстиції Вінницької області, ОСОБА_3, про визнання недійсним і скасування свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та його дублікату, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності.

Позовна заява мотивована тим, що йому стало відомо, що житловий будинок по АДРЕСА_1, що є їх з дружиною - ОСОБА_3 спільною сумісною власністю, належить на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 08 жовтня 2013 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Вважав, що вказане свідоцтво є недійсним та підлягає скасуванню, так як оформлене з порушенням Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , оскільки майно на прилюдних торгах банком не придбавалося, а було набуто на підставі постанови державного виконавця та акту про передачу банку, як стягувачу, цього майна у рахунок погашення боргу за кредитним договором від 17 вересня 2013 року.

Постановою начальника ВДВС Вінницького РУЮ від 13 листопада 2013 року зазначену постанову та акт державного виконавця скасовано, тому видане на їх підставі свідоцтво є недійсним і підлягає скасуванню. Нотаріус у порушення глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , видав банку не свідоцтво про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, а свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, тому останнє видане з порушенням законодавства. Крім того він є співвласником переданого банку нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому видане свідоцтво на ім`я банку порушує його право володіння цим майном.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (житлового будинку та земельної ділянки) від 08 жовтня 2013 року, видане приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г., зареєстроване у peєcтpi за № 1033; визнати недійсним та скасувати дублікат свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 34, виданий 16 січня 2017 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г.; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаpiyca Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г. про державну реєстрацію прав та їx обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 6526943 від 08.10.2013 14:45:58.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 28 липня 2017 року замінено третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача - Державну реєстраційну службу Вінницького районного управління юстиції у Вінницькій області на Вінницьку районну державну адміністрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 березня 2018 року у складі судді Бондаренко О. І. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки при переході права власності на спірне нерухоме майно до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" його прав порушено не було, так як рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 09 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині визнання спільним сумісним майном подружжя та визнанні права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,2283 га, що розташована за тією ж адресою.

Суд виходив з того, що вказаним судовим рішенням підтверджено факт, що зазначене нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а тому, посилаючись на частину четверту статті 82 ЦПК Українита (1618-15) те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, дійшов висновку, що права позивача у даній справі не порушені.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 14 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня 2016 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (житлового будинку та земельної ділянки) від 08 жовтня 2013 року, видане приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г., зареєстроване у Реєстрі за № 1033, скасовано.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час розгляду справи була чинна постанова начальника ВДВС Вінницького РУЮ від 13 листопада 2013 року про скасування постанови та акту державного виконавця про передачу майна стягувачеві - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"у рахунок погашення боргу від 17 вересня 2013 року, які стали підставами виникнення у банку цивільних прав, посвідчених цим свідоцтвом.

Крім того, апеляційний суд вважав, що помилка нотаріуса у повній назві свідоцтва, що підлягає виправленню, за умови відповідності його змісту наданим документам і наявності необхідних реквізитів, не може бути єдиною й законною підставою для визнання його недійсним. А позов у частині визнання недійсним та скасування дублікату свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, виданого 16 січня 2017 року, є недоведеним, так як не надано доказів існування такого документу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Редевич О. М., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення змінити в частині відмови у задоволенні його позовних вимог, задовольнивши їх.

В іншій частині судове рішення апеляційної інстанції учасниками процесу не оскаржується, тому колегією суддів відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не перевіряється.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд надав неправильну оцінку поданим ним доказам, дійшовши помилкового висновку про те, що не було доведено видачу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" дублікату оскаржуваного свідоцтва. Вказане призвело до безпідставної відмови у визнанні такого дублікату недійсним та його скасування, оскільки дублікат є документом, який замінює основний документ і його порушені права не відновлені.

Зазначає, що він звертався з вимогою про скасування рішення нотаріуса, як державного реєстратора, не з підстав незаконності його дій під час вчинення реєстраційної дії, а через скасування документу, який став підставою для проведення державної реєстрації прав, що не було враховано апеляційним судом і безпідставно відмовлено у цій частині позову.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2018 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що доводи скарги є безпідставними, а висновки апеляційного суду відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 04 липня 1987 року перебувають у шлюбі.

30 травня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір. Цього ж дня ОСОБА_3 за договорами купівлі-продажу придбала у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку площею 0,2283 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що розташовані у АДРЕСА_1 .

Вказане нерухоме майно з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитом ОСОБА_3 на підставі укладеного договору іпотеки від 30 травня 2006 року та за нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_1 було передано в іпотеку вказаному банку.

На примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції перебував виконавчий лист від 22 лютого 2010 року № 2-67-10 про стягнення за рішенням Вінницького районного суду Вінницької області з ОСОБА_3 на користь ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитом у розмірі 871 572,42 грн.

Прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна неодноразово призначалися у травні-липні 2013 року, але тричі не відбулися у зв`язку з відсутністю покупців та несплатою коштів переможцем торгів. Майно не було реалізовано і державний виконавець повідомив про це стягувача ВАТ ""Райффайзен Банк Аваль", запропонувавши йому залишити нереалізоване майно за собою згідно із частиною шостою статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і надалі у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій).

У зв`язку зі згодою банку, 17 вересня 2013 року державний виконавець виніс постанову та склав акт про передачу майна стягувачу - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у рахунок погашення боргу.

На підставі виданих державним виконавцем постанови та акту приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г. 08 жовтня 2013 року видала ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (житлового будинку та земельної ділянки у АДРЕСА_1 ), зареєстроване у реєстрі за № 1033.

Постановою начальника ВДВС Вінницького РУЮГолубєва С. В. від 13 листопада 2013 року скасовано вищенаведені постанову та акт державного виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 17 вересня 2013 року у зведеному виконавчому провадженні № 32367023 з підстави встановлення порушення державним виконавцем статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" та прав інших стягувачів у частині пропонування залишення за собою майна боржника лише ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Ухвалою Вінницького районного суду від 13 травня 2016 року відмовлено ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у поновленні строку для оскарження постанови начальника ВДВС Вінницького РУЮГолубєва С. В. щодо скасування постанови та акту державного виконавця Собчука В. В. від 17 вересня 2013 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Таким чином документи, на підставі якого проведено прилюдні торги, скасовані.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Редевич О. М. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідає.

Згідно з частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України.

За статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону).

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону України "Про виконавче провадження"). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 Закону).

З огляду на зазначене, передбачена статтею 62 Закону України "Про виконавче провадження" процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою таку процедуру разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не можуть бути ототожнені з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт.

Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України 2004 року визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду.

Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16.

Встановивши, що постановою начальника ВДВС Вінницького РУЮ від 13 листопада 2013 року скасовано постанову та акт державного виконавця про передачу майна стягувачеві у рахунок погашення боргу за кредитним договором від 17 вересня 2013 року, які стали підставами виникнення у банку цивільних прав, посвідчених цим свідоцтвом, врахувавши наведені норми права та правовий висновок Верховного Суду України,апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання оспорюваного свідоцтва недійсним, але задовольнив вимогу про його скасування.

Разом з тим, апеляційний суд вказав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання недійсним та скасування дублікату свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, виданого 16 січня 2017 року, оскільки позивач у порушення вимог статей 12, 13 ЦПК України не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів, як існування такого дублікату, так і незаконності дій та підстав для його видачі.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд не взяв до уваги наведених норм процесуального права, безпідставно не звернув уваги на надану позивачем інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 2, а. с. 57) на підтвердження існування дублікату свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 34, виданого 16 січня 2017 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г. та не мотивував підстав відхилення чи неврахування цього доказу.

Апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині, формально пославшись на відсутність доказів існування дублікату, при цьому належним чином не дослідив надані докази та не з`ясував наявність вказаного дублікату, що є важливим для вирішення цього спору, так як дублікат є другим примірником свідоцтва та має юридичну силу оригіналу, зокрема й є підставою для державної реєстрації прав (пункт 4 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Крім того, погоджуючись з рішення районного суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаpiyca Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г. про державну реєстрацію прав та їx обтяжень, апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивач просив скасувати таке рішення державного реєстратора не з підстав незаконності дій нотаріуса під час вчинення реєстраційної дії, що є публічно-правовим спором, а з підстав скасування документу, на підставі якого проведено державну реєстрацію, згідно з вимогами частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) дійшла висновку про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Отже, апеляційний суд у порушення вимог статей 263- 265, 382 ЦПК України формального розглянув справу в оскаржуваній частині, не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не дослідив усіх наданих учасниками процесу доказів й не надав їм правову оцінку, не врахував наведених норм матеріального та процесуального права, не перевірив належним чином обставин видачі оскаржуваного дублікату свідоцтва та підстав для скасування рішення нотаріуса, як державного реєстратора, дійшовши передчасного висновку про залишення у силі рішення суду першої інстанції у цій частині.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, досліджувати нові докази та давати їм правову оцінку, розгляд справи апеляційним судом проведено неповно, то справу в оскаржуваній частині необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Редевич Оксани Миколаївни -задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 14 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування дубліката свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів й скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаpiyca Вінницького районного нотаріального округу Марунько Ольги Григорівни,про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.