розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2018 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня

2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петренко К. В., Четверта дніпровська нотаріальна контора, про визнання права власності у порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що 17 травня 1994 року його мати - ОСОБА_6 - склала заповіт, яким заповіла усе належне їй майно його дочці - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його та ОСОБА_3 мати - ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач, скориставшись станом здоров`я їх матері, ОСОБА_6, яка не усвідомлювала значення своїх дій, склав від її імені на своє ім`я заповіт. У зв`язку із хворобливим станом ОСОБА_6 вказаний заповіт складено на дому, підписано ОСОБА_7, а 27 травня 2006 року посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В. у присутності свідків.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2016 року його позов до ОСОБА_3 задоволено, заповіт, складений ОСОБА_6 і посвідчений приватним нотаріусом 27 травня 2006 року, визнано недійсним. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2016 року у частині задоволення позову про визнання зазначеного заповіту недійсним скасовано, у задоволенні його позову у цій частині відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності, проте встановлено нікчемність спірного заповіту.

Таким чином, ним доведено факт того, що вищевказаний заповіт є нікчемним, що встановлено преюдиційними судовими рішеннями, але у позові відмовлено за пропуском строку позовної давності. Вважає, що такий заповіт не створює прав та обов`язків для особи, на користь якої його було складено, а тому спадкування відбувається на загальних, передбачених законом підставах.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив судвизнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті його матері - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірний заповіт від 27 травня 2006 року згідно з положеннями закону недійсним не визнано, то спадкування за законом не відбувається. Встановлення преюдиційними судовими рішеннями обставин щодо нікчемності цього заповіту, про що зазначав позивач, не породжують право ОСОБА_1 на спадкування за законом після смерті матері. Відсутні підстави для застосування строку позовної давності, на що посилається відповідач, оскільки ОСОБА_1 позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 січня

2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, рішення суду першої інстанції змінено у частині правового обґрунтування підстав відмови у позові ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що преюдиційними судовими рішеннями встановлено факт нікчемності спірного заповіту. 07 липня 2009 року позивач дізнався про складений ОСОБА_6 заповіт, а, отже, саме з цього часу почався відлік строку позовної давності. Проте з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише у березні 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідач судові рішення не оскаржив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 199/1490/18 з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки 31 травня 2016 року він перервався преюдиційним судовим рішенням. Крім того, у тому числі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року встановлено нікчемність спірного заповіту, тому ці обставини доказуванню не підлягають, а у нього наявне право на прийняття спадщини після смерті матері за законом.

Доводи особи, яка подала відзив

У травні 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 - подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, преюдиційними судовими рішеннями у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання спірного заповіту недійсним відмовлено, тобто у встановленому законом порядку його недійсним не визнано, унаслідок чого у позивача права на спадкування за законом після смерті матері не виникло.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 травня 2006 року мати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - склала заповіт, яким заповіла усе своє майно ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено, заповіт складений ОСОБА_6 і посвідчений приватним нотаріусом 27 травня 2006 року визнано недійсним (а. с. 11-12, т. 1).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2016 року у частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання зазначеного заповіту недійсним скасовано, у задоволенні позову у цій частині відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності, проте на підставі частини другої статті 1257 ЦК України встановлено нікчемність спірного заповіту (а. с. 13-17, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Форма заповіту передбачає складення його письмово із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251- 1252 ЦК України (стаття 1247 ЦК України).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що преюдиційними судовими рішеннями встановлено факт нікчемності спірного заповіту, тобто він не створює юридичних наслідків.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_3 подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 52-54, т. 1).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 264 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Правила про позовну давність передбачають право на позов у матеріальному сенсі. Якщо особі належить цивільне право і це право порушено, то вона вправі здійснити своє право у примусовому порядку, проти волі зобов`язаної особи, шляхом звернення до національного суду або до іншого компетентного органу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" ("Stubbings and Others v. the United Kingdom").

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що 07 липня 2009 року ОСОБА_1 дізнався про складений ОСОБА_6 спірний заповіт, унаслідок чого саме з цього часу слід обчислювати строк позовної давності. Проте з позовом до суду позивач звернувся лише у березні 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем строк позовної давності не пропущено, оскільки 31 травня 2016 року він перервався преюдиційним судовим рішенням, безпідставні з огляду на таке.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Таким чином, посилання позивача на переривання строку позовної давності безпідставне, так як за змістом статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності може мати місце лише у межах строку давності, а не після його спливу. При цьому встановлено, що про існування спірного заповіту ОСОБА_1 довідався 07 липня 2009 року (позовна давність три роки), а преюдиційні судові рішення за його позовом, поданим до суду у квітні 2015 року, ухвалені: 16 лютого 2016 року (рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська), 31 травня 2016 року (рішення апеляційного суду Дніпропетровської області), 22 березня 2017 року (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ).

Крім того, колегія суддів вважає, що посилання на переривання позовної давності безпідставне й тому, що відсутні підстави й умови, визначені статтею 264 ЦК України, для його застосування. Пред`явлення позову з іншими позовними вимогами в іншій справі не є перериванням строку позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.