розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 травня 2017 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф.,

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Позовна заява мотивована тим, що у період із 14 серпня 1985 року по 03 червня 1986 року він проходив військову службу в Збройних Силах СРСР. При виконанні службового обов`язку у Демократичній Республіці Афганістан у нього розвинулося ряд захворювань, які турбують його по сьогоднішній день. Унаслідок захворювань, отриманих під час проходження служби, він змушений тривалий час знаходитися на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури. Його турбують щоденні головні болі, часто виникає запаморочення, похитування при ходінні, погіршення пам`яті, зниження слуху, болі в хребті, дискомфорт в області серця, біль у колінних суглобах. Крім того, він хворіє на невроз, який розвинувся унаслідок сильного хвилювання під час проходження служби, у зв`язку з чим він неодноразово проходив лікування в медичних установах.

Унаслідок отриманих захворювань під час проходження військової служби порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізувати свої життєві функції, звички та бажання, не має можливості працювати, у зв`язку з чим не може забезпечувати свою родину, що додає йому додаткових неприємних відчуттів. Наявні у нього хвороби завдають йому душевних страждань, психологічний дискомфорт, почуття розпачу та тривоги, що стало наслідком неповноцінного життя.

Ураховуючи викладене, посилаючись на статті 23, 1167 ЦК України, статтю 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтю 3 Закону України "Про Збройні Сили України", позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 14 серпня 1985 року по 03 червня 1986 року позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан у складі радянських військ, направлених для надання військової допомоги у складі військової частини № 97978. Тобто позивач не був військовослужбовцем Збройних Сил України або іншого утвореного відповідно законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, а проходження ним військової служби відбувалось у період існування Української Радянської Соціалістичної Республіки, коли Збройні Сили України та інші військові формування створені не були.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що встановивши, що позивач не був військовослужбовцем Збройних Сил України або іншого утвореного відповідно законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, а проходження ним військової служби відбувалось у період існування Української Радянської Соціалістичної Республіки, коли Збройні Сили України та інші військові формування створені не були, а будь-яких доказів вини відповідача, його протиправної поведінки та причинно-наслідкового зв`язку між завданням позивачу моральної шкоди з діями відповідача, позивач не надав.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що він відноситься до категорії військовослужбовців, які стали інвалідами унаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, у зв`язку з чим він має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до закону. Причинно-наслідковий зв`язок між отриманням ним інвалідністю та проходженням ним військової служби встановлено актом МСЕК. Обов`язок держави відшкодувати йому завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління.

Також посилався на те, що Угодою про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, яка укладена 15 квітня 1994 року державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав, передбачені органи, які забезпечуватимуть виконання цієї Угоди, одним із яких зазначено Міністерство оборони України.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У листопаді 2017 року Міністерство оборони України подало заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вказувало, що Угодою про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, яка укладена 15 квітня 1994 року, не передбачена можливість відшкодування шкоди військовослужбовцям. Відповідач не є правонаступником Міністерства оборони СРСР, а позивач не надав доказів того, що його захворювання виникли саме під час проходження військової служби у Збройних Силах України, а посилався на те, що його захворювання виникли унаслідок проходження військової служби у 1985-1986 роках на території Демократичної Республіки Афганістан у складі радянських військ.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 760/21047/17 з Солом`янського районного суду м. Києва.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах СССР з 14 серпня 1985 року по 03 червня 1986 року на території Демократичної Республіки Афганістан у складі радянських військ, направлених для надання військової допомоги у складі військової частини № 97978.

Відповідно до довідки до Акту огляду МСЕК серії АД № 083347 від 29 грудня 2008 року ОСОБА_1 встановлена 3 група інвалідності у зв`язку з хворобою, яка пов`язана з проходженням військової служби.

Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 20 листопада 2008 року № 841 захворювання ОСОБА_1 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов`язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Положеннями статті 11 вказаного Закону України встановлено, що військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров`я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Встановивши, що захворювання ОСОБА_1, які стали підставою для встановлення йому 3 групи інвалідності, пов?язані із проходження військової служби у 1985-1986 роках у Демократичній Республіці Афганістан, де велися бойові дії, суди правильно врахували, що стаття 17 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не поширюється на ці правовідносини.

На позивача поширюються положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року №1рп/99 за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Вирішуючи спір, суди, врахувавши наведені вище норми матеріального права та обставини справи, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про те, що позивач не був військовослужбовцем Збройних Сил України, які знаходяться у підпорядкуванні Міністерства оборони України (стаття 3 Закону України "Про Збройні Сили України"), а спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, тому відсутні підстави для покладення обов`язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після проходження позивачем військової служби.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, є безпідставними, оскільки у вказаній постанові, Верховний Суд України зазначив, що на правовідносини, що виникли у 2008 році, поширюється положення статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", відповідно до якої Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Отже, обов`язок держави відшкодовувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Зважаючи на наведене, цей правовий висновок Верховного Суду України не стосується правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі.

Посилання касаційної скарги на Угоду про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, яка укладена 15 квітня 1994 року, є необґрунтованими, оскільки цією Угодою не передбачена можливість відшкодування шкоди військовослужбовцям.