розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 лютого 2017 року у складі судді Троценко Т. А. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що при ознайомленні з матеріалами перевірки, яку здійснював інспектор Бердянського відділу поліції головного управління поліції в Запорізькій області Решетов О. В. за заявою матері - ОСОБА_3 щодо неправомірних дій ОСОБА_2, їй стало відомо про те, що остання у своїх поясненнях стверджувала, що вона, позивач, є психічно хворою, перебуває на обліку у Бердянському психоневрологічному диспансері і на цій підставі пише необґрунтовані заяви. Крім того, зазначену недостовірну інформацію ОСОБА_2 також поширювала серед інших громадян, які виступали свідками у суді за позовом її матері. Внаслідок поширення цієї інформації працівники поліції стали до неї грубо відноситися, не перевіряли її заяви. Цими неправомірними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, приниженні її соціальної оцінки в очах оточуючих.

Посилаючись на викладене, позивач просила зобов`язати ОСОБА_2 публічно спростувати поширену нею недостовірну інформацію про неї через засоби масової інформації, вибачитися та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у силу положень статті 286 ЦК України заперечувала щодо можливості суду перевірити дійсність інформації, яку вона й просила спростувати, а тому встановити порушення її немайнового права не було можливим. Крім того, позивач не довела, які негативні наслідки настали після того, як відповідач поширила щодо неї інформацію.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 реалізовано її конституційне право на звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину. У зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, інформація, що викладена у заяві, перевірена відповідною посадовою особою - старшим інспектором Бердянського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області Решетовим О. В. відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) та Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 10 жовтня 2004 року № 1177, зокрема опитані особи, яких стосувалося звернення та прийнято процесуальне рішення - висновок від 20 червня 2016 року, відповідно до якого припинена перевірка та направлена відповідь заявнику. Тобто, у цьому випадку мало місце не поширення недостовірної інформації, а надання пояснень ОСОБА_2 старшому інспектору поліції під час виконання ним своїх обов`язків з перевірки отриманих відомостей за відповідною заявою. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про поширення ОСОБА_2 будь-якої недостовірної інформації серед інших осіб та у інший спосіб, а також, що вказана інформація не відповідає дійсності або викладена неправдиво позивачем суду не надано.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що поширена відповідачем інформація завдала їй шкоди, оскільки ОСОБА_2 у своїх поясненнях дільничному Бердянського відділу поліції вказала, що вона є психічно хворою. Суди розглянули справу з порушенням принципу верховенства права. Суди попередніх інстанцій не дослідили та не перевірили її доводів про те, що відповідач поширила стосовно неї інформацію, яка не відповідає дійсності, не зобов`язали її спростувати таку інформацію, внаслідок чого порушений її нормальний спосіб життя, принижено її авторитет серед рідних, друзів та колишніх колег по роботі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у поясненнях старшому інспектору Бердянського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області, майору поліції Решетову О. В. під час проведення перевірки за заявою ОСОБА_3, яка зареєстрована в журналі "Єдиного обліку" 02 червня 2016 року під номером 9153 вказала, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у психіатра.

Крім того, позивач вказала на те, що відповідач неодноразово, в коридорі Бердянського міськрайонного суду 25 листопада 2015 року, 13 жовтня та 19 вересня 2016 року повідомила ці факти іншим громадянам, які виступали свідками в суді за позовом її матері.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову прозахист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Згідно статті 40 Конституції Україниусі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції Українисвідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу (435-15) 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до "нового" Цивільного кодексу (435-15) 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (v_001700-09) (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що інформація, яку позивач вважає недостовірною, такою, що принижує її честі, гідність та ділову репутацію, надана ОСОБА_2 у поясненнях старшому інспектору Бердянського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області, майору поліції Решетову О. В. під час проведення перевірки за заявою ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки здійснені відповідачем дії не є поширенням недостовірної інформації щодо позивача. Надання відповідачем правоохоронним органам інформації, що містить певні відомості про позивача, повідомлені не з метою поширення негативної інформації про ОСОБА_1, а з метою її перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами у встановленому законом порядку. Тобто у цьому випадку має місце не поширення недостовірної інформації, а надання пояснень ОСОБА_2 старшому інспектору поліції під час виконання ним своїх обов`язків із перевірки отриманих відомостей за заявою ОСОБА_3 . Відібрання правоохоронними органами пояснень у ОСОБА_2 з приводу обставин, викладених у заяві ОСОБА_3 на стадії досудового розслідування не можуть розглядатись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактично метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи.

Під час розгляду справи, суди попередніх інстанцій на підставі належної оцінки і правового аналізу сукупності зібраних у справі доказів дали правильну оцінку тому, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу про поширення ОСОБА_2 щодо неї будь-якої недостовірної інформації.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").