розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", яка підписана представником Ананьєвою Ганною Сергіївною, на рішення апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2017 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Плавич Н. Д.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Позовна заява обґрунтована тим, що між банком та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № 2007/24-24/232 від 21 грудня 2007 року, за яким надано кредит в сумі 80 000 доларів США під 13,3% річних з кінцевим терміном повернення коштів до 20 грудня 2016 року.

Позивач вказував, що внаслідок неналежного виконання умов договору кредиту станом на 24 вересня 2014 року в загальній сумі 148 945,87 доларів США.

ПАТ "Укрсоцбанк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту № 2007/24-24/232 в загальній сумі 148 945,87 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення та судові витрати.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2017 року в складі судді: Шенцевої О. П. позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором кредиту № 2007/24-24/232 в сумі 148 945,87 доларів США, що за курсом встановленим Національним Банком України на день ухвалення рішення складає 4 025 306,67 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконав умови договору кредиту та після отримання повідомлення не повернув позивачу кредитні кошти та не сплатив відсотки, за користування кредитними коштами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2017 року скасовано та в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 останній платіж за договором кредиту здійснив 03 грудня 2008 року. Відповідно до пункту 4.5 договору кредиту № 2007/24-24/232 від 21 грудня 2007 року у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 цього Договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання зміни строку (терміну) виконання основного зобов`язання та визначили умови такого виконання. Строк виконання основного зобов`язання було змінено з 20 грудня 2016 року на 01 лютого 2009 року (60 календарних днів з дня останньої оплати 03 грудня 2008 року за договором). Позов ПАТ "Укрсоцбанк" про стягнення заборгованості пред`явлено до суду 26 червня 2015 року. ОСОБА_1 в суді першої інстанції до ухвалення рішення заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності. Таким чином, звернення ПАТ "Укрсоцбанк" до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості 26 червня 2015 року є зверненням до суду за захистом цивільного права з пропуском позовної давності.

Аргументи учасників справи

У липні 2017 року ПАТ "Укрсоцбанк" через представника Ананьєву Г. С . подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржене рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. При цьому посилалося на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог. Апеляційним судом неправильно застосовано позовну давність до всієї суми заборгованості. Оскільки кредитні кошти за договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах позовної давності.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржене рішення апеляційного суду залишити без змін. Заперечення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що на підставі пункту 4.5 договору кредиту від 21 грудня 2007 року № 2007/24-24/232 строк користування кредитом вважається таким, що сплив, а тому суд правильно відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 2007/24-24/232 від 21 грудня 2007 року, за яким надано кредит в сумі 80 000 доларів США під 13,3% річних з кінцевим терміном повернення коштів до 20 грудня 2016 року.

Внаслідок неналежного виконання договору кредиту № 2007/24-24/232 від 21 грудня 2007 року станом на 24 вересня 2014 року утворилась заборгованість в загальній сумі 148 945,87 доларів США: заборгованість за кредитом 72 549,21 долар США, за процентами 58 154,93 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту 8 311,61 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення процентів 9 930,12 доларів США.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Сплив визначеного договором строку кредитування обумовлює початок перебігу позовної давності.

У пункті 4.5 договору кредиту від 21 грудня 2007 року № 2007/24-24/232 передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

У постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16 зроблено висновок, що "згідно з пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів. Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 10 вересня 2009 року, а тому за визначенням пункту 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 11 грудня 2009 року. Після зміни строку виконання зобов`язання (11 грудня 2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 грудня 2009 року не підлягали виконанню".

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 останній платіж здійснив 03 грудня 2008 року. Строк виконання основного зобов`язання було змінено з 20 грудня 2016 року на 1 лютого 2009 року (60 календарних днів з дня останньої оплати 03 грудня 2008 року за договором). Позов ПАТ "Укрсоцбанк" про стягнення кредитної заборгованості пред`явлено до суду 26 червня 2015 року. ОСОБА_1 в суді першої інстанції до ухвалення рішення заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином у справі, що переглядається, після настання строку кредитування внаслідок, позивач мав право на стягнення з ОСОБА_1 тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення апеляційного суду постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене рішення апеляційного суду без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.