Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В.М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке"

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 2 жовтня 2018 року в складі судді Кривенка І. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

21 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

На обґрунтування позову посилався на те, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,4606 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району. 3 березня 2014 року між ним та ТОВ "Прилуцьке" начебто було укладено договір оренди належної йому земельної ділянки, однак вказаний правочин ним не підписувався, а тому відсутнє його волевиявлення, доручень з даного приводу нікому не давав, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Липовецького районного суду від 2 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 3 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Прилуцьке", загальною площею 3,4606 га, кадастровий номер НОМЕР_1, право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Липовецького районного управління юстиції Вінницької області 29 червня 2014 року за № 6169650. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір оренди є недійсним у зв`язку з відсутністю волевиявлення позивача на його укладання, що суперечить статті 203 ЦК України. При цьому, суди не знайшли підстав для застосування строків позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ "Прилуцьке" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Липовецького районного суду від 02 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 2 жовтня 2018 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами в порушення статті 267 ЦК України безпідставно не застосовано до вимоги позивача строк позовної давності. Зокрема заявник вказує, що судами не взято до уваги поведінку позивача щодо отримання ним з 2014 року орендної плати за використовувану земельну ділянку.

Відзив відповідачів на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час розгляду справи суди установили, зо ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,4606 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району.

3 березня 2014 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ "Прилуцьке" договір оренди належної йому на праві власності земельної ділянки строком на 5 років, право оренди на яку було зареєстровано 29 червня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суди також установили, що підпис в графі "Орендодавець" оспорюваного договору від 3 березня 2014 року виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою, шляхом наслідування його підпису.

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки заявником судові рішення оскаржуються лише в частині незастосування судом позовної давності, перегляд рішень здійснюється лише в межах касаційних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, обговоривши питання застосування за встановлених фактичних обставин норм матеріального права та тлумачення цих норм у судовій практиці, Верховний суд у складі колегії суддів Другої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Факт отримання орендної плати не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено вважала що правовідносини виникли з інших підстав.

Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такої правової позиції.

Оскільки за встановлених судами фактичних обставин справи, ОСОБА_1 до травня 2017 року не знав по існування письмового договору оренди земельної ділянки, то факт такої обізнаності і є початком перебігу строку позовної давності.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що правовідносини за договором оренди земельної ділянки між сторонами у встановленому законом порядку не виникали, а перебіг строку позовної давності має починатися з часу, коли позивачу стало відомо про існування такого договору.

Посилання відповідача на те, що початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, тобто березня 2014 року, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суди обґрунтовано визнали таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Перебіг позовної давності починається не з моменту, коли сторони домовились про тимчасове користування земельною ділянкою позивача та отримання останнім плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто про укладення від його імені договору.

Оскільки підставами позову ОСОБА_1 було непідписання спірного договору оренди землі, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, для правильного вирішення вказаної справи, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, а саме про факт укладення саме з відповідачем, саме письмового договору оренди та саме на тих умовах, що зазначено у цьому договорі.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов при постановленні судових рішень у справах № 145/374/17 від 6 березня 2019 року та № 145/1089/17 від 13 лютого 2019 року, які є аналогічними за установленими фактичними обставинами та підставами позову справі, що є предметом перегляду.

Розглядаючи зазначений позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують таких висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що ним порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду від 02 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.