розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргупредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2017року у складі колегії суддів:Фединяка В. Д.,Горблянського Я. Д., Матківського Р. Й.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Галян Г. М., про визнання договору дарування квартири недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Свої вимоги позивач обґрунтовувавтим, щовін укладав договір дарування під час лікування у психіатричному відділенні Коломийського ЦРЛ і не бажав дарувати ОСОБА_2 належну йому квартиру, так як іншого житла не має. Вважав, що при укладенні зазначеного договору дарування укладає договір довічного утримання, оскільки відповідач після підписання такого договору оплатив його лікування, обіцяв зробити ремонт квартири та найняв для його догляду сторонню особу. Проте через чотири дні після підписання договору покинув його, виїхав за кордон де перебуває понад дев`ять років, не підтримує з ним відносин і не цікавиться його життям.

Враховуючи викладене, позивачпросиввизнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 22 жовтня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Галян Г.М.; застосувати наслідки недійсності правочину, визнати за ним право власності на квартиру.

Рішенням Коломийського районного суду від 12 січня 2017року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду доказів порушення його прав оскаржуваним договором дарування, а також того, що оспорюваний правочин вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, або внаслідок впливу тяжкої обставини, крім того, позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним не надав доказів, що він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

РішеннямАпеляційного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2017рокурішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 22 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Галян Г. М. Визнано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири, посвідченого приватним нотаріусом Крломийського міського нотаріального округу Галян Г. М. 23 жовтня 2000 року за реєстровим номером Д -253 та на 1/2 частини цієї квартири на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк-Терпелюк І. В. 26 грудня 2006 року за реєстровим номером 2742. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд,скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що укладаючи договір дарування, позивач помилявся щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, оскільки неправильно сприйняв фактичні обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення та вважав, що укладає договір довічного утримання, передаючи належну йому квартиру відповідачу.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників

У березні 2017року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу на рішення Апеляційного Суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2017 року, в якій просить скасувати зазначенесудове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує, щосуду не надано доказів того, що позивач на час укладення договору дарування квартири не міг розуміти значення своїх дій чи керувати ними.

У травні 2017 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшлизаперечення на касаційну скаргу, у яких зазначено, що апеляційна інстанція дійшла правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 помилки щодо природи укладеного ним договору.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, щозгідно з договором дарування квартири від 22 жовтня 2013 року, реєстровий № 1615, посвідченого приватним нотаріусом Галян Г. М., ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1 .

Під час укладення вказаного договору дарування квартири ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у психіатричному відділенні Коломийською ЦРЛ, що підтверджується епікризом № 11933, виданим Коломийською ЦРЛ, згідно з яким він перебував там із 17 жовтня по 26 листопада 2013 року з діагнозом: РПП внаслідок вживання алкоголю зі шкідливими наслідками для здоров`я, токсична полінейропатія, дисциркуляторна енцефалопатія, бешиха лівої китиці.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229- 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставоюдля визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свогомайна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердженнясвоїхвимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставинправочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вікпозивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язкуіз цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивачаспірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції установив, що позивач не мав вільного і свідомого волевиявлення під час укладення договору безоплатної передачі у власність ОСОБА_2 квартири, яка є його єдиним житлом, і що ОСОБА_1 за станом здоров`япотребує стороннього доглядута матеріальної допомоги, погоджувався на передачу нерухомого майна у власність ОСОБА_2 лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачем. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір дарування спрямований на настання реальних наслідків, але не за договором дарування, а за договором довічного утримання. Отже, існує помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, тому суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що спірний договір дарування підлягає визнанню недійсним на підставі статті 229 ЦК України.

Встановивши, що ОСОБА_1 за станом свого здоров`я потребував сторонньої допомоги,погодився на передачу спірної квартири, яка є його єдиним житлом у власність свого сина ОСОБА_2 лише за умови піклування про нього, забезпечення його допомогою,суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, укладаючи оспорюваний правочин, помилився щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов`язків сторін за цим договором та правильно задовольнив його позов на підставістатті 229 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.