розглянув заяву компанії "Stantis Limited" (Стантіс Лімітед ) про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Ткачука О. С., Висоцької В. С., Гримич М. К., Леванчука А. О., Фаловської І. М., у справі за клопотанням компанії "Stantis Limited" ( Стантіс Лімітед ) про надання дозволу на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати (Республіка Казахстан) від 18 липня 2016 року у справі № 7527-16-00-2/4201 за позовом прокурора Медеуського району м. Алмати в інтересах акціонерного товариства "Фонд національного добробуту "Самрук-Казина" (з державною участю) до акціонерного товариства "БТА Банк", товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр "Макс-Велл", компанії "Stantis Limited" (Стантіс Лімітед), компанії "Утара Інвестментс Лімітед", компанії "Рендаліус Холдинг Лімітед", компанії "Латан Корпорейшин Лімітед", компанії "Фестон ЛТД" про визнання договорів недійсними та застосування наслідків їх недійсності,

У грудні 2016 року компанія "Stantis Limited" ( Стантіс Лімітед ) звернулася до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Клопотання мотивоване тим, що рішенням Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати (Республіка Казахстан) від 18 липня 2016 року у справі № 7527-16-00-2/4201, зокрема, визнано недійсним договір позики від 15 грудня 2006 року № 1, укладений між компанією "Stantis Limited" (Стантіс Лімітед ) та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр "Макс-Велл" (далі - ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл"), застосовано наслідки недійсності правочину - стягнуто з боржника на користь стягувача 15 956 690,68 дол. США. Зазначене рішення суду набрало законної сили 12 жовтня 2016 року за законодавством Республіки Казахстан, боржник був належним чином повідомлений та брав участь у судовому засіданні; рішення суду ухвалено у справі, розгляд якої за законами України не належить до компетенції суду або іншого уповноваженого органу України; відсутнє рішення, ухвалене судом України у спорі між тими ж самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили; у провадженні суду України немає справи у спорі між тими ж самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження Спеціалізованим міжрайонним економічним судом м. Алмати (Республіка Казахстан); не пропущено строк пред`явлення рішення іноземного суду до визнання в України, передбачений ЦПК України (1618-15) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК (1618-15) України 2004 року); предмет спору за законами України підлягає судовому розгляду.

Клопотання подавалось до Ленінського районного суду м. Харкова за місцезнаходженням ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл" у порядку, передбаченому главою 1 розділу VIII ЦПК України (1618-15) 2004 року.

Стягувач просив надати дозвіл на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати (Республіка Казахстан) від 18 липня 2016 року у справі № 7527-16-00-2/4201 у частині стягнення з ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл" на користь компанії "Stantis Limited" (Стантіс Лімітед ) 15 956 690,68 дол. США та видати виконавчий лист.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2017 року у складі судді Гуляєва А. В., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2017 року, клопотання компанії "Stantis Limited" (Стантіс Лімітед ) задоволено. Надано дозвіл на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18 липня 2016 року у справі №7527-16-00-2/4201 за позовом прокурора Медеуського району м. Алмати в інтересах AT "Фонд національного добробуту "Самрук-Казина" (з державною участю) до акціонерного товариства "БТА Банк", ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл", компанії "Stantis Limited" ("Стантіс Лімітед"), компанії "Утара Інвестментс Лімітед", компанії "Рендаліус Холдинг Лімітед", компанії "Латан Корпорейшн Лімітед", компанії "Фестон Лтд" в частині стягнення з ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл" на користь компанії "Stantis Limited" ("Стантіс Лімітед") 15 956 690,68 дол. США, що еквівалентно та становить за курсом НБУ на 03 лютого 2017 року суму 430 671 081,45 грн. Ухвалено видати виконавчий лист про стягнення з ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл" (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 34706364, місцезнаходження: Україна, 61177, Харківська область, місто Харків, вул. Залютинська, будинок 4) на користь компанії "Stands Limited" ("Стантіс Лімітед", реєстраційний номер НЕ 153162, Кіпр, 1060, м. Нікосія, вул. Афродітіс, 25, 2-й поверх, оф. 204 (Afroditis, 25, 2nd floor, flat/office 204, Р.С. 1060, Nicosia, Cyprus) 15 956 690,68 дол. США, що еквівалентно та становить за курсом НБУ на 03 лютого 2017 року суму 430 671 081,45 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року скасовано ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2017 року, постановлено нову ухвалу. Відмовлено компанії "Stantis Limited" (" Стантіс Лімітед ") у наданні дозволу на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати (Республіка Казахстан) від 18 липня 2016 року у справі № 7527-16-00-2/4201.

У листопаді 2017 року компанія "Stantis Limited" (" Стантіс Лімітед ") подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм статті 10 ЦК України, Закону України "Про міжнародні договори України" (1906-15) , статті 55 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На підтвердження обґрунтованості заяви про перегляд судового рішення компанія "Stantis Limited" ("Стантіс Лімітед") подала копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 23 квітня 2014 року у справі № 6-36082св13, від 11 вересня 2013 року у справі №6-21363св13, від 21 грудня 2016 року у справі № 234/4757/16-ц, від 08 червня 2015 року у справі №6-12786св15; копії постанов Верховного Суду України від 23 квітня 2014 року у справі № 6-39цс14, від 25 травня 2017 року у справі №6/291.

Ухвалою Верховного Суду України від 04 грудня 2017 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) та розпочав роботу Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Матеріали справи передані до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду 04 березня від 2019 року цивільну справу призначено до розгляду без повідомлення та виклику учасників справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи й викладені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, яка переглядається, встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 29 червня 2016 року у справі № 922/1938/16 з ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл" на користь компанії "Латан Корпорейшн Лімітед" стягнуто заборгованість за договорами позики від 15 грудня 2006 року № 1, від 15 грудня 2006 року № 2, від 15 грудня 2006 року № 1 у розмірі 93 456 252,92 дол. США та 14 706 002,29 євро. Суд касаційної інстанції вважав, що при наданні дозволу на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати (Республіка Казахстан) від 18 липня 2016 року суди попередніх інстанцій не врахували, що судом України вже вирішувався спір між тими самими сторонами, з того ж предмету і тих же підставах у порядку господарського судочинства, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 396 ЦПК України 2004 року є підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у наданій для порівняння ухвалі від 23 квітня 2014 року у справі № 6-36082св13 дійшов висновку, що відмова у наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду може мати місце у випадках, передбачених статтею 55 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах; суд апеляційної інстанції не навів правових підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, передбачені цією Конвенцією.

Зазначене судове рішення не є прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки у цій справі суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд у зв`язку з порушенням цими судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення та перевірку фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У справі № 6-21363св13, копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року, в якій також надана для порівняння, заявник звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку на пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання, надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Економічної Апеляційної Палати Республіки Молдова від 09 лютого 2006 року у справі про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Силові машини ЗТЛ, ЛМЗ, Електросила, Енергомаш експорт" (Російська Федерація) 12 млн. дол. США. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання, надання дозволу на примусове виконання на території України. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу суду апеляційної інстанції, який скасував ухвалу суду першої інстанції і постановив нову - про задоволення клопотання про поновлення строку на пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання, надання дозволу на примусове виконання на території України. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виходили з того, що рішення Економічної Апеляційної Палати Республіки Молдова від 09 лютого 2006 року набрало законної сили, строк виконання цього судового рішення переривався у зв`язку з його частковим виконанням боржником, з 01 грудня 2008 року до 13 липня 2009 року виконавчий документ знаходився на примусовому виконання у відділ по виконанню Буюкань Департаменту з виконання Міністерства юстиції Республіки Молдова, проте не було виконано.

В іншій наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року у справі № 234/4757/16-ц, суд першої інстанції задовольнив клопотання компанії Intertraiding Group (I. T. G.) S. A., визнав на території України та надав дозвіл на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 15 лютого 2016 року, стягнув з ПАТ "Енергомашспецсталь" на користь компанії Intertraiding Group (I. T. G.) S. A. 244 632,77 дол. США вартості поставленого товару та відшкодування арбітражного збору. Суд апеляційної інстанції скасував зазначену ухвалу суду та постановив нову - про відмову у задоволенні клопотання. Суд касаційної інстанції залишив силі ухвалу суду першої інстанції, зазначивши про те, що суд апеляційної інстанції відмовив у наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, зокрема через несвоєчасне подання обґрунтованого розрахунку заборгованості, що стосується розгляду справи й ухвалення рішення по суті спору, не врахувавши, що за змістом розділу VIII ЦПК (1618-15) України 2004 року під час розгляду питання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду законність та обґрунтованість рішення не перевіряється, суди України мають перевіряти лише наявність або відсутність процесуальних підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання примусового виконання рішення іноземного суду.

Аналогічних висновків Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов у наданій для порівняння ухвалі від 08 червня 2015 року у справі №6-12786св15, у якій стягувач звернувся до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання кінцевого заочного рішення суду другої інстанції м. Ашаффенбурга Федеративної Республіки Німеччина від 15 лютого 2012 року, що набрало законної сили.

Висновки суду касаційної інстанції у справі №6-21363св13, № 234/4757/16-цта №6-12786св15 не дають підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами у справах, які були встановлені під час їх розгляду.

У постанові від 23 квітня 2014 року у справі № 6-39цс14 Верховний Суд України зазначив, що оскільки правовідносини щодо надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на території України врегулюванні статтею V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк), статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-ХІІ (2889-12) , та статтею 36 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4003-ХІІ "Про міжнародний комерційний арбітраж", то тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти клопотання стягувача, й підстави для застосування частини другої статті 396 ЦПК України 2004 року відсутні.

У постанові від 25 травня 2017 року у справі №6/291 Верховний Суд України вказав, що за змістом своїх повноважень суд касаційної інстанції не наділений правом припиняти апеляційне провадження у справі. Разом із тим підстави припинення провадження у справі, передбачені статтею 80 ГПК України, нічого спільного з припиненням апеляційного провадження не мають та мають зовсім інше процесуальне навантаження. Вищий господарський суд України припинив апеляційне провадження щодо здійснення перегляду рішення Господарського суду м. Києва від 16 липня 2009 року, посилаючись на відсутність підстав для поновлення строку для подання апеляційної скарги, здійснив при цьому переоцінку доказів, наведених на обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку, та зробив висновок щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження, діючи, фактично, як суд апеляційної інстанції. Крім того, не розглянувши справу по суті спору, суд касаційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність факту порушення прав ТОВ "Фірма "Т.М.М." рішенням, прийнятим судом першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вказані постанови Верховного Суду України від 23 квітня 2014 року у справі № 6-39цс14, від 25 травня 2017 року у справі № 6/291 не є прикладами неоднакового застосування статті 10 ЦК України, Закону України "Про міжнародні договори України" (1906-15) , статті 55 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, оскільки у вказаних постановах Верховний Суд України не формулював висновків щодо правильного застосування норми права, на що посилається у заяві про перегляд судових рішень заявник.

Головуючий	С. Ю. Мартєв
Судді:	А. О. Лесько В. М. Сімоненко М. Є. Червинська С. П. Штелик