розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 06 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 було укладено договір № МL-006/1898/2008, та надано останньому кредит у розмірі 125 000,00 дол. США строком до 06 лютого 2028 року зі сплатою 4,99 % річних та FIDR - процентна ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.

28 травня 2010 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного з банком, придбало право вимоги за вказаним кредитним договором.

Посилаючись на неналежне виконання умов договору та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд задовольнити позов та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 квітня 2015 року склала 14 274 561,09 грн, з яких: 2 607 078,87 грн - заборгованість за кредитом; 462 719,23 грн - проценти за користування кредитом у період з 06 лютого 2008 року по 28 травня 2010 року; 11 204 762,99 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за користування коштами у період з 30 квітня 2014 року по 30 квітня 2015 року, що еквівалентно за курсом НБУ становить 532 372,90 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 липня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" кошти в сумі 175 479,38 грн, з яких: 173 659,38 грн - проценти за користування кредитом; 1 700,00 грн - судовий збір за звернення до суду; 120,00 грн - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчим написом уже визначено суму заборгованості за договором та передбачено порядок її стягнення, а тому підстав для повторного стягнення з відповідача коштів суд не вбачає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 липня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № ML-006/1898/2008 у розмірі 5 174 48,30 грн, яка складається з: 2 607 078,87 грн - заборгованості за кредитом, 462 719,23 грн - заборгованості зі сплати відсотків та 2 104 683,20 грн - пені за прострочення зобов`язання.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судовий збір у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" - відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що наявність виконавчого напису нотаріуса за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання.

Судом застосовано положення частини третьої статті 551 ЦК України та керуючись принципами добросовісності, справедливості та розумності зменшено розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача до 2 104 683,20 грн, що за курсом НБУ станом на 30 квітня 2015 року еквівалентно 100 000,00 дол. США.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій просив скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року та залишити в силі рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 липня 2017 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки розрахунку пені, розмір якої значно завищений та не застосував норми пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а також положення статей 257, 267 ЦК України до правовідносин щодо нарахування пені.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 лютого 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № МL-006/1898/2008, на підставі якого банком було надано відповідачеві кредит у сумі 125 000,00 дол. США, строком до 06 лютого 2028 року із щомісячною сплатою частини кредиту та сплатою фіксованого відсотку, який становить 4,99 % річних та FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIDR може змінюватися Банком в порядку, передбаченому кредитним договором.

26 грудня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір № 1 до вказаного кредитного договору, згідно з яким графік платежів сторонами викладено в новій редакції.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконував, допустив утворення заборгованості, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на підставі пункту 1.9 кредитного договору 26 жовтня 2009 року направило на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № МL-006/1898/2008 протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги (а. с. 35, т.1)

Згідно з пунктом 1.9.1 кредитного договору зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

25 листопада 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. був вчинений виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, в рахунок стягнення з відповідача на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованості за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № МL-006/1898/2008 в сумі: 123 870,37 доларів США - залишок заборгованості по кредиту; 13 733,80 доларів США - проценти за користування кредитом за період з 08 вересня 2009 року по 17 листопада 2009 року; 31 076,85 грн - пеня за неналежне виконання умов договору в період з 08 вересня 2009 року по 17 листопада 2009 року, 75,00 грн штрафних санкцій, а всього 137 604,17 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25 листопада 2009 року становить 1 099 457,31 грн та 31 151,85 грн (а. с. 87, т.1).

Відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року, ПАТ "ОТП Банк" продало, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" придбало право вимоги за вказаним кредитним договором (а. с.47-54, т.1).

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 15 березня 2011 року було замінено сторону виконавчого провадження ПАТ`ОТП Банк" на ТОВ "ОТП Факторинг Україна" (а. с. 89, т.1).

На підставі постанови головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського РУЮ у міста Києві від 28 вересня 2011 року за заявою стягувача було повернуто виконавчий напис стягувачеві без подальшого виконання.

З урахуванням викладеного та посилаючись на неналежне виконання умов договору та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд задовольнити позов та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 квітня 2015 року склала 14 274 561,09 грн, з яких: 2 607 078,87 грн - заборгованість за кредитом; 462 719,23 грн - проценти за користування кредитом у період з 06 лютого 2008 року по 28 травня 2010 року; 11 204 762,99 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за користування коштами у період з 30 квітня 2014 року по 30 квітня 2015 року, що еквівалентно за курсом НБУ становить 532 372,90 дол. США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Задля належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки містяться і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Відповідно до правового висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право позивача нараховувати проценти за кредитом припиняється зі спливом строку кредитування, а тому вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду є необґрунтованою.

Таким чином, звернувшись із вимогою про дострокове виконання основного зобов`язання, банк реалізував своє право на пред`явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України, та змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов`язання відповідача, а отже, у позивача припинилося право нараховувати проценти за кредитом, після чого позивач не вправі здійснювати нарахування процентів та пені.

Строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором відповідно до вимоги про дострокове погашення заборгованості, з урахуванням пункту 1.9.1 кредитного договору було змінено та він становив 30 календарних днів з дати одержання позичальником вимоги, направленої боржнику 26 жовтня 2009 року.

Наведених норм права суд апеляційної інстанції не врахував та, частково задовольнивши позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № МL-006/1898/2008, погодились з правомірністю продовження нарахування відсотків та неустойки з моменту настання обов`язку дострокового виконання основного зобов`язання за кредитним договором.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд належним чином не визначився з характером спірних відносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, постанова апеляційного суду не відповідає закону, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	Н. О. Антоненко
	В. М. Коротун
	В. І. Крат
	В. П. Курило