У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Немирівської районної державної адміністрації (далі - Немирівська РДА) про визнання недійсними заповіту, заяви від 28 серпня 2004 року, довідки Обідненської сільської ради, свідоцтва про право на спадщину за законом, розпорядження Немирівської РДА та державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4

21 листопада 2000 року ОСОБА_4 склала заповіт, який було посвідчено секретарем виконавчого комітету Обідненської сільської ради Немирівського району Вінницької області ОСОБА_8, згідно якого остання на випадок своєї смерті заповіла майно, яке їй належатиме, чи на яке вона матиме право, своїм дітям: ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Однак після смерті матері одна із спадкоємців ОСОБА_3 повідомила своїх братів та сестру про те, що спадщину зможе оформити лише вона, оскільки на її ім`я було складено заповіт від 2002 року, за яким вона є єдиною спадкоємицею майна померлої. У результаті вказаного ОСОБА_3 оформила спадщину на своє ім`я. З`ясувати законність дій сестри та правомірність оформлення спадщини інші спадкоємці самостійно не змогли, оскільки секретар сільської ради ОСОБА_8 з надуманих причин відмовлялася надати їм будь-які документи чи довідки, тому інші діти померлої змушені були звернутися з заявою до правоохоронних органів. Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2015 року та ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 січня 2016 року ОСОБА_3 була визнана винною у скоєнні злочинів передбачених частинами першою, третьою статті 358 та частиною третьою статті 190 КК України із призначенням покарання за сукупністю злочинів до позбавлення волі строком на три роки та була звільнена від призначеного покарання за скоєні злочини у зв`язку з закінченням строків давності притягнення. Судовими рішеннями було встановлено, що ОСОБА_3 з метою заволодіння шляхом обману чужим майном на загальну суму

40 652,00 грн та земельною ділянкою здійснила підробку таких документів: заповіту від 08 липня 2002 року, підпис брата ОСОБА_7 в заяві про відмову від спадщини її на користь від 28 серпня 2004 року та довідку сільської ради від 01 жовтня 2004 року про те, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є дві особи, а саме: вона та ОСОБА_7 Кримінальне провадження відносно секретаря сільської ради ОСОБА_8 за вчинення злочинів, передбачених частинами першою статті 364 та частиною першою статті 366 КК України, закрито з нереабілітуючих підстав 24 лютого 2014 року. Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 для оформлення на своє ім`я спадщини після смерті їх матері використала завідомо неправдиві документи, тому свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2004 року, видане на її ім`я, має бути визнане недійсним на підставі статті 1301 ЦК України. ОСОБА_3 на підставі недійсного свідоцтва отримала на успадковану земельну ділянку державний акт на право власності на цю ділянку серії НОМЕР_1, зі змісту якого вбачається, що згідно з розпорядженням Немирівської РДА від 26 січня 2005 року за №18 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 3,3033 га, з кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована на території Обідненської сільської ради Немирівського району Вінницької області, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Позивач вважає, що використання ОСОБА_3 . підроблених документів та оформлення спадкових прав порушує законні права та інтереси інших спадкоємців,

У зв`язку з викладеним позивач просив визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_4, посвідчений 08 липня 2002 року секретарем Обідненської сільської ради Немирівського району Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за №74; визнати недійсною заяву від імені ОСОБА_7 від 28 серпня 2004 року про відмову від спадщини на користь ОСОБА_3, зареєстровану в реєстрі за

№ 140 та посвідчену секретарем ОСОБА_8 ; визнати недійсною довідку від 01 жовтня 2004 року № 06-9-35, видану Обідненською сільською радою Немирівського району Вінницької області та посвідчену секретарем

ОСОБА_8; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2004 року, посвідчене державним нотаріусом Немирівської державної нотаріальної контори Петух Н. П., зареєстроване в реєстрі за № 1-922; визнати недійсним розпорядження Немирівської РДА від 26 січня 2005 року

№ 18; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було доведено суду тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а судом, за результатами розгляду справи, не встановлено підстав, передбачених законодавством для задоволення позовних вимог. Однак, оскільки у суду немає підстав для поновлення строку позовної давності, то у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності без поважних на те причин.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 02 лютого 2018 року рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано недійсним заповіт від імені ОСОБА_4, посвідчений 08 липня

2002 року секретарем Обідненської сільської ради Немирівського району Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за № 74.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування строків позовної давності.Позовна вимога про визнання недійсним заповіту від імені ОСОБА_4, посвідченого 08 липня 2002 року, ґрунтується на вчиненні ОСОБА_3 кримінального правопорушення, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, тому ця обставина не потребує доказування та є підставою для визнання заповіту недійсним.Позовна вимоги про визнання недійсною довідки Обідненської сільської ради задоволенню не підлягає, оскільки довідка не є правовстановлюючим документом, яка спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Крім того Обідненська сільська рада, яка видала цю довідку, не залучена до участі у справі в якості відповідача.Позовна вимога про визнання недійсною заяви від імені ОСОБА_7 від 28 серпня 2004 року про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3 не порушує жодних прав позивача, крім того, ОСОБА_7 також не було залучено до участі у справі.Позовна вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2004 року не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_3 у встановленому законом порядку звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, і отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, а не за підробленим заповітом. Позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження Немирівської РДА та державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_3, не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від вимоги про визнання недійсним свідоцтва про прийняття спадщини за законом.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що ним не було пропущено строк позовної давності та законно скасував рішення суду першої інстанції про відмову в позові з цих підстав. Однак, відмовляючи йому в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довідки Обідненської сільської ради від 01 жовтня

2004 року № 06-9-35; заяви, поданої ОСОБА_7 від 28 серпня 2004 року; свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2004 року; розпорядження Немирівської РДА від 26 січня 2005 року № 18 та державного акта на право власності на земельну ділянку, суд апеляційної інстанції, не встановив всіх обставин, що мають значення для справи та дійшов неправильного висновку стосовно того, що ці позовні вимоги не підлягають задоволенню. Вказує, що ОСОБА_3 на підставі підробленої довідки сільської ради та підробленої заяви від імені їх брата ОСОБА_7 про відмову від спадщини незаконно оформила на себе спадщину після смерті їх матері

ОСОБА_4 Зазначає, що поза увагою апеляційного суду залишився вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2015 року, яким встановлено, що 20 жовтня 2004 року ОСОБА_3 з метою заволодіння чужим майном та правом на це майно, зокрема: на земельну ділянку розміром 4 га та на грошові вклади померлої ОСОБА_4, подала до нотаріальної контори вищевказані підроблені документи та на підставі них оформила на себе спадщину за законом.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому вказано, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно з`ясував всі обставини, що мають значення для справи, тому постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги є безпідставними та такими, що не впливають на законність оскаржуваного судового рішення. Вказує, що оскільки ніхто, крім неї, не звертався із заявами про прийняття спадщини, то вона є єдиним спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину, а тому права позивача взагалі є непорушеними.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 10).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_4 (а. с. 8).

З копії дублікату заповіту, посвідченого 21 листопада 2000 року, встановлено, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила таке заповідальне розпорядження: все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, в тому числі житловий будинок, що знаходиться в

АДРЕСА_1 ; приватизована земельна ділянка площею 0,45 га; земельний сертифікат (пай), який перебуває у колективній власності СТОВ "Прогрес" в с. Обідне; грошові вклади, що знаходяться на вкладах в Немирівському ощадному банку на рахунку № НОМЕР_8 книжки НОМЕР_5 та рахунку НОМЕР_7, взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті і на що вона за законом матиме право заповідає всім своїм дітям: ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6,

ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (а. с. 11).

З копії заповіту від 08 липня 2002 року ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, в тому числі житловий будинок з погосподарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2, приватизована присадибна земельна ділянка розміром 0,45 га, взагалі все те, що буде належати її на день смерті і на що вона за законом матиме право заповідає своєму синові - ОСОБА_7 (а. с. 17).

20 жовтня 2004 року ОСОБА_3 подала до Немирівської державної нотаріальної контори заяву про видачу їй свідоцтва на спадщину, з якої встановлено, що вона просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом та вказувала, що крім неї, спадкоємцем за законом є син померлої - ОСОБА_7, заповіту немає (а. с. 18).

Зі змісту заяви ОСОБА_7 від 28 серпня 2004 року поданої до Немирівської державної нотаріальної контори було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, він спадщину після її смерті не приймає і на неї не претендує, у суд із заявою про продовження терміну для прийняття спадщини звертатись не буде та передає дану спадщину на користь ОСОБА_3 (а. с. 19).

ОСОБА_4 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП "Прогрес", розміром 4,0 га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а. с. 20).

З копії довідки, виданої секретарем Обідненської сільської ради від жовтня

2004 року № 06-9-35, було встановлено, що після смерті ОСОБА_4, яка постійно проживала і була зареєстрована в с. Обідне, залишилось спадкове майно, яке складається із права на земельну частку (пай) розміром 4 (чотири) умовних кадастрових гектара загальною вартістю 16 086,00 грн, яке перебуває у колективній власності СТОВ "Прогрес" с. Обідне та грошових вкладів, які зберігаються в Немирівському ощадному банку. Спадкоємцем на спадкове майно за законом є син ОСОБА_7, який проживає за адресою:

АДРЕСА_3 та дочка ОСОБА_3 . Факт прийняття спадщини підтверджується пред`явленим на ім`я покійної сертифікатом на право на земельну частку (пай), який спадкоємці взяли на зберігання після смерті спадкодавця. Інших спадкоємців, передбачених законом чи заповітом, не має (а. с. 22).

20 жовтня 2004 року на ім`я ОСОБА_3 . Немирівською державною нотаріальною конторою було видно свідоцтво про право на спадщину за законом (а. с. 23).

Розпорядженням Немирівської РДА від 26 січня 2005 року за № 18 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, згідно якого ОСОБА_3 стала власником земельної ділянки площею 3,3033 га

Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 06 квітня

2015 року та ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 січня

2016 року ОСОБА_3 була визнана винною у скоєнні злочинів передбачених частинами першою, третьою статті 358 та частиною третьою статті 190 КК України із призначенням покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на три роки та була звільнена від призначеного покарання за скоєні злочини у зв`язку з закінченням строків давності притягнення (а. с. 12-16).

Зі змісту судових рішень, ухвалених у кримінальній справі, вбачається, що

ОСОБА_3 з метою заволодіння чужим майном та правом на майно, підробила заповіт своєї матері ОСОБА_4 від 08 липня 2002 року та заяву від імені свого брата ОСОБА_7 про відмову від спадщини на її користь.

Частиною четвертою статті 61 ЦПК України 2004 року вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Аналогічні положення передбачені частиною шостою статті 82 чинного ЦПК України (1618-15) .

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

У статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не пропустив встановлений законом строк позовної давності, оскільки про порушення свого права дізнався лише після ухвалення вироку Немирівським районним судом Вінницької області від 06 квітня 2015 року та постановлення ухвали Апеляційним судом Вінницької області від 21 січня 2016 року, якими встановлено, що оскаржуваний позивачем заповіт від 08 липня 2002 року підроблено його сестрою ОСОБА_3 з метою незаконного заволодіння спадковим майном.

Згідно зі статтею 1233 та частиною другою статті 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними, зокрема є заповіти, в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У частині другій статті 1257 ЦК України передбачено що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Зазначеними частинами статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України (435-15) щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Як встановлено Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2015 року та ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 січня

2016 року, оскаржуваний позивачем заповіт від імені ОСОБА_4, посвідчений 08 липня 2002 року секретарем Обідненської сільської ради Немирівського району Вінницької області є підробленим, оскільки підпис від імені ОСОБА_4 було вчинено її дочкою - ОСОБА_3 .

Отже суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо визнання заповіту посвідченого 08 липня 2002 року недійсним, оскільки волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі.

Разом з тим не можна погодитись з постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довідки Обідненської сільської ради від 01 жовтня 2004 року № 06-9-35; заяви від імені ОСОБА_7 від 28 серпня 2004 року; свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2004 року; розпорядження Немирівської РДА від 26 січня 2005 року №18 та державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_3, з огляду на таке.

Під час розгляду кримінальної справи було встановлено, що ОСОБА_3 з метою незаконного заволодіння спадковим майном за допомогою секретаря Обідненської сільської ради ОСОБА_8 підробила заповіт ОСОБА_4 від

08 липня 2002 року, довідку Обідненської сільської ради від 01 жовтня 2004 року № 06-9-35 про склад сім`ї спадкодавця та заяву від імені ОСОБА_7 від

28 серпня 2004 року про відмову від спадщини на користь ОСОБА_3 і на підставі цих підроблених документів незаконно отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

Відповідно до статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Тобто, звертаючись до суду з позовом про захист порушених прав, позивач сам визначає особу відповідача, яка на його думку, порушила його права.

За теоретичним визначенням "відповідач" - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Частиною першою статті 33 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

За змістом наведених норм ЦПК України (1618-15) 2004 року з`ясувавши, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, суд має роз`яснити позивачеві право на подачу заяви про заміну відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача. У випадку коли позивач після відповідних роз`яснень не подав вказану заяву, суд відповідно до частини п`ятої статті 36 ЦПК України2004 року має вирішити питання про залучення цих осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, на наведені норми частини четвертої статті 10, статті 33 ЦПК України 2004 року уваги не звернув, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та складом осіб, які повинні брати участь у справі, зокрема не обговорив питання щодо залучення до участі у справі інших осіб, на права яких може вплинути рішення у цій справі.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючив задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2004 року, зазначив, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку звернулась до Немирівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, і свідоцтво про право на спадщину їй було видано за законом, однак такий висновок не є обґрунтованим, оскільки судом не було оглянуто матеріалів спадкової справи; не встановлено коли саме ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері та чи проживала остання на день смерті спадкодавця разом з ним.

Крім того з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року було залишено в силі рішенняНемирівського районного суду Вінницької області від 25 листопада 2016 року, яким позов ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини задоволено. Визнано причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. Визначено позивачам додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини до 01 березня 2017 року після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином з висновком апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довідки Обідненської сільської ради від 01 жовтня 2004 року № 06-9-35; заяви від імені ОСОБА_7 від 28 серпня

2004 року; свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 жовтня

2004 року; розпорядження Немирівської РДА від 26 січня 2005 року №18 та державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_3, погодитися не можна, оскільки він зроблений судом без належного з`ясування дійсних обставин справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги(частина перша статті 367 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Однак суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довідки Обідненської сільської ради від 01 жовтня 2004 року № 06-9-35; заяви від імені ОСОБА_7 від 28 серпня 2004 року; свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 жовтня

2004 року; розпорядження Немирівської РДА від 26 січня 2005 року №18 та державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_3 належним чином не встановили всіх обставин справи та не перевірили доводів позивача щодо порушення його прав.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи те, що судами першої та апеляційної інстанцій було допущено вищевказані порушення норм процесуального права щодо встановлення всіх обставин справи, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі розгляду касаційної скарги та скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про визнання недійсними довідки Обідненської сільської ради від 01 жовтня 2004 року № 06-9-35; заяви від імені ОСОБА_7 від

28 серпня 2004 року; свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2004 року; розпорядження Немирівської РДА від 26 січня 2005 року №18 та державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_3 .

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими та відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи в указаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене в цій постанові, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.