П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 754/15544/17-ц

Провадження № 14-202цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби зайнятості (Центрального апарату) про скасування дисциплінарного стягнення (догани),

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби зайнятості (Центрального апарату) (далі - Служба, Центральний апарат Служби) про скасування дисциплінарного стягнення (догани).

ОСОБА_1 зазначав, що з липня 2015 року працював у Центральному апараті Служби на посаді заступника голови.

Наказом виконуючого обов`язки голови Центрального апарату Служби Ярошенка В. С. від 10 листопада 2017 №295-к "Про оголошення догани ОСОБА_1 " позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання посадових обов`язків.

Згідно з наказом стягнення було накладено на позивача за те, що він без відома та дозволу керівництва був відсутній без поважних причин на робочому місці 10-11 жовтня 2017 року протягом тривалого часу, а також на порушення доручень виконувача обов`язків голови Центрального апарату Служби від 14 квітня 2017 року № 357/07/24-17 та № 358/07/24-17 без відома та погодження з останнім 10 жовтня 2017 року самовільно залишив своє робоче місце для участі в незапланованих заходах, що не були внесені до Графіка робочих заходів заступників голови Центрального апарату Служби, з використанням службового автомобіля, в тому числі для власних потреб.

При цьому ОСОБА_1 вказує, що перед притягненням до дисциплінарної відповідальності надавав письмові пояснення з повідомленням поважних причин відсутності на робочому місці 10 жовтня 2017 року, а 11 жовтня 2017 року узагалі перебував на роботі.

Відтак відповідно до пункту 9.4 чинних Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Центрального апарату Служби позивач не порушував трудової дисципліни, у зв`язку із чим застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді оголошеної догани є незаконним та таким, що порушує вимоги статті 147 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

Крім того, позивач зазначив, що виконувач обов`язків голови Центрального апарату Служби Ярошенко В. С. при винесенні наказу від 10 листопада 2017 року № 295-к "Про оголошення догани ОСОБА_1 " не мав повноважень стосовно застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

ОСОБА_1 просив скасувати наказ Центрального апарату Служби від 10 листопада 2017 року № 295-к "Про оголошення догани ОСОБА_1 ", а також стягнути з відповідача на своб користь понесені судові витрати.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було доведено відсутність факту порушення трудової дисципліни, а надані відповідачем докази свідчать про те, що ОСОБА_1 її порушив. При цьому відповідач дотримався вимог закону під час накладення на позивача дисциплінарного стягнення.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року скасовано, а провадження у справі закрито, ОСОБА_1 роз`яснено, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та закриваючи провадження у справі, виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ОСОБА_1 займає посаду в центральному органі виконавчої влади, спір стосується проходження ним публічної служби.

Також апеляційний суд послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 766/10783/16-ц (провадження № 14-278цс18).

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Центральний апарат Служби є не центральним органом виконавчої влади, а державною установою, її працівники, у тому числі й позивач як заступник голови Центрального апарату Служби, не є державними службовцями, тому законодавство України у сфері державної (публічної) служби на них не поширюється, а трудові спори, згідно зі статтею 221 КЗпП України та статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 27 березня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної і суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Проходження публічної служби - це процес діяльності особи на посадах, які вона обіймає, починаючи від моменту призначення на відповідну посаду та завершуючи припиненням публічної служби, із сукупністю всіх обставин і фактів, які супроводжують таку діяльність. Оскільки така професійна діяльність нерозривно пов`язана з отриманням оплати (винагороди) за роботу, яку особа виконує на відповідній посаді, то правовідносини, пов`язані з нарахуванням, виплатою, утриманням, компенсацією, перерахунком заробітної плати, компенсацій, грошової допомоги під час виконання такою особою своїх посадових обов`язків, є одним з елементів проходження публічної служби, а під час звільнення з публічної служби - одним з елементів припинення такої служби.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 вказаного Закону посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Відповідно до Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 грудня 2016 року № 1543 (z1723-16) , Служба є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.

Служба складається, зокрема, з Центрального апарату Служби, Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості, міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості.

Центральний апарат Служби, регіональні та базові центри зайнятості є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, кутові штампи та печатки із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням та кодом за ЄДРПОУ, інші печатки та штампи (за наявності).

Центральний апарат Служби є головною державною установою у централізованій системі державних установ Служби.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Центральним апаратом Служби та обіймав посаду заступника голови Центрального апарату Служби, тобто був уповноваженою особою на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції та є юридичною особою публічного права. Оскільки позивач обіймав посаду в центральному органі виконавчої влади, то цей спір не є трудовим спором приватного характеру, а стосується проходження позивачем публічної служби.

Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, то правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з проходженнямОСОБА_1 публічної служби, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції адміністративних судів України.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 402- 404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.