Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 234/8883/13-ц

провадження № 61-32846св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 квітня 2017 року у складі судді Переверзевої Л. І. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Біляєвої О. М., Папоян В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", зараз акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 30 вересня 2006 року між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір № DNH4КР27500280, згідно із умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 5 315,68 грн зі сплатою 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 28 вересня 2007 року.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, допустила утворення заборгованості, яка станом на 23 травня 2013 року становить 69 924,55 грн та складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 4 197,27 грн, заборгованості із сплати процентів за користування кредитом - 22 052,45 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 29 868,90 грн, а також штрафів відповідно до пункту 2.4.5.5 умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 3 305,93 грн - штраф (процентна складова).

Посилаючись на вищевикладене, АТ КБ "ПриватБанк" просить стягнути з відповідачки на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість у сумі 69 924,55 грн, а також понесені витрати із сплати судового збору у розмірі 699,25 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 24 квітня 2017 року позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 30 вересня 2006 року № DNH4КР27500280 у розмірі 26 249,72 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" витрати із сплати судового збору у розмірі 699,25 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення міського суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконала умови кредитного договору від 30 вересня 2006 року, допустила утворення заборгованості, яка відповідно до положень статей 526, 530, 1054 ЦК України підлягає стягненню на користь АТ КБ "ПриватБанк".

При цьому судом застосовано положення пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України стягнуто пеню в межах строку позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2017 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 квітня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками Краматорського міського суду Донецької області від 24 квітня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 квітня 2017 року та увалу апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2017 року, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що строк позовної давності не пропущено, оскільки у вересні 2010 року (останній платіж) відбулося автоматичне списання коштів без згоди відповідача, а тому такі дії не можуть вважатися перериванням строку позовної давності.

У листопаді 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказавши, що остання не заперечувала проти списання коштів з належного їй рахунку, а тому фактично погодилась з ним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 30 вересня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір № DNH4КР27500280, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 5 315,68 грн, строком на 12 місяців, до 28 вересня 2007 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09 % у місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позичальник доручає банку здійснювати погашення заборгованості за кредитом у передбачені строки за рахунок коштів, розміщених на рахунку платіжної картки № НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконала, допустила утворення заборгованості, яка станом на 23 травня 2013 року становить 69 924,55 грн, яка складається з: 4 197,27 грн - заборгованості за кредитом, 22 052,45 грн - заборгованості із сплати процентів за користування кредитом, 29 868,90 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, штрафів: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 3 305,93 грн - штраф (процентна складова) (а. с. 4-5).

Згідно з наданої банком виписки з рахунку ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором самостійно не погашала, останнє погашення заборгованості відбулося 14 вересня 2010 року шляхом списання коштів із картки для соціальних виплат у розмірі 231,30 грн (а. с. 98).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

ОСОБА_1 посилалася на те, що автоматичне списання коштів у вересні 2010 року відбулося без її згоди, а тому не перериває строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України, про застосування якого вона просила суд.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом частини першої статті 264 ЦК України підставою вважати, що перебіг позовної давності перервався, є вчинення саме особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, зокрема, надіслання позивачу певного листа, самостійного зарахування на рахунок позивача певної частини заборгованості.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Судами було встановлено, що відповідач 30 вересня 2006 року отримала кредит в АТ КБ "Приватбанк" у розмірі 5 315,68 грн, строком на 12 місяців, тобто до 28 вересня 2007 року, який не погашала. З позовом АТ КБ "ПриватБанк" звернувся у липні 2013 року, тобто з пропуском позовної давності про застосування якої було заявлено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Самостійне списання позивачем з рахунку відповідача грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором не є дією відповідача, що свідчить про визнання ним свого боргу, і не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності, тому, позивачем пропущено позовну давність для захисту наведених цивільних прав та інтересів. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від

08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18). Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

Таким чином, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову, вважаючи що автоматичне списання грошових коштів без згоди відповідача перериває строк позовної давності.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.