Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 200/26797/15-ц

провадження № 61-617св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська у складі судді Литвиненка І. Ю. від 9 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І., від 21 листопада

2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що з грудня 2003 року по листопад

2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Після розірвання

18 листопада 2008 року шлюбу вони продовжували проживати однією сім`єю і в цей період 12 квітня 2010 року придбали квартиру

АДРЕСА_1 . Вказував, що він за власні кошти зробив ремонт у цій квартирі на загальну суму 93 770 грн, придбав меблі та побутову техніку на суму 154 000 грн. Посилаючись на те, що з лютого 2013 року сторони почали проживати окремо, домовленості щодо добровільного поділу спільного сумісного майна досягнуто не було, позивач просив суд визнати за ним право власності на 2/3 частини вказаної квартири, а за відповідачем відповідно 1/3 її частину. Крім того, позивач просив визнати за ним право власності на кухонний стіл вартістю 4 000 грн, холодильник - 4 000 грн, комплект гостинної - 16 000 грн, м`які меблі - 22 000 грн, телевізор -

7 000 грн, комплект спальні - 24 000 грн, всього на загальну суму 77 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 9 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не заявляв вимог про встановлення факту проживання із відповідачем однією сім`єю після розірвання шлюбу, окремого рішення про встановлення цього факту суду не надав, а тому суд вважав, що він позбавлений можливості вирішити питання щодо поділу спірного майна без встановлення вказаного факту.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 березня

2017 року в частині стягнення судових витрат скасовано. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому, оскільки доказів понесення відповідачем судових витрат у зв`язку із розглядом цієї справи матеріали справи не містять, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та інших учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково вважали, що для доведення проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачу необхідно було б заявити вимогу про встановлення факту такого проживання. Суди не позбавлені процесуальної можливості в межах заявлених ним позовних вимог дослідити вказані обставини, зробити висновок щодо доведеності чи недоведеності факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділити спільне майно.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 листопада 2008 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2

12 квітня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого право власності на цю квартиру перейшло до відповідача.

Відповідно до наданого позивачем кошторису, ціна ремонту у спірній квартирі становить 93 770 грн, вартість меблів і побутової техніки становить 154 000 грн (а. с. 16-18 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин ( рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (v005p710-99) ).

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.

Під час застосування положень статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України

2004 року).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що після розірвання із відповідачем шлюбу, сторони продовжували проживати однією сім`єю, спірну квартиру було придбано та відремонтовано за час їх спільного проживання за його особисті кошти, за особисті кошти він придбав меблі та побутову техніку, а тому просив поділити це майно відповідно до положень сімейного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог щодо проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, позивач надав пояснення ОСОБА_2 в межах кримінального провадження, відкритого за заявою ОСОБА_2 про вчинення ОСОБА_1 самоправних дій щодо спірної квартири, зі змісту якого вбачається, що після розірвання шлюбу відповідач відновила з позивачем шлюбні відносини та вони живуть разом, спірну квартиру у

2010 році придбали за спільні кошти; протокол допиту потерпілого, постанову про закриття кримінального провадження, відповідно до змісту яких спірна квартира була придбана сторонами за спільні кошти

(а. с. 110-118 т. 1), а також посилався на показання свідків.

У порушення вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року суди попередніх інстанцій жодної правової оцінки вказаним доказам не надали, не відобразили мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті; пославшись як на підставу для відмови у позові на те, що позивач не заявив вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не зазначив положення чинного законодавства, яке б забороняло встановлювати ці обставини у межах заявлених позивачем вимог про поділ майна подружжя, з огляду на наявність відповідних доказів, на підставі яких такі вимоги обґрунтовувалися, а тому дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Отже, місцевий суд формально розглянув справу, не встановив всі обставини справи та не дослідив зібрані у справі докази, залишив поза увагою доводи сторін та не перевірив їх з урахуванням наданих позивачем доказів проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу на час придбання спірного майна. При цьому суд першої інстанції помилково вважав, що для вирішення заявлених позивачем вимог необхідна наявність рішення про встановлення відповідного юридичного факту або заявлення позовних вимог про встановлення такого факту в межах цього провадження.

Апеляційний суд не усунув у межах своїх повноважень допущених місцевим судом недоліків, також не сприяв всебічному та повному дослідженню доказів, не надав оцінку доводам апеляційної скарги про те, що відповідач в межах кримінального провадження визнавала факт спільного проживання з позивачем після розірвання шлюбу у період придбання спірного майна для спільного використання. Ці фактичні обставини справи мають суттєве значення для її вирішення, однак суд не надав належної оцінки поданим сторонами доказам у їх сукупності та залишив поза увагою, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене, судам необхідно об`єктивно дослідити наявні у даній справі докази, встановити всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, врахувати зазначені вище норми матеріального права та вирішити заявлені позивачем вимоги згідно з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог

статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 21 листопада 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович