У березні 2017 року прокуратура Закарпатської області звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Берегівська РДА Закарпатської області), ОСОБА_1, треті особи: Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, державне підприємство "Берегівське лісове господарство" (далі - ДП "Берегівське лісове господарство"), Косоньська сільська рада Берегівського району Закарпатської області, про визнання розпорядження недійсним та витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що прокуратурою було виявлено надання у власність громадянам земель лісогосподарського призначення, які відповідно до земельного законодавства не можуть передаватись у приватну власність, а саме: розпорядженням голови Берегівської РДА Закарпатської області від 30 грудня 2014 року № 473 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,04 га за кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області для індивідуального дачного будівництва.

Це розпорядження Берегівської РДА Закарпатської області прийнято всупереч вимог пункту 2 частини четвертої статті 84 ЗК України, оскільки у приватну власність ОСОБА_1 для сільськогосподарських потреб, а саме для індивідуального дачного будівництва, передані землі лісогосподарського призначення.

Посилаючись на викладене, прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просила суд визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Берегівської РДА Закарпатської області № 473 від 30 грудня 2014 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ". Витребувати земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,04 га, вартістю 43 500 грн, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь Берегівського району Закарпатської області із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бергівського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2017 року позов прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено. Визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Берегівської РДА Закарпатської області

№ 473 від 30 грудня 2014 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ".

Витребувано земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,04 га, вартістю 43 500 грн, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь Берегівського району Закарпатської області із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Захід забезпечення позову, застосований ухвалою від 10 квітня 2017 року, про накладення арешту на майно ОСОБА_1, а саме на земельну ділянку площею 0,04 га за кадастровим номером НОМЕР_2 :0093 після набрання рішенням законної сили скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам виконавчої влади передавати їх у приватну власність. Таким чином, законних підстав набути права приватної власності

ОСОБА_1 на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,04 га із земель державної чи комунальної власності не було. За таких обставин, суд першої інстанції оцінюючи усі докази, які були досліджені у судовому засіданні у їх сукупності та приймаючи до уваги те, що за результатами розгляду справи факт надання у власність ОСОБА_1, спірної земельної ділянки, яка відповідно до земельного законодавства не може передаватись у приватну власність підтвердився, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом встановлено, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,04 га, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району Закарпатської області накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі

7 контуру 818 філії "Берегівське лісове агропромислове господарство"

ДП "Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств", які на момент видачі оскаржуваного розпорядження, перебували в постійному користування вказаного державного підприємства.Земельна ділянка з постійного користування державного підприємства "Закарпатське обласне управління лісових агропромислових господарств" (далі - ДП "Закарпатське ОУЛАГ") не вилучалася, погодження на її вилучення державним підприємством не надавались. За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що при прийнятті розпорядження Берегівською РДА Закарпатської області допущені грубі порушення вимог вищезазначеного законодавства, оскільки районна адміністрація у цьому випадку вийшла за межі власних повноважень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року справу за позовом

прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Берегівської РДА Закарпатської області, ОСОБА_1, треті особи: Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, ДП "Берегівське лісове господарство", Косоньська сільська рада Берегівського району Закарпатської області, про визнання розпорядження недійсним та витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення із чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка є землею сільськогосподарського призначення і ніколи не належала до земель лісогосподарського призначення. Прокуратурою Закарпатської області не надано жодних доказів на підтвердження того, що Головному державному

спеціалізованому лісогосподарському агропромисловому підприємству "Закарпатагроліс" (далі - ГДСЛАП "Закарпатагроліс") чи ДП "Закарпатське ОУЛАГ" надавалися землі лісогосподарського призначення на території Косонської сільської (селищної) ради Берегівського району Закарпатської області, тому що останні не надали судам рішення Закарпатської обласної ради про надання вказаної земельної ділянки лісового фонду в постійне користування вказаній організації. ГДСЛАП "Закарпатагроліс" (попередник ДП "Закарпатське ОУЛАГ") не є правонаступником якоїсь іншої юридичної особи, воно було створене як нова особа публічного права. Відтак, виходячи з положень статей 9, 13 ЛК України (в редакції від 01 січня 2013 року, яка діяла на той час) ГДСЛАП "Закарпатагроліс" могло отримати в постійне користування землі лісового фонду за межами населених пунктів лише шляхом прийняття Закарпатською обласною радою відповідного рішення і таке рішення надано не було. Ні акт інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємства на території Косонської сільської ради (селищної) ради Берегівського району від 2001 року, ні таксаційний опис філіалу "Береговодержспецлісгосп" ГДСЛАП "Закарпатагроліс" від 2005 року, на які посилається прокуратура Закарпатської області, не є планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Акт інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємства на території Косонської сільської ради (селищної) ради Берегівського району від 2001 року, то такий є недопустимим доказом. Таксаційний опис філіалу "Береговодержспецлісгосп" ГДСЛАП "Закарпатагроліс" від 2005 року, так само є неналежним доказом, оскільки такий не містить інформацію щодо предмета доказування. Разом з тим, ОСОБА_1 отримав у приватну власність спірну земельну ділянку на підставі нібито незаконного, на думку прокуратури Закарпатської області, розпорядження голови Берегівської РДА Закарпатської області від 30 грудня 2014 року № 473 вина якого, при цьому, не доведена в законному порядку і не встановлена обвинувальним вироком суду.

У позовній заяві не наведено обґрунтування необхідності захисту прокуратурою Закарпатської області інтересів держави та неможливості здійснення захисту таких інтересів органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, тобто Кабінетом Міністрів України.

Судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не враховані положення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , а також правозастосовчу практику Європейського суду з прав людини, що призвело до непропорційного втручання органів державної влади у його право власності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив прокуратури Закарпатської області на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому вона просила залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що розпорядженням голови Берегівської РДА Закарпатської області від 30 грудня 2014 року № 473 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,04 га за кадастровим номером НОМЕР_1, розташованої за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області для індивідуального дачного будівництва.

На підставі цього рішення Берегівської РДА Закарпатської області

ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку.

Спірна земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,04 га, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району Закарпатської області накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 контуру 818 філії "Берегівське лісове агропромислове господарство" ДП "Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств", які на момент видачі оскаржуваного розпорядження, перебували в постійному користування вказаного державного підприємства.

Ці обставини стверджуються ортофотопланом контуру 818, актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косоньської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, затвердженого головою Берегівської районної ради у 2001 році з додатками, таксаційним описом філіалу "Береговодержспецлісгосп" ГДСЛАП "Закарпатагроліс", розробленим та затвердженим у 2005 році при проведенні базового лісовпорядкування, планом обходу № 3 філіалу "Береговодержспецлісгосп" від 2004 року, підтверджується, що квартал 7 входить у 818 контур (а. с. 24-29, 32-34, 50, т. 1).

За даними польового обстеження (додаток № 1 до акту інвентаризації лісів) у контурі 818 обліковано 8,5 га земель лісового фонду, вкритих лісами

(а. с. 26-29, т. 1).

Згідно з наявним таксаційним описом земельна ділянка у кварталі 7 філіалу "Береговодержспецлісгосп" ГДСЛАП "Закарпатагроліс" належить до оздоровчих ділянок лісів навколо оздоровчих та рекреаційних територій

(а. с. 32-34, т. 1).

Наказом Міністерства аграрної політики і продовольства України "Про перейменування та затвердження нової редакції Статуту державного підприємства "Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств" № 510 від 15 серпня 2012 року Головне державне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств".

Рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 7 не приймались, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась (а. с.48, т. 1).

Земельна ділянка з постійного користування ДТГ "Закарпатське ОУЛАГ" не вилучалася, погодження на її вилучення державним підприємством не надавались.

Відповідно до картографічних матеріалів до прийняття оскаржуваного розпорядження, земельна ділянка перебувала у державній власності у постійному користуванні філії "Берегівське лісове агропромислове господарство" ДП "Закарпатське ОУЛАГ".

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про передачу цілісних майнових комплексів державних лісогосподарських підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України" № 584 від 03 липня 2013 року (584-2013-р) та на підставі акту прийому-передачі від 04 січня 2016 року земельні ділянки філії "Берегівське лісове агропромислове господарство" ДП "Закарпатське ОУЛАГ" передано у постійне користування ДП "Берегівське лісове господарство".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Стаття 20 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачає встановлення та зміни цільового призначення земель.

Стаття 21 ЗК України визначає, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів і окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянок.

Статті 56, 57 ЗК України передбачають, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності і такі за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель сільськогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

У пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За змістом статті 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно з нормами статей 181- 184, 202- 204 ЗК України, законів України "Про державний земельний кадастр" (3613-17) та "Про землеустрій" (858-15) дані державного земельного кадастру це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Таким чином, судами обґрунтовано встановлено, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,04 га, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь Берегівського району Закарпатської області накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 контуру 818 філії "Берегівське лісове агропромислове господарство" ДП "Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств", які, на момент видачі оскаржуваного розпорядження, перебували в постійному користуванні вказаного державного підприємства. Крім того, рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 7 не приймались, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась. Оскаржуване розпорядження про відчуження спірної земельної ділянки площею 0,04 га, що перебувала в державній власності та по факту належить до земель лісового господарства, прийнято Берегівською РДА Закарпатської області з перевищенням повноважень, оскільки дозвіл на її вилучення не надавався.

При прийнятті розпорядження Берегівською РДА Закарпатської області допущені грубі порушення вимог вищенаведеного законодавства, оскільки районна адміністрація у цьому випадку вийшла за межі власних повноважень.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18.

Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі у прокуратури відсутні підстави для представництва держави в особі Кабінету Міністрів України є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною першою статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів.

З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійснення процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Посилання заявника на те, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не враховані положення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , а також правозастосовча практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що призвело до непропорційного втручання органів державної влади у її право власності є безпідставними, оскільки предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший Протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого Протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України"

від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції"

від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня

2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива

рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах "Рисовський проти України" (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Конституція України (254к/96-ВР) (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки мають ознаки земель лісового фонду, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття ними земельних ділянок у власність.