розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Логвіної Т. В.

від 27 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Онищенко О. І., від 05 червня 2018 року,

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала грошові кошти у розмірі 174 000 доларів США зі сплатою 11,50% річних з кінцевим строком повернення кредиту 01 травня 2028 року. Позивач вказував, що у зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань, банк вже звертався до суду із відповідним позовом та рішенням суду від 25 лютого 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 422 772, 66 грн, однак відповідач рішення суду не виконує.

Посилаючись на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не позбавляє кредитора права на отримання процентів, нарахованих на залишок заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за відсотками у розмірі 10 000 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого

2018 року у задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 05 червня

2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Універсал Банк" залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова

від 27 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку із пропуском банком строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року, ПАТ "Універсал Банк" просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 виконано судове рішення про стягнення заборгованості від 25 лютого 2010 року лише

через 6 років. Судами попередніх інстанції не звернуто уваги на те, що останній платіж відповідач внесла 19 січня 2017 року, що свідчить про визнання нею боргу, а тому висновки судів про пропуск банком строку позовної давності є помилковим. Оскільки залишається невиконаним зобов`язання відповідача, які виникли на підставі кредитного договору від 27 травня 2008 року, остання повинна сплатити проценти з 28 липня

2009 року по 11 травня 2017 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала грошові кошти у розмірі 174 000 доларів США зі сплатою 11,50% річних з кінцевим строком повернення кредиту 01 травня 2028 року. Зобов`язання за даним договором забезпечено договором поруки від 10 жовтня 2008 року, за яким поручителем позичальника виступила ОСОБА_2

01 вересня 2009 року ПАТ "Універсал Банк" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 лютого 2010 року задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 1 422 772,66 грн.

Звертаючись до суду із цим позовом, ПАТ "Універсал Банк" посилалося на те, що незважаючи на наявність судового рішення позичальник вчасно зобов`язання за кредитним договором не виконала, у неї перед банком утворилась заборгованість за відсотками у розмірі 10 000 доларів США, нарахованими на суму непогашеного кредиту за період з 28 липня 2009 року по 11 травня 2017 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із пропуску банком строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, а тому вважав за можливе застосувати наслідки спливу позовної давності, встановлені частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

У справі, яка переглядається, строк кредитного договору встановлений сторонами до 01 травня 2028 року, однак 01 вересня 2009 року банк пред`явив дострокову вимогу про стягнення усієї суми кредитної заборгованості, яку задоволено рішенням Деснянського районного суду

м. Чернігова від 25 лютого 2010 року.

Застосовуючи позовну давність до вимог про стягнення процентів після звернення банку про стягнення заборгованості у вересні 2009 року, суди не звернули уваги на те, що використовуючи своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом пред`явлення 01 вересня 2009 року позову про стягнення всієї суми заборгованості за договором до кінцевого терміну, банк змінив строк виконання зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів після 01 вересня 2009 року (пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Такі правові висновки, що не були враховані судами під час вирішення спору, узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог банк не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів є необґрунтованими.

Суди попередніх інстанцій на зміст статей 256, 267 ЦК України, відповідно до яких відмова у позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду можлива лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим, уваги не звернули.

З огляду на безпідставність позовних вимог, суди необґрунтовано застосували наслідки спливу позовної давності до цих вимог.

Доводи касаційної скарги про обґрунтованість позовних вимог банку щодо стягнення процентів у зв`язку із невчасним виконанням умов кредитного договору безпідставні та суперечать правовій позиції Великої Палати Верхового Суду, викладеній у постанові від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), щодо неможливості стягнення процентів та пені поза межами строку кредитування.

Що стосується позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих за період з 28 липня по 01 вересня 2009 року, вони також є необґрунтованим, оскільки проценти за вказаний період вже стягнуті рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 лютого 2010 року, а тому їх повторне стягнення суперечить положенню статті 61 Конституції України, якою передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Отже, до цих позовних вимог суди також помилково застосували позовну давність.

Відповідно до вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд вважає за можливе вийти за межі вимог та доводів касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, оскільки у позивача було відсутнє право стягувати проценти після закінчення строку дії кредитного договору, а при наявності судового рішення про стягнення цих сум, вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, банк не заявляв, то у задоволенні позову слід відмовити за його безпідставністю.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку із його необґрунтованістю.