суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - Центральний ВДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області) Ясінський Костянтин Петрович,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року у складі судді Супрун Г. Б. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у складі колегії суддів Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.

у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Центрального ВДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Ясінського К. П. про відкриття виконавчого провадження та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст наведених у скарзі вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову державного виконавця Центрального ВДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Ясінського К. П. від 01 грудня 2016 року про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 250 000,00 доларів США (еквівалент 5 800 000,00 грн), 3 654,00 грн судового збору, а також 580 000,00 грн виконавчого збору.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що постановою від 01 грудня 2016 року відкрито виконавче провадження № 53016642. Оскаржувана постанова ним як боржником не отримана, про відкриття виконавчого провадження йому не було відомо, що є порушенням його прав з боку державного виконавця. Також не погоджується з пунктом 3 цієї постанови, яким з нього стягнуто виконавчий збір у розмірі 580 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження постановлена відповідно до вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) (далі - Закон № 1404-VIII (1404-19) ), а невручення її боржнику не свідчить про незаконність. Стягнення виконавчого збору державним виконавцем здійснено відповідно до статті 27 Закону № 1404-VIII, якою визначено, що про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає саме у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_1 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 580 000,00 грн скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито. В іншій частині ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року залишено без змін.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині вимог про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору та закриваючи провадження у справі в цій частині, апеляційний суд керувався тим, що Законом № 1404-VIII (1404-19) установлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Разом з тим апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження є правомірною, а ненаправлення копії боржнику не впливає на її правомірність, визначення розміру виконавчого збору в постанові про відкриття провадження не впливає на законність постанови в цілому.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою на вказані судові рішення, які просив скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця та не звернули уваги на порушення державним виконавцем норм чинного законодавства, що призвело до порушення його прав. На думку заявника, сума виконавчого збору не може бути визначена та стягнута при відкритті виконавчого провадження. Крім того, апеляційний суд неправильно визначився з віднесенням цих правовідносин до юрисдикції адміністративного суду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 06 березня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України (254к/96-ВР) принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди установили, що 01 грудня 2016 року постановою державного виконавця Центрального ВДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Ясінського К. П. відкрито виконавче провадження № 53016642 з виконання виконавчого листа № 758/8095/15-ц, виданого 22 грудня 2015 року Подільським районним судом міста Києва, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 250 000,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 5 800 000,00 грн, та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Пунктом 3 постанови державного виконавця Центрального ВДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Ясінського К. П. від 01 грудня 2016 року постановлено: з боржника стягнути виконавчий збір у розмірі 580 000,00 грн, установлений статтею 27 Закону № 1404-VIII.

ОСОБА_1 вважав, що його не було повідомлено про відкриття виконавчого провадження, а також, що розрахунок розміру виконавчого збору проведено неправильно, у зв'язку із чим оскаржив до суду постанову державного виконавця Центрального ВДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області від 01 грудня 2016 року, яку просив скасувати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) ЄСПЛ закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У справі "Занд проти Австрії" (заява № 7360/76) визначено, що термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ".

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII (1404-19) та зміни до ЦПК (1618-15) України, внесені відповідно до цього Закону.

Тобто постанова від 01 грудня 2016 року прийнята державним виконавцем після набрання чинності зазначеним Законом.

На спірні правовідносини поширюється саме Закон № 1404-VIII (1404-19) , згідно зі статтею 1 якоговиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18).

Апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови), для закриття провадження у справі в частині вимог скарги ОСОБА_1 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 580 000,00 грн, оскільки вони не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ненаправлення боржнику копії постанови державного виконавця від 01 грудня 2016 року не впливає на її правомірність, тобто відсутні підстави для її скасування.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у межах наведених у касаційній скарзі доводів згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для висновків, що суди порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вказане касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2018 року в нескасованій частині та постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року - без змін.