суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мед-Сервіс Юг" (далі - ТОВ "Мед-Сервіс Юг"),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 листопада 2016 року у складі судді Максимович Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Плавич Н. Д.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ "Мед-Сервіс Юг" про зобов'язання звільнити приміщення і

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила зобов'язати ТОВ "Мед-Сервіс Юг" звільнити вбудоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вимоги обґрунтовувала тим, що вона як іпотекодержатель вказаного нерухомого майна не надавала згоди на укладення договору оренди цього майна, проте останній був укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Мед-Сервіс Юг", відтак цей договір є нікчемним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ТОВ "Мед-Сервіс Юг" звільнити вбудоване нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди іпотекодавцю ОСОБА_2 на передачу в оренду приміщення, яке є предметом іпотеки, у зв`язку з чим договір оренди, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Мед-Сервіс Юг", відповідно до Закону України від 05 червня 2003 року № 898-ІV "Про іпотеку" (898-15) (далі - Закон № 898-ІV (898-15) ) є недійсним. Наявні правові підстави для зобов`язання ТОВ "Мед-Сервіс Юг" звільнити приміщення, оскільки такі дії порушують права ОСОБА_1 як іпотекодержателя.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 листопада 2016 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що суд повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, дотримався норм процесуального права та на підставі належних та допустимих доказів обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, які правильно розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся зкасаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що договір оренди вказаного вище приміщення укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ "Мед-Сервіс Юг", тобто між суб`єктами господарської діяльності, а тому справа підлягала розгляду в порядку господарського судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , яким Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 13 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами установлено, що 23 січня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11110478000, за яким останній отримав у строкове платне користування 108 583 швейцарських франків, що еквівалентно 438 268 грн 79 коп.

23 січня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким останній як власник майна передав в іпотеку нерухоме майно - вбудоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Пунктом 1.2 цього договору сторони погодили, що іпотекою забезпечується у повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань ОСОБА_4 за договором про надання споживчого кредиту № 11110478000 від 23 січня 2007 року.

12 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", яке є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект") укладено договір факторингу, за яким ПАТ "УкрСиббанк" передало у власність ТОВ "Кей-Колект" право грошової вимоги за договором № 11110478000 від 23 січня 2007 року.

31 січня 2015 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ "Мед-Сервіс Юг" укладено договір оренди № 7, за яким товариство прийняло у платне тимчасове володіння і користування зазначене вбудоване нежитлове приміщення.

27 січня 2016 року ТОВ "Кей-Колект" згідно договору відступлення права вимоги відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "Арма Факторинг" (далі - ТОВ "Арма Факторинг") право грошової вимоги за договором № 11110478000 від 23 січня 2007 року, яке цього ж дня за договором відступлення права вимоги відступило право грошової вимоги ОСОБА_1 . Тобто позивачка стала іпотекодержателем вбудованого нежитлового приміщення.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) , і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Як доступ до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК (1618-15) України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому поряку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Підвідомчість справ господарським судам встановлена статтею 12 ГПК України (у вказаній редакції), згідно з частиною першою якої перераховані категорії справ, які мають розглядатися за правилами цього Кодексу.

Разом із тим, окрім категорійності справи, під час вирішення питання щодо компетенції суду слід урахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і кінцеву мету пред`явлення позову.

У справі, яка переглядається, суб'єктом правовідносин є ОСОБА_1 як фізична особа, яка звернулася до суду за захистом, на її думку, свого порушеного права як іпотекодержателя нерухомого майна.

Спірні правовідносини пов`язані із належним виконанням договору іпотеки, якими є фізична особа - іпотекодержатель та фізична особа - власник нерухомого майна, який є іпотекодавцем, враховуючи суб'єктний склад правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає, що судами правильно розглянуто справу за правилами цивільного судочинства.

Помилковим є посилання у касаційній скарзі на те, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки договір оренди майна укладено між відповідачами як суб`єктами підприємницької діяльності.

Підстав для висновків, що суди порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Щодо вирішення справи по суті, то слід зазначити наступне.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 898-ІV іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону № 898-ІV).

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували надання іпотекодержателем майна на момент укладення договору згоди на передачу в оренду предмета іпотеки.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право (частина 1, пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України).

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір оренди № 7 від 31 січня 2015 року є недійсним, оскільки його недійсність встановлена законом, та відповідно до положень статті 215 ЦК України -нікчемним. При цьому суди правильно задовольнили позовні вимоги, зобов`язавши ТОВ "Мед-Сервіс Юг" звільнити вбудоване нежитлове приміщення, оскільки підстав для користування цим приміщенням не вбачається.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду робить висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргупредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.