суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Консоль ЛТД" (далі також - відповідач) про визнання права власності на квартиру

за касаційною скаргою відповідача на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2012 року, ухвалене суддею Самсоновою О. А., та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 29 січня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Кузнєцової О. Ю.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (представник - адвокат Тамара Анатоліївна Рекотова);

відповідачі: ТзОВ фірма "Консоль ЛТД" (представник - адвокат Оксана Василівна Панченко).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 30 липня 2012 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 70,9 кв. м (далі - квартира).

2. Позов мотивував такими обставинами:

2.1. 5 грудня 2005 року позивач і відповідач уклали договір пайової участі у фінансуванні будівництва № 4464/62-186(р) житлового комплексу у смт. Восход у м. Ялті (далі - договір пайової участі).

2.2. 14 грудня 2005 року на виконання умов договору пайової участі позивач вніс на рахунок відповідача 59 000 доларів США.

2.3. 30 грудня 2008 року виконавчий комітет Полтавської міської ради ухвалив рішення № 465 "Про затвердження актів державних комісій по прийманню в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів", яким затвердив акт державної комісії з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а саме житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщення соціального призначення на АДРЕСА_1 (далі - будинок), замовником якого був відповідач.

2.4. 20 березня 2012 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до якої зобов`язалися діяти спільно без створення юридичної особи на підставі об`єднання своїх пайових внесків для досягнення спільної мети - будівництва та введення в експлуатацію будинку.

2.5. 20 березня 2012 року позивач і відповідач підписали додаткову угоду до договору пайової участі (далі - додаткова угода), згідно з пунктом 3 якої після закінчення будівництва позивачу повинна бути виділена його частка в натурі у вигляді квартири.

2.6. 11 квітня 2012 року позивач і відповідач підписали акт приймання-передачі квартири.

2.7. Оскільки відповідач не виконав умов договору пайової участі щодо оформлення документів про право власності на квартиру за позивачем, останній звернувся до Приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор"", яке листом від 3 липня 2012 року (вих. № 7720) відмовило позивачеві у реєстрації права власності на квартиру через невідповідність поданих позивачем документів вимогам законодавства.

2.8. Відповідач не виконав обов`язки щодо укладення у письмовій формі договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна та його нотаріального посвідчення, внаслідок чого позивач позбавлений можливості оформити право власності на квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 17 вересня 2012 року Київський районний суд м. Полтави ухвалив рішення, яким позов задовольнив.

4. Мотивував рішення так:

4.1. Відповідач не виконував обов`язки, передбачені пунктами 9.3 і 9.4 договору пайової участі щодо оформлення документів на квартиру.

4.2. Відповідач умисно ухилявся від укладення письмового договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна та його нотаріального посвідчення, що позбавило позивача можливості оформити право власності на квартиру.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

5. 3 березня 2017 року Апеляційний суд Полтавської області постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2012 року.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

6. 15 листопада 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою скасував ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 3 березня 2017 року та передав справу на новий розгляду до апеляційного суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

7. 29 січня 2018 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалив постанову, якою змінив рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2012 року, виключивши з мотивувальної частини вказівку на статтю 392 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України як на підставу задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

8. Мотивував постанову так:

8.1. Позивач сплатив відповідачеві за квартиру 297 950,00 грн, а відповідач на виконання договірних зобов`язань передав позивачу квартиру, про що складений акт від 11 квітня 2012 року про виконання умов договору пайової участі.

8.2. Умови договору пайової участі та додаткової угоди, а також факт укладення додаткової угоди через чотири роки після введення будинку в експлуатацію підтверджують те, що сторони фактично уклали договір купівлі-продажу майнових прав на новостворене майно. Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу майнових прав законом не передбачено.

8.3. На час вирішення спору позивач не набув права власності на квартиру, а тому суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статтю 392 ЦК України.

8.4. Оскільки будинок введений в експлуатацію, і позивач позбавлений можливості в установленому законом порядку на підставі договору про набуття майнових прав на нього зареєструвати за собою право власності на квартиру у цьому будинку, вимога про визнання права власності на квартиру спрямована на захист прав та інтересів позивача. Тому її слід задовольнити.

8.5. Частина четверта статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, яку просить застосувати відповідач, набрала чинності з 1 січня 2013 року на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подальшого удосконалення адміністрування податків і зборів" від 6 грудня 2012 (5518-17) року. Суд першої інстанції відкрив провадження у справі й ухвалив у ній рішення до 1 січня 2013 року за правилами цивільного судочинства. А тому необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо наявності юрисдикції господарського суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. 22 березня 2018 року відповідач подав касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2012 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 19 січня 2018 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

10. 25 червня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження.

11. 3 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки відповідач оскаржує рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2012 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 29 січня 2018 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Відповідач мотивує касаційну скаргу так :

12.1. До юрисдикції господарських судів належать усі справи про банкрутство, а також справи з майновими вимогами до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство.

12.2. 16 липня 2012 року Господарський суд Автономної Республіки Крим постановив ухвалу у справі № 502-4/2325-2012 про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача.

12.3. Відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" територіальна підсудність господарських справ, підсудних Господарському суду Автономної Республіки Крим, змінена, і розгляд таких справ забезпечується Господарським судом Київської області.

12.4. 4 серпня 2016 року Господарський суд Київської області прийняв постанову у справі № 911/5186/14 про визнання відповідача банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

12.5. На думку відповідача, саме цей суд мав розглядати справу за вимогою позивача.

12.6. Відповідач не брав участі у судових засіданнях, оскільки не був належно повідомлений про них: листи суду, адресовані відповідачу, були помилково вручені посадовій особі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) "Будівельна компанія Консоль-Строй ЛТД" - ОСОБА_4., яка на час вручення листів вже не перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Останній і ТзОВ "Будівельна компанія Консоль-Строй ЛТД" знаходяться за однією юридичною адресою, але в різних офісних приміщеннях.

12.7. Суди порушили частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі також - Конвенція), оскільки не встановили обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

12.8. Позивач не довів порушення його прав.

12.9. У справі слід застосувати висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс18, від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1502цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-3129цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15.

(2) Позиція інших учасників справи

13. 16 липня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Просить в її задоволенні відмовити, а оскаржені рішення залишити без змін.

14. Мотивує відзив так:

14.1. Згідно з ухвалою від 22 листопада 2017 року у справі № 911/5186/14 Господарський суд Київської області через неналежне виконання обов`язків відсторонив арбітражного керуючого Венську Оксану Олександрівну від виконання повноважень ліквідатора під час провадження у справі про банкрутство відповідача.

14.2. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ліквідатором відповідача є ОСОБА_2 .

14.3. Оскільки ОСОБА_3, яка уповноважила адвоката Панченко О. В. представляти інтереси відповідача, не має статусу ліквідатора чи керівника відповідача, а тому не має процесуальних прав, передбачених Цивільним процесуальним кодексом (1618-15) (далі - ЦПК (1618-15) ) України, касаційне провадження необхідно закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України, про що позивач просить у клопотанні, долученому до відзиву на касаційну скаргу.

14.4. Про обізнаність відповідача з розглядом справи свідчить поштове повідомлення про вручення відповідачу судової кореспонденції від 13 серпня 2012 року, а також заява голови правління відповідача до суду першої інстанції від 11 квітня 2012 року про визнання позову.

14.5. Пункт 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України та частина четверта статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якими обґрунтовує свої доводи відповідач, набрали чинності з 1 січня 2013 року, тобто після звернення з позовом, відкриття провадження у справі, прийняття судом першої інстанції рішення та набрання ним законної сили.

14.6. Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) не застосовується до спірних правовідносин, оскільки цей закон був прийнятий у квітні 2014 року, а позивач звернувся до суду у 2012 році.

14.7. Позивач звернувся з позовом через те, що відповідач ухилявся від оформлення за позивачем документів про право власності на квартиру. Спірні правовідносини не пов`язані з неможливістю виділення позивачеві частки паю до запланованого терміну закінчення будівництва, а з ухиленням відповідача від виконання пункту 9.4 договору пайової участі щодо оформлення позивачеві документів на право власності.

14.8. Помилковими є доводи касаційної скарги про те, що будинок є об`єктом незавершеного будівництва, оскільки цей будинок був введений в експлуатацію.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

15. Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

16. Відповідач у касаційній скарзі вказує, що справа належить до юрисдикції господарського суду, а тому її слід розглядати за правилами господарського судочинства відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон України про визнання банкрутом).

17. Позивач заперечив проти юрисдикції господарського суду, вважаючи законними й обґрунтованими рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки, на його думку, спір, ініційований до 1 січня 2013 року, належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

18. Закон України про визнання банкрутом у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року № 4212-VI (4212-17) (далі - Закон України № 4212-VI (4212-17) ) у частині четвертій статті 10 визначив, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника.

19. Крім того, підпункт 1 пункту 7 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (4212-17) доповнив частину першу статті 12 ГПК України пунктом 7, згідно з яким господарським судам стали підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

20. 4 листопада 2012 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань" від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI (5405-17) (далі - Закон України № 5405-VI (5405-17) ), який, зокрема, вніс зміни до Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI (4212-17) , яка на той час ще не набрала чинності.

21. Закон України № 5405-VI (5405-17) у пункті 6 його розділу I доповнив розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України про визнання банкрутом в редакції Закону України N 4212-VI (4212-17) пунктом 1-1, згідно з яким положення Закону України про визнання банкрутом застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом; положення Закону України про визнання банкрутом, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

22. Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Закону України № 5405-VI (5405-17) зазначений пункт 6 його розділу I набирав чинності одночасно із Законом України N 4212-VI (4212-17) .

23. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подальшого удосконалення адміністрування податків і зборів" № 5518-VI від 6 грудня 2012 року (5518-17) (далі - Закон України № 5518-VI (5518-17) ) частину четверту статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (4212-17) (пункт 13 Закону України № 5518-VI (5518-17) ), яка на той час ще не набрала чинності, та пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України (пункт 14 Закону України № 5518-VI (5518-17) ) викладено в новій редакції.

24. Закон України № 5518-VI (5518-17) набрав чинності з 1 січня 2013 року, крім пунктів 13 і 14 розділу I цього Закону, які набрали чинності одночасно із Законом України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (4212-17) .

25. Відповідно до пункту 1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI (4212-17) ця редакція Закону про визнання банкрутом набирала чинності через рік з дня його опублікування, крім окремих положень, до яких не належали частина четверта статті 10 та підпункт 1 пункту 7 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

26. Закон України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI (4212-17) був вперше офіційно опублікований у газеті "Голос України" 18 січня 2012 року. Отож, частина четверта статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (4212-17) (зі змінами, внесеними Законами України № 5405-VI (5405-17) і № 5518-VI (5518-17) ) і пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (4212-17) (зі змінами, внесеними Законами України № 5405-VI (5405-17) і № 5518-VI (5518-17) ) відповідно до пункту 1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI (4212-17) набрали чинності 19 січня 2013 року.

27. Таким чином, пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (4212-17) (зі змінами, внесеними Законами України № 5405-VI (5405-17) і № 5518-VI (5518-17) ) та частина четверту статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (4212-17) (зі змінами, внесеними Законами України № 5405-VI (5405-17) і № 5518-VI (5518-17) ) з 19 січня 2013 року встановили юрисдикцію господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо всіх майнових спорів з вимогами до боржника у такій справі.

28. Тому помилковим є зазначення Апеляційним судом Полтавської області у постанові від 29 січня 2018 року та відповідачем у відзиві на касаційну скаргу інформації про те, що частина четверта статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (4212-17) (зі змінами, внесеними Законами України № 5405-VI (5405-17) і № 5518-VI (5518-17) ) чинна з 1 січня 2013 року.

29. Проте Закон України про визнання банкрутом (зокрема і його частина четверта статті 10) у редакції Закону України N 4212-VI (4212-17) (зі змінами, внесеними Законом України № 5405-VI (5405-17) ) згідно з пунктом 1-1розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" не може бути застосований до справ про банкрутство, провадження в яких порушено до 19 січня 2013 року, якщо на цю дату господарський суд прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 24-29, 40-42 постанови від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц, постанови від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, у пунктах 21-27 постанови від 28 листопада 2018 року № 333/2242/16-ц).

30. Отже, якщо спір з майновими вимогами до боржника, щодо якого до 19 січня 2013 року порушене провадження про банкрутство, ініційований за правилами цивільного судочинства до вказаної дати, господарський суд не має юрисдикції щодо розгляду такого спору. Якщо ж цей спір ініційований за правилами цивільного судочинства 19 січня 2013 року чи пізніше, господарський суд не має юрисдикції щодо його розгляду лише тоді, якщо станом на 19 січня 2013 року цей суд вже прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

31. У справі № 1609/6645/12 позивач звернувся до суду 30 липня 2012 року. А 16 липня 2012 року, як вказав відповідач у касаційній скарзі, Господарський суд Автономної Республіки Крим постановив ухвалу про порушення провадження у справі № 502-4/2325-2012 про банкрутство відповідача.

32. Отже, оскільки позивач звернувся до суду до 19 січня 2013 року, приписи частини четвертої статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (4212-17) (зі змінами, внесеними Законами України № 5405-VI (5405-17) і № 5518-VI (5518-17) ) та пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції того ж Закону, що набрали чинності 19 січня 2013 року, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Тому цей спір згідно зі статтею 15 ЦПК України мав розглядатися за правилами цивільного судочинства.

33. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими заперечення відповідача щодо юрисдикції суду та погоджується з доводами відзиву позивача на касаційну скаргу і з висновком судів першої й апеляційної інстанцій про те, що справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

(1.2) Щодо суті спору

34. За змістом частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

35. Одним зі способів захисту цивільних прав, з яким особа має право звернутися до суду, є вимога про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

36. Позивач звернувся з позовом про визнання права власності через відмову у державній реєстрації цього права.

37. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач виконав свої зобов`язання за договором пайової участі у повному обсязі, сплативши свій внесок у будівництво будинку. Відповідач на виконання умов пункту 3.2 цього договору у редакції додаткової угоди після закінчення та прийняття будинку в експлуатацію виділив і передав позивачеві його частку в натурі у вигляді квартири, про що сторони склали та підписали відповідний акт приймання-передачі. Отже, сторони вчинили дії, спрямовані на набуття позивачем права власності на квартиру. Проте відповідач не надав позивачу документи, на підставі яких останній міг би провести державну реєстрацію права власності на квартиру, з огляду на що Приватне підприємство "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор"" відмовило у вчиненні реєстраційної дії через невідповідність поданих позивачем документів вимогам законодавства. Тому суди першої й апеляційної інстанцій вважали позовну вимогу обґрунтованою.

38. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

39. Право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

40. Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

41. Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється (стаття 18 Закону України "Про основи містобудування" у редакції, чинній на час прийняття будинку в експлуатацію).

42. До компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належить проведення робіт з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у порядку, встановленому законодавством (стаття 14 цього Закону).

43. Відповідно до абзацу другого пункту 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (1243-2004-п) і який був чинний на час прийняття будинку в експлуатацію, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації, зокрема, об`єктів нового будівництва як житлово-громадського, так і виробничого призначення, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

44. Згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (703-2011-п) , і Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) , які були чинними у відповідних редакціях на час відмови Приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор""у реєстрації за позивачем права власності на квартиру та звернення позивача до суду за захистом його права, державній реєстрації підлягало право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

45. Враховуючи те, що будинок прийнятий в експлуатацію відповідно до рішення Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 30 грудня 2008 року № 465, а відповідач не визнає прав на квартиру позивача, який у повному обсязі виконав його зобов`язання за умовами договору пайової участі, суди першої й апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.

46. З огляду на встановлені судами обставини та враховуючи наведені приписи чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів по суті правильними та погоджується з ними (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12, від 24 квітня 2019 року № 1609/10810/12, від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц).

(1.3) Щодо інших доводів відповідача

47. Відповідач у касаційній скарзі вказує, що суди порушили статтю 6 Конвенції, оскільки не встановили обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

48. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції не гарантує встановлення обставин, на існуванні яких наполягає одна зі сторін. Крім того, хоча вказаний пункт зобов`язує суди обґрунтовувати їхні рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення (див. mutatis mutandis 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine, заява № 4909/04), 54 рішення цього ж суду від 28 жовтня 2010 року у справі "Трофимчук проти України" (Trofimchuk v. Ukraine, заява № 4241/03)).

49. Заперечення відповідача щодо його неналежного повідомлення про розгляд справи через вручення листів суду особі, яка припинила трудові відносини з відповідачем і працює у ТзОВ "Будівельна компанія Консоль-Строй ЛТД", що знаходиться з відповідачем за однією юридичною адресою, але у різних офісних приміщеннях, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним. Саме на відповідача покладений обов`язок з організації належного прийняття кореспонденції за адресою його місцезнаходження, зокрема з визначення відповідальних за це працівників, а у матеріалах справи є відповідні докази повідомлення відповідача про судові засідання (т. 1, а. с. 22, 152, 203, 207-209).

50. Інші доводи касаційної скарги, зокрема, про те, що позивач не довів порушення його прав, а суд не повністю встановив обставини щодо відносин сторін за договором пайової участі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень. Такі доводи зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, яка згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи у суді касаційної інстанції.

51. Велика Палата Верховного Суду не застосовує у справі № 1609/6645/12 висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс18, від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1502цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-3129цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, оскільки обставини вказаних справ і справи № 1609/6645/12 відрізняються.

(1.4) Щодо клопотання позивача про закриття провадження у справі

52. На думку позивача, касаційну скаргу підписала особа, яка не мала права її підписувати, що зобов`язує суд закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України.

53. Велика Палата Верховного Суду вважає це клопотання необґрунтованим і звертає увагу на те, що відсторонення 22 листопада 2017 року Господарським судом Київської області у справі № 911/5186/14 арбітражного керуючого від виконання повноважень ліквідатора відповідача не є підставою для припинення договору про правову допомогу, укладеного 1 лютого 2017 року з адвокатом Панченко О. В., яка підписала касаційну скаргу відповідача.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

54. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

55. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

56. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованоюта доходить висновку, що суди першої й апеляційної інстанцій ухвалили по суті правильні та законні рішення. Отже, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Полтавської області від 29 січня 2018 року й змінене неюрішення Київського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2012 року - без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

57. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

58. З огляду на висновки судів щодо суті позову та на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо суті касаційної скарги судовий збір, сплачений відповідачем у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної і касаційної інстанцій, слід покласти на відповідача.

Суддя-доповідач		Д. А. Гудима
Судді:	Н. О. Антонюк	Л. М. Лобойко
	С. В. Бакуліна	Н. П. Лященко
	В. В. Британчук	О. Б. Прокопенко
	Ю. Л. Власов	В. В. Пророк
	М. І. Гриців	Л. І. Рогач
	Ж. М. Єленіна	О. М. Ситнік
	О. С. Золотніков	В. Ю. Уркевич
	В. С. Князєв	О. Г. Яновська