суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Консоль ЛТД" (далі - ТОВ фірма "Консоль ЛТД"),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ фірми "Консоль ЛТД"

на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року у складі судді Малинникова О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ фірми "Консоль ЛТД" про визнання майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати за нею майнові права на трикімнатну квартиру за будівельним АДРЕСА_2 як на частку в об`єкті незавершеного будівництва згідно з договором від 14 червня 2004 року № 2091/322-179 про спільну діяльність у пайовій (дольовій) участі в будівництві багатоквартирного будинку.

На обґрунтування вказаних вимог позивачка зазначила, що 14 червня 2004 року вона уклала з відповідачем договір № 2091/322-179 про спільну діяльність з пайової (дольової) участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці на АДРЕСА_2 . Сторони узгодили строк закінчення будівництва - ІІ квартал 2005 року.

На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатила пай у будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_2 на 7-му поверсі цього будинку в повному обсязі в розмірі 527 656,91 грн. У зв`язку із цим вважала, що виконала всі умови договору і взяті за цим договором зобов`язання.

Проте відповідач не виконав належним чином умов договору, не ввів об`єкт будівництва в експлуатацію у визначені строки, а також не надав їй необхідних документів для подальшого оформлення права власності на відповідний об`єкт нерухомості.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 майнові права на трикімнатну квартиру за будівельним АДРЕСА_2 (І черга будівництва, 4-секційний будинок) як частку незавершеного будівництва згідно з договором від 14 червня 2004 року № 2091/322-179.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 рокуапеляційну скаргу ТОВ фірми "Консоль ЛТД" залишено без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року залишено без змін.

Ухвалюючи рішення у справі, суди керувалися тим, що позивачка виконала свої зобов`язання за договором про спільну діяльність у пайовій (дольовій) участі в будівництві багатоквартирного будинку від 14 червня 2004 року № 2091/322-179, проте відповідач не виконав належним чином узятих за цим договором зобов`язань, будинок на АДРЕСА_2 в експлуатацію не ввів.

Суд зробив висновок, що позивачці належать майнові права на трикімнатну квартиру за будівельним АДРЕСА_2 на 7-му поверсі загальною проектною площею 109 кв. м, визначеною за внутрішніми розмірами приміщень, за адресою об`єкта незавершеного будівництва на АДРЕСА_2 (І черга будівництва, 4-секційний будинок) як на частку незавершеного будівництва до завершення будівництва зазначеного об`єкта нерухомого майна та прийняття в експлуатацію.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ТОВ фірма "Консоль ЛТД" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, провадження у справі закрити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року порушено справу про банкрутство ТОВ фірми "Консоль ЛТД". Також 12 березня 2015 року Господарський суд Київської області відкрив провадження у справі про банкрутство ТОВ фірми "Консоль ЛТД", ввів процедуру розпорядження майном, а постановою від 04 серпня 2016 року ТОВ фірму "Консоль ЛТД" визнав банкрутом. У зв`язку із цим скаржник вважав, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Крім того, скаржник зазначив, що суди не вказали у рішеннях законного й логічного юридичного механізму, за яким за позивачкою визнано майнові права на квартиру.

Не погодився з доводами позивачки про порушення відповідачем її прав. Зокрема, вказав, що за умовами укладеного між сторонами у справі договору позивачка отримала лише право на пайову участь у будівництві, а не право власності на нерухоме майно. Позивачка не зверталася до відповідача з будь-якими вимогами щодо виконання умов договору.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, не передбачено ні Цивільним кодексом України (435-15) (далі - ЦК України), ні іншими нормативними актами.

Відповідач не видавав позивачці жодних довідок, а наявна у справі довідка не підписувалася представником відповідача. Докази, які надала позивачка на обґрунтування своїх вимог, не є належними та допустимими.

Посилаючись на вказане, відповідач вважав, що позивачка не виконала своїх зобов`язань за договором, тому не має права звертатися з будь-якими вимогами до відповідача.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 13 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що 14 червня 2004 року сторони у справі уклали договір з пайової (дольової) участі у фінансуванні будівництва за № 2091/322-179 для досягнення однієї спільної мети - будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2, що відповідно до експертного звіту щодо розгляду архітектурно-планувальної частини проекту від 23 березня 2012 року № 00-0055/1-12/ЦБ іменується "Житлово-громадський комплекс по АДРЕСА_2 (І черга будівництва, 4-секційний будинок)", та введення його в експлуатацію.

У пункті 9.9 договору вказано, що правовідносини регулюються ЦК України (435-15) стосовно договору про спільну діяльність.

Відповідно до умов указаного договору позивачка зобов`язалася внести грошові кошти у встановлений договором строк та в розмірі, зазначеному у пункті 3.1 договору.

Відповідач зобов`язався власними та залученими силами, механізмами, обладнанням, а також за рахунок пайових і запозичених коштів юридичних та фізичних осіб завершити будівництво об`єкта відповідно до проекту та вимог Державних будівельних норм (далі - ДБН) з виділенням позивачу після завершення будівництва його частки в натурі у вигляді трикімнатної квартири за будівельним АДРЕСА_2 на 7-му поверсі загальною проектною площею 109 кв. м, визначеною за внутрішніми розмірами приміщень, за адресою об`єкта незавершеного будівництва - житлово-громадського комплексу АДРЕСА_2 (І черга будівництва, 4-секційний будинок) як частки незавершеного будівництва згідно з договором від 14 червня 2004 року № 2091/322-179.

Позивачка виконала в повному обсязі свої зобов`язання за договором, сплатила грошові кошти - пайовий внесок відповідно до пункту 3.1 договору, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордера від 30 червня 2004 року серії 01 БМ № 214470 про внесення 527 656,91 грн, а також довідкою відповідача від 09 квітня 2012 року № 1211/8, згідно з якою ОСОБА_1 здійснила повну оплату паю в розмірі 527 656,91 грн.

Згідно з наявною у справі відповіддю ТОВ фірми "Консоль ЛТД" на звернення позивачки відповідач відмовив їй у визнанні майнових прав, посилаючись на те, що ТОВ фірма "Консоль ЛТД" не визнає майнові права позивачки на трикімнатну квартиру за будівельним АДРЕСА_2 на 7-му поверсі загальною проектною площею 109 кв. м, визначеною за внутрішніми розмірами приміщень, за адресою об`єкта незавершеного будівництва - житлово-громадського комплексу АДРЕСА_2 (І черга будівництва, 4-секційний будинок), посилаючись на зміну керівництва, з яким позивачка уклала договір. Водночас відповідач визнає, що недотримання строку введення в експлуатацію багатоквартирного будинку на АДРЕСА_2 є порушенням умов договору про спільну діяльність і прав позивачки на отримання результатів спільної діяльності у строки і в обсягах, визначених договором про спільну діяльність.

23 березня 2012 року Державне підприємство "Укрдержбудекспертиза" затвердило експертний звіт щодо розгляду архітектурно-планувальної частини проекту "Житлово-громадський комплекс по АДРЕСА_2 (І черга будівництва, 4-секційний будинок)", згідно з яким замовником об`єкта є Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіпек".

Разом з тим апеляційний суд установив, що під час перегляду справи в апеляційному порядку ОСОБА_1 фактично реалізувала своє право на набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 шляхом отримання свідоцтва про право власності від 23 березня 2015 року (а. с. 210).

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК (1618-15) України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Стосовно посилання у касаційній скарзі на те, що ця справа повинна розглядатися виключно Господарським судом Київської області, який порушив провадження про банкрутство стосовно ТОВ фірми "Консоль ЛТД", необхідно зазначити таке.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі - Закон № 2343-XII (2343-12) ).

У зв`язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (4212-17) Закон № 2343-XII (2343-12) викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 7 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII (2343-12) статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань" (5405-17) розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII (2343-12) доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII (2343-12) , вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.

Порушення господарським судом справ про банкрутство боржника до 19 січня 2013 року не впливає на визначення юрисдикції цих спорів, і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.

На час розгляду справи в суді першої інстанції жодних відомостей про порушення щодо ТОВ фірми "Консоль ЛТД" справи про банкрутство не надходило.

В апеляційному суді про вказану обставину зазначило ТОВ фірма "Консоль ЛТД", зокрема, повідомило в апеляційній скарзі (т. 1, а. с. 119-122), що ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року у справі № 502-4/2325-2012 порушено провадження про банкрутство ТОВ фірми "Консоль ЛТД", про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний реєстр).

Витяг з Єдиного реєстру, який знаходиться на а. с. 74 - 77, т. 1, містить відомості, що 19 липня 2012 року порушено справу про банкрутство; підстава - за судовим рішенням про порушення провадження у справі про банкрутство від 16 липня 2012 року № 5002-4/2325-2012.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) ухвала Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року у справі № 5002-4/2325-2012 оприлюднена 26 липня 2012 року за № 25301665.

' 'p' Законом України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV "Про доступ до судових рішень" (3262-15) (далі - Закон № 3262-IV (3262-15) ) регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення ЄДРСР (стаття 1 цього Закону).

Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 3262-IV кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до ЄДРСР (частина третя статті 6 Закону № 3262-IV).

Тобто на час розгляду справи суд апеляційної інстанції був поінформований про порушення справи про банкрутство ТОВ фірми "Консоль ЛТД" у 2012 році, що давало можливість розглянути справу в порядку цивільного судочинства. Відомості з ЄДРСР у розумінні вимог Закону № 3262-IV (3262-15) є достовірними.

Також у справі на а. с. 157-166, т. 1 знаходиться копія постанови Господарського суду Київської області від 04 серпня 2016 року про визнання боржника банкрутом, зі змісту якої вбачається, що ухвалою Господарського суду Київської області від 12 березня 2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ фірми "Консоль ЛТД".

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до статті 12 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII (1207-18) ) у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечено розгляд: господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим - Господарським судом Київської області, а господарських справ Господарського суду міста Севастополя - Господарським судом міста Києва, господарських справ Севастопольського апеляційного господарського суду - Київським апеляційним господарським судом.

Тому порушення справи про банкрутство у 2012 році не впливає на визначення юрисдикції вказаної справи. З урахуванням предмета та обсягу позовних вимог, суб`єктного складу спору справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства і законно розглянута загальними судами.

Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.

Згідно із частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (461-2011-п) , прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 876 ЦК України передбачено, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічне положення міститься й у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; стаття 5 цього ж Кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Як зазначено у статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено право на справедливий суд.

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі "Броньовські проти Польщі" (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України", заява № 10972/05).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Установивши під час розгляду справи, що відповідач - ТОВ фірма "Консоль ЛТД" не виконав належним чином узятих за договором зобов`язань, не визнає майнових прав позивачки на спірне нерухоме майно, хоч вона і сплатила пайові внески в повному обсязі, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об`єкт, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є підстави для визнання за позивачкою майнових прав на спірну квартиру.

При цьому суди правильно вважали, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту порушених прав є ефективним, не заборонений законом, оскільки іншим шляхом вона не може захистити свої права.

Аналогічні висновки по суті вирішеного спору зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 761/9951/15-ц (провадження № 14-614цс18).

Оскаржувані судові рішення відповідають установленим зазначеними вище нормами матеріального та процесуального права принципам і завданням цивільного судочинства, положенням норм процесуального права щодо законності й обґрунтованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

У справі "Христов проти України" (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

У справі, що розглядається, особа, яка подала апеляційну скаргу, оскаржила рішення суду першої інстанції через чотири з половиною роки після його ухвалення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат не проводиться згідно зі статтею 141 ЦПК України.