Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 520/9672/15-ц

провадження № 61-27126св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс", ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 червня 2016 року у складі судді Пучкової І. М. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" (далі - ТОВ "Рошен Де Люкс", Товариство), ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання недостовірною інформації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачі звернулися до Приморського районного суду міста із скаргою, в якій поширили недостовірну інформацію, а саме "... ІНФОРМАЦІЯ_1 в приміщенні Приморського районного суду міста Одеси відбулося судове засідання по розгляду вказаної вище справи, на цьому засіданні було здійснено допит свідка, заявленого стороною обвинувачення, громадянки ОСОБА_2 Повідомляємо Вам про те, що після судового засідання по справі приблизно о 19:00 до нас зателефонувала громадянка ОСОБА_2 Вона була схвильована та повідомила нам, що одразу після судового засідання вона поїхала до свого магазину, прибувши до нього, в приміщенні вона побачила адвоката ОСОБА_3, який ходив по магазину та фотографував вітрини з продукцією. Коли вона запитала його, що він тут робить (зі слів ОСОБА_2 ), він відповів, що нічого, але тепер у неї будуть великі проблеми з податковою та іншими контролюючими органами, сказав, що здійснює аудіо запис її з ним розмови. Адвокат ОСОБА_3 почав запитувати про дозвільні документи, які є у ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, ніби він має на це право. Коли вона відмовилася їх надати, він заявив, що тепер кожного дня буде стояти біля її магазину і контролювати, чи весь товар проходить через касовий апарат. Коли вона запитала його, навіщо йому це треба, адже її вже допитали і вона дала свідчення в суді? Адвокат ОСОБА_4 сказав, що зробить все можливе, щоб його клієнта ОСОБА_5 виправдали і що вона зробила помилку, коли пішла до суду. Також повідомляємо Вам, що одразу ж громадянка ОСОБА_2 відмовилася від співпраці з нашою компанією з тих підстав, що такими діями ми завдали їй багато клопоту, а в майбутньому можуть з`явитися і проблеми через поведінку адвоката ОСОБА_3, які їй не потрібні взагалі. В даній економічній ситуації кожний клієнт нашої компанії для нас важливий і втрата їх з причин неадекватної поведінки адвоката чи якихось інших громадян є недопустимою. Також така поведінка адвоката ОСОБА_3 призводить до приниження ділової репутації нашої компанії та знижує довіру до неї.". В результаті поширення зазначеної інформації до нього змінилося ставлення клієнта, який в подальшому розірвав з ним договір про надання правової допомоги, оскільки він використовував недозволені методи захисту. У зв`язку з розірванням зазначеного договору він вимушений був повернути сплачені йому за надання правової допомоги кошти в сумі 6 000 грн. Крім майнової шкоди, йому було завдано також моральну шкоду, яка полягає у приниженні його честі, гідності та ділової репутації. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати недостовірною інформацію, яка була поширена відповідачами у скарзі, поданій до Приморського районного суду міста Одеси; стягнути солідарно з відповідачів на свою користь моральну шкоду в розмірі 25 000 грн та матеріальну шкоду в розмір 6 000 грн.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 09 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 не зверталася із скаргою до Приморського районного суду міста Одеси. Із зазначеною скаргою до суду звернулося ТОВ "Рошен Де Люкс" і виклало в ній інформацію, надану ОСОБА_2 Позивач не просив спростувати посилання ТОВ "Рошен Де Люкс", викладені у заяві від 17 квітня 2015 року № 106/0/7-15 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 червня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що інформація, яку позивач просив визнати недостовірною, та яка викладена відповідачами у скарзі до Приморського районного суду міста Одеси, є недоведеною і позивачем не було надано належних доказів на підтвердження своїх доводів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У червні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що зазначена в заяві відповідачів, адресованій Приморському районному суду міста Одеси, негативна інформація стосується саме його, а недостовірною вона є, оскільки він ніколи не погрожував ОСОБА_2 та не вимагав від неї дозвільних документів. Звертаючись до суду з цим позовом, він просив спростувати інформацію, надану ОСОБА_2 Товариству, яке в подальшому виклало її у скарзі до Приморського районного суду міста Одеси, тому висновок місцевого суду є помилковим. Вимоги про спростування інформації ТОВ "Рошен Де Люкс", наведеної у заяві від 17 квітня 2015 року № 106/0/7-15 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, він не заявляв, окільну дану інформацію було спростовано рішенням вказаної комісії від 17 квітня 2015 року і ця інформація не завдала йому шкоди. Викладена ТОВ "Рошен Де Люкс" у скарзі інформація не була підставою позову та не стосувалася його предмета, а була доведена до судді. В матеріалах справи наявна копія заяви ТОВ "Рошен Де Люкс", адресована Приморському районному суду міста Одеси.

У серпні 2017 року ТОВ "Рошен Де Люкс" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що в даному випадку не було поширення інформації, а мала місце реалізація особою конституційного права на звернення до органів державної влади, передбаченого статтею 40 Конституції України. Метою звернення був захист законних прав та інтересів Товариства. Викладена у заяві інформація є оціночним судженням і не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості. Зазначені у позові обставини не доводять наявність глибоких фізичних та душевних страждань позивача та приниження його ділової репутації.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 травня 2018 року справу № 520/9672/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004 року).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 303, частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК (1618-15) України 2004 року.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що 17 квітня 2015 року ТОВ "Рошен Де Люкс" звернулося до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області із заявою про надання оцінки діям адвоката ОСОБА_3, який погрожував ОСОБА_2 проблемами у магазині, в якому вона працює, в результаті чого вона зупинила співпрацю з компанією.

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 28 липня 2015 року у справі № 393/15 (реєстраційний № 393/0/14-2/2015) відмовлено в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 23 вересня 2011 року № 002091, видане Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Одеської області) у зв`язку з відсутністю в його діях ознак дисциплінарного проступку.

Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною першою статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань кореспондує обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Згідно зі статтею 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Як роз`яснено у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) , юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома

хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє

особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

В абзаці третьому пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) роз`яснено, що інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Лінгенс проти Австрії" суд зазначив, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Відповідно до частини другої статті 59 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною третьою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 3 ЦПК України 2004 року).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 Товариству, яке в подальшому виклало її у скарзі до Приморського районного суду міста Одеси.

На підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 надав суду копію заяви ТОВ "Рошен Де Люкс" від ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була долучена до матеріалів справи Київським районним судом міста Одеси, про що зазначено в журналі судового засідання від 23 грудня 2015 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Погоджуючись з рішенням місцевого суду про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неповному з`ясуванні обставин справи та не відповідають вимогам вищенаведених норм матеріального права, оскільки апеляційним судом не досліджено зібрані у справі докази, а саме заяву ТОВ "Рошен Де Люкс", адресовану Приморському районному суду міста Одеси, яка має суттєве значення для вирішення спору.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України 2004 року, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За змістом пункту 6 частини третьої статті 295, частини другої статті 303 та пункту 1 частини першої статті 309 ЦПК України 2004 року апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті, або доказами, які судом першої інстанції досліджувалися з порушенням установленого порядку.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги та не спростував їх належним чином, не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення місцевого суду.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Всупереч усталеній практиці ЄСПЛ, вимогам статей 212, 303, 315 ЦПК України 2004 року апеляційний суд не дослідив належним чином заяву ТОВ "Рошен Де Люкс", адресовану Приморському районному суду міста Одеси, не дав їй правової оцінки та не спростував доводів позивача.

Обґрунтовуючи свої висновки, апеляційний суд зазначив, що викладена відповідачами у скарзі до Приморського районного суду міста Одеси інформація не є доведеною, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на її підтвердження.

Такі висновки є суперечливими і не можуть бути підставою для відмови в позові про визнання інформації недостовірною, оскільки згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є

достовірною, покладається на відповідача, а не на позивача. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а такожте, що внаслідок цього було порушено його особисті немайновіправа. Апеляційний суд не встановив і не зазначив в оскаржуваному рішенні, чи підтвердили відповідачі і якими доказами достовірність поширеної ними інформації. При цьому суд взагалі не з`ясував питання про характер поширеної інформації з огляду на те, чи містить вона фактичні твердження, які можуть бути визнані недостовірними.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.