розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 березня 2017 року у складі судді Романюк Л. Ф. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Медяного В. М., Матківської М. В., Сопруна В. В.,

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі між співвласниками, посилаючись на те, що їй та відповідачу належить на праві власності по 1/2 частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Сторони здійснили перебудови та добудови до своїх часток вказаного домоволодіння, зробили окремі входи, однак ОСОБА_2 відмовляється укласти договір про поділ спірного майна. Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила: поділити в натурі житловий будинок (без урахування самочинних будівель та прибудов) згідно з висновком судово-будівельної експертизивід 25 жовтня 2016 року № 029/16; стягнути з неї на користь відповідача грошову компенсацію за відступ від рівності часток в розмірі 1 309 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 березня 2017 року позов задоволено. Проведено поділ в натурі житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 за варіантом № 1 судової будівельно-технічної експертизи від 25 жовтня 2016 року № 029/16. Виділено ОСОБА_2 приміщення в житловому будинку літ. "А" з прибудовою літ. "а": коридор 1-3 площею 6,7 кв. м, кімнату 1-5 площею 21,7 кв. м, а також - надвірні господарські будівлі та споруди: гараж літ. "В1", 1/2 частину огорожі № 1-2, що становить 99/200 частин домоволодіння. Виділено ОСОБА_3 приміщення в житловому будинку літ. "А" з прибудовою літ. "а": кухню 1-4 площею 6,8 кв. м, кімнату 1-6 площею 10,9 кв. м, кімнату 1-7 площею 11,7 кв. м, а також - надвірні господарські будівлі та споруди: погріб літ. "П/В", сарай літ. "В", вбиральню літ. "Г", 1/2 частину огорожі № 1-2, що становить 101/200 частину домоволодіння. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за відхилення від рівності часток в розмірі 1 309 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що виділ часток (поділ) жилого будинку, який перебуває у спільній частковій власності, є можливим, оскільки висновком судової будівельно-технічної експертизи встановлено, що кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом. При вирішенні питання щодо поділу спірного майна судом не враховані самовільно збудовані приміщення.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 березня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У травні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що виділ в натурі частки із спільної власності унеможливлюється наявністю самочинних об`єктів будівництва або у складі будинку, з якого визначаються частки співвласників, або у складі частки, що виділяється. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що спірний житловий будинок містить в собі й самочинно переобладнані приміщення, які у встановленому законом порядку сторонами не були узаконені.

У липні 2017 року ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що під час проведення судової будівельно-технічної експертизи не були враховані самовільно збудовані приміщення, оскільки в основу дослідження покладено технічний паспорт на будинок, виготовлений до набуття сторонами спірного майна у власність.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10 травня 2018 року справу № 127/6698/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 грудня 2009 року ОСОБА_3 належить на праві власності 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Станом на час видачі вказаного свідоцтва спірне домоволодіння складалося з: житлового будинку літ. "А" загальною площею 62,1 кв. м, житловою - 44,1 кв. м, сіней літ. "а", сараю літ. "В", погребу літ. "П/В", гаража літ. "В-1", вбиральні літ. "Г", огорожі № 1-2. При цьому до складу спадкового майна не були включені самочинно збудовані споруди.

Інша частина спірного будинку належить на праві власності ОСОБА_2

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2015 року було встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 492 кв. м, на якій розташоване вищевказане домоволодіння. Виділено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у користування по 229 кв. м земельної ділянки, а ділянку площею 34 кв. м - залишено у спільному користуванні.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження майном, визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Стаття 321 ЦК Українизакріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 25 жовтня 2016 року № 029/16, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертно-юридична фірма Соломон", ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, без врахування самочинно збудованих будівель і споруд та з урахуванням фізичного зносу і наявності цих будівель та споруд станом на час прийняття співвласниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спадщини (жовтень-грудень 2009 року), становить 641 058,7 грн. Поділ вказаного домоволодіння (без врахування самочинно збудованих прибудов, будівель і споруд) можливо провести із незначним відступом від часток співвласників. Експертом запропоновано виділити ОСОБА_2 приміщення в житловому будинку літ. "А" з прибудовою літ. "а": коридор 1-3 площею 6,7 кв. м, кімнату 1-5 площею 21,7 кв. м, а також - надвірні господарські будівлі та споруди: гараж літ. "В1", 1/2 частину огорожі № 1-2, що становить 99/200 частин домоволодіння, а ОСОБА_3 - приміщення в житловому будинку літ. "А" з прибудовою літ. "а": кухню 1-4 площею 6,8 кв. м, кімнату 1-6 площею 10,9 кв. м, кімнату 1-7 площею 11,7 кв. м, а також - надвірні господарські будівлі та споруди: погріб літ. "П/В", сарай літ. "В", вбиральню літ. "Г", 1/2 частину огорожі № 1-2, що становить 101/200 частину домоволодіння. Також визначено розмір грошової компенсації за відхилення від часток співвласників, який становить 1 309 грн.

Допитаний в суді першої інстанції експерт Корчинський О. А. пояснив, що під час проведення експертизи він не враховував самочинно збудовані споруди та самочинно переобладнані приміщення.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Відтак, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи на підставі оцінки кожного здобутого доказу окремо і всіх доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, взявши до уваги технічну можливість виділу співвласникам їх часток у спільній частковій власності без врахування самочинного будівництва, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що спірний житловий будинок містить в собі самочинно переобладнані приміщення, які у встановленому законом порядку сторонами не були узаконені, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (z0774-07) (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

За наявності самочинно збудованих (реконструйованих, перепланованих) об`єктів нерухомого майна документи щодо виділу готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону (пункт 3.11 Інструкції).

Таким чином, виділ в натурі частки із спільної власності на будинок унеможливлюється наявністю самочинних об`єктів будівництва або у складі будинку, з якого визначаються частки співвласників, або у складі частки, що виділяється.

Враховуючи, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 367 цього Кодексу не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно з цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації).

Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм України В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22 липня 2009 року № 295, згідно з яким реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо) (розділ 3.4 Методичних рекомендацій).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Разом з тим при вирішенні питання про поділ домоволодіння у цій справі експертом та судами попередніх інстанцій не були враховані самовільно збудовані та переобладнані будівлі і приміщення. Відповідачем не надано будь-яких доказів виконання позивачем робіт з реконструкції житлового будинку (в частині, яка була поділена в натурі між співвласниками), в результаті яких він набув би нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, влаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	В. О. Кузнєцов
	А. С. Олійник
	С. О. Погрібний
	Г. І. Усик