розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" - Рябовола Сергія Вячеславовича, на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області в складі судді Берднікової Г. В. від 22 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області вскладі суддів: Письменного О. А., Голованя А. М., Мурашка С. І., від 22 грудня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтовано тим, що 06 травня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір та додаткові угоди до нього, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 369 000 доларів США з оплатою процентної ставки у розмірі 17 % річних з остаточним строком повернення до 04 травня 2018 року.

З метою забезпечення кредитних коштів, 06 травня 2008 року між сторонами було укладено іпотечний договір № МБИ-08/22-З. Згідно даного договору відповідач передав в іпотеку банку, зокрема, нежитлове приміщення дієтїдальні та прилягаючого до неї приміщення магазину, загальною площею 511,6 кв.м, а також житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 155,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 01 жовтня 2008 року між відповідачем та банком було укладено іпотечний договір № МБИ -08/22-З2, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку земельну ділянку, площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з порушенням договірних зобов`язань, банк звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2010 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 08 лютого 2011 року, позов банку було задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку кредитну заборгованість в розмірі 5 696 019,88 грн, а також судові витрати. Указане рішення суду не виконано, заборгованість не погашена та станом на 18 січня 2016 року становить 73 971 675,15 грн, з яких: сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту - 2 380 999,95 грн, сума простроченої заборгованості по основному кредиту - 6 616 327,05 грн, сума строкової заборгованості за процентами - 76 477,28 грн, сума простроченої заборгованості за процентами - 10 457 003,59 грн, пеня - 54 440 867,28 грн.

Посилаючись на ці обставини, банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нежитлове приміщення дієтїдальні та прилягаючого до неї приміщення магазину № 178, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 511,6 кв.м, позначене за планом літерою "А", вартістю 117 200 грн, житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 155,8 кв.м, вартістю 174 100 грн, земельну ділянку, площею 0,0600 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 44 600 грн, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 73 971 675,15 грн, виселити з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 та інших громадян, що мешкають за вказаною адресою, а також стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2016 року задоволенні позову ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку із чим позовні вимоги банку у даній справі задоволенню не підлягають.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відхилено. Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" - Рябовол С. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов банку у повному обсязі та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, на думку скаржника, суди помилково залишили без задоволення позов банку, оскільки умовами іпотечних договорів за вибором іпотекодержателя застосовується один із передбачених договорами способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя. Договорами передбачені положення про те, що задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, у порядку передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". На думку скаржника, умовами іпотечного договору та положенням статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 06 травня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику було надано кредитні кошти в розмірі 369 000 доларів США, з оплатою процентів у розмірі 17 % річних та остаточним поверненням до 04 травня 2018 року.

У забезпечення виконання кредитних зобов`язань, 06 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № МБИ-08/22-З. Згідно даного договору відповідач передав в іпотеку банку, зокрема, нежитлове приміщення дієтїдальні та прилягаючого до неї приміщення магазину № 178, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 511,6 кв.м, позначене за планом літерою "А", та житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 155,8 кв.м.

01 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № МБИ-08/22-З2, за умовами якого останній передав в іпотеку банку земельну ділянку, площею 0,0600 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 .

У зв`язку з порушенням позичальником його кредитних зобов`язань, банк звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2010 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 08 лютого 2011 року, позов банку було задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку кредитну заборгованість в розмірі 5 696 019,88 грн, а також судові витрати.

Указане рішення суду не виконано.

Заборгованість позичальника станом на 18 січня 2016 року становить 73 971 675,15 грн, з яких: сума строкової заборгованості за основним боргом - 2 380 999,95 грн, сума простроченої заборгованості за основним боргом - 6 616 327,05грн, сума строкової заборгованості за процентами - 76 477,28 грн, сума простроченої заборгованості за процентами - 10 457 003,59 грн, пеня - 54 440 867,28 грн.

Згідно пункту 11.3.1 іпотечного договору від 06 травня 2008 року та пункту 12.3.1 іпотечного договору від 01 жовтня 2008 року, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за кредитним договором у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Суди установили, що згідно зазначених погоджених сторонами умов іпотечних договорів передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання можлива виключно в позасудовому порядку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем слід зазначити наступне.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 38 Закону України "Про іпотеку" право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) , державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, який погоджений сторонами договору іпотеки та відповідатиме вимогам чинного законодавства.

Саме таке тлумачення норм статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).

З прийняттям указаної постанови внесена визначеність при застосуванні статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" у взаємозв`язку із положеннями іпотечного договору, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) про те, що суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, якщо інше не передбачено умовами іпотечного договору, колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованості відповідних доводів касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із ухваленими судовими рішеннями, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" - Рябовола Сергія Вячеславовича, залишити без задоволення.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2016 року залишити без змін.