У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С. Й., Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінанс Траст Груп" (далі - ТОВ "Фінанс Траст Груп"), треті особи: Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Рівненській області), ОСОБА_3, ОСОБА_4, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що рішенням приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С. Й. від 03 листопада 2016 року № 32188277 здійснено на користь ТОВ "Фінанс Траст Груп" державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а саме нежитлову будівлю торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073918356101, на підставі договору іпотеки від 25 квітня 2008 року № 1594, договору про відступлення права вимоги від 15 квітня 2015 року № 457, іпотечного повідомлення (вимоги) від 27 липня 2016 року № 2179. Під час здійснення реєстраційних дій з реєстрації права власності на вказане майно відповідачами порушені вимоги чинного законодавства України, зокрема, вимога про усунення порушень за кредитним договором (іпотечне повідомлення) не була надіслана та вручена. Крім того, на виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Рівненській області знаходяться виконавчі провадження №№ 37813440, 52083861, 50125364 за вимогами третіх осіб. Оскільки одна з оцінок нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, здійснена на суму 10 677 700,00 грн, є вищою за суму стягнення на користь ТОВ "Фінанс Траст Груп" за виконавчим листом від 24 квітня 2013 року № 2-1913/11, виданим Рівненським міським судом на суму 2 919 163,49 грн, то ймовірний продаж нежитлового приміщення через прилюдні торги дозволив би задовольнити вимоги і третіх осіб у зведеному виконавчому провадженні. При здійсненні реєстрації права власності об`єкта нерухомості відповідачем подана недостовірна інформація про предмет іпотеки щодо фактичної площі нежитлової будівлі, а саме: не враховано перепланування та переобладнання нежитлової будівлі, чим збільшено загальну площу об`єкта із 611 кв. м до 819 кв. м. Отже, ТОВ "Фінанс Траст Груп" набуло у власність об`єкт нерухомого майна, який за своїми технічними характеристиками є відмінним від фактично наявного та, відповідно, за вартістю, яка не відповідає ринковій, у зв`язку із оцінкою об`єкта з меншою загальною площею 611,1 кв. м. Крім того, договір про задоволення вимог іпотекодержателя за правовою природою є договором купівлі-продажу. Внаслідок зміни площі об`єкта нерухомого майна було порушено істотні умови договору про задоволення вимог заставодержателя: предмет та ціна договору. Приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С. Й. не перевірено оцінку нерухомого майна та суму заборгованості за кредитним договором № 014/10615/4/14461, оскільки вказана в розрахунку сума відрізняється від суми, визначеної рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2013 року, а оцінка нерухомого майна не враховує зазначені позивачем відомості щодо зміни площі нерухомого майна.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С. Й. від 03 листопада 2016 року № 32188277 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073918356101, на підставі договору іпотеки від 25 квітня 2008 року № 1594, договору про відступлення права вимоги від 15 квітня 2015 року № 457, іпотечного повідомлення (вимоги) від 27 липня 2016 року № 2179.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С. Й., ТОВ "Фінанс Траст Груп", треті особи: ВПВР УДВС ГТУЮ у Рівненській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року скасоване рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 жовтня 2016 року у справі № 569/13054/16-ц, яким скасовані арешти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, накладені Рівненським міським ВДВС ГТУЮ у Рівненській області та ВПВР УДВС ГТУЮ у Рівненській області. Оскільки рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 жовтня 2016 року було скасоване судом апеляційної інстанції, арешти продовжують діяти, а тому право власності приватним нотаріусом зареєстровано незаконно.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С. Й. від 03 листопада 2016 року № 32188277 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073918356101, на підставі договору іпотеки від 25 квітня 2008 року № 1594, договору про відступлення права вимоги від 15 квітня 2015 року № 457, іпотечного повідомлення (вимоги) від 27 липня 2016 року № 2179.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 лютого 2017 року у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив із того, що приватний нотаріус Онофрейчук С. Й. при прийнятті оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності діяла відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , Закону України "Про іпотеку" (898-15) , постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1127-2015-п) . Будь-яких, передбачених чинним законодавством підстав для відмови в державній реєстрації прав при прийнятті оспорюваного рішення приватним нотаріусом Онофрейчук С. Й., чи порушень процедури розгляду заяви про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за наслідками розгляду справи не встановлено.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з огляду на наявність боргу ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (іпотекодавець) перед іпотекодержателем ТОВ "Фінанс Траст Груп" та згідно із застереженням в іпотечному договорі, що вимоги задовольняються за рахунок предмета іпотеки, зокрема, шляхом набуття права власності, відсутності заборон, відповідно до статті 24 Закону № 1952-ІV, у державного реєстратора не було підстав для відмови у реєстрації права власності ТОВ "Фінанс Траст Груп" на будівлю торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що судами неправильно застосовані положення статті 36 Закону України "Про іпотеку", оскільки при здійсненні державної реєстрації, на виконанні у органів державної виконавчої служби перебувало рішення суду про стягнення заборгованості у розмірі 2 919 163,49 грн у рахунок предмета іпотеки - будівлі торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а тому ТОВ "Фінанс Траст Груп" не мало права звертати стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом здійснення державної реєстрації. Крім того, судами не враховано, що він здійснював реконструкцію нерухомого майна, що впливає на його вартість.

У серпні 2017 року приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С. Й. подала до суду заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими, здійснюючи державну реєстрації нерухомого майна за ТОВ "Фінанс Траст Груп", вона виконала всі вимоги чинного законодавства, а тому відсутні підстави вважати її дії незаконними.

У грудні 2017 року на адресу суду від ТОВ "Фінанс Траст Груп" надійшли заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими державна реєстрація права власності на нерухоме майно, реєстраційна дія, що є предметом спору в цій справі, жодним чином не врегульована в частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку". Зміна технічних характеристик нерухомого майна не стосується предмета спору в цій справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову - скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 не є предметом касаційного оскарження, а тому не переглядаються.

Судом установлено, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_8 та ВАТ "Ерсте Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", укладений кредитний договір № 014/10615/4/14461 за яким вона отримала грошові кошти в сумі 250 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту до 24 квітня 2018 року.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту між ОСОБА_1 та ВАТ "Ерсте Банк" укладений договір іпотеки № 014/10615/4/14461/1, який посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О. В., зареєстрований у реєстрі за № 1593, та відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно - будівлю торгово-реабілітаційного центру, загальною площею 611,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

07 березня 2013 року рішенням Рівненського міського суду в справі № 2-1913/11 позов ПАТ "Ерсте Банку" задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/10615/4/14461 з ОСОБА_8 та ОСОБА_1 у сумі 2 919 163,49 грн звернуто стягнення на будівлю торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною продажу, що відповідатиме ринковій, додатково визначеній незалежним експертом-оцінювачем. У задоволенні зустрічних вимог про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними відмовлено.

28 серпня 2014 року між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "ФК "АВЕРАЖ" укладений договір про відступлення права вимоги за зазначеними вище договором кредиту та договором іпотеки.

15 квітня 2015 року ТОВ "ФК "АВЕРАЖ" відступило вказані права вимоги ТОВ "Фінанс Траст Груп".

27 липня 2016 року, у зв`язку із порушенням ОСОБА_8 взятих на себе грошових зобов`язань, ТОВ "Фінанс Траст Груп" надіслало ОСОБА_8 та іпотекодавцю ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, які були вручені 01 серпня 2016 року, проте виконані не були.

Обставина надсилання та вручення вимог іпотекодержателя підтверджується квитанціями, описами вкладення цінних листів та повідомленнями про вручення рекомендованих відправлень та листом Центру поштового зв`язку № 1 Рівненської дирекції "Укрпошти" від 17 січня 2017 року № 14 на ім`я ОСОБА_1, із якого вбачається, що поштові відправлення "Прискорена пошта" з оголошеною цінністю 1,00 грн за тре-номерами 0105417267090, 0105417267103, 0105417267073 із м.Київ-54 вручені адресатам 01 серпня 2016 року.

31 серпня 2016 року сплив тридцятиденний строк із моменту отримання боржником та іпотекодавцем вимог ТОВ "Фінанс Траст Груп" (іпотекодержателя) про виконання основного зобов`язання.

03 листопада 2016 року ТОВ "Фінанс Траст Груп" звернулось із заявою про реєстрацію за ним права власності на нежитлову будівлю торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, (предмет іпотеки) шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Того ж дня, рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С. Й. за № 32188277 задоволено заяву та зареєстровано за ТОВ "Фінанс Траст Груп" право власності на нежитлову будівлю торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на підставі договору іпотеки, укладеного між банком та ОСОБА_1, та Закону України "Про іпотеку" (898-15) , ТОВ "Фінанс Траст Груп" як новий кредитор, мав право звернутися до державного реєстратора щодо державної реєстрації прав на іпотечне майно - нежитлову будівлю торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального права з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

' 'p' Законом України "Про іпотеку" (898-15) передбачено три форми захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява № 1365/07, 24 April 2008, 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, 31-32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року ("Vyerentsov v. Ukraine", заява "№ 20372/11, 65)).

У контексті вибору способу звернення стягнення на іпотечне майно, як способу захисту порушеного права, потрібно враховувати висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 09 липня 2002 року №1 5-рп/2002, яким визначено, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що рішенням Рівненського міського суду від 07 березня 2013 року в справі № 2-1913/11 позов ПАТ "Ерсте Банку" (первісний іпотекодержатель до переуступки прав вимог) задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/10615/4/14461 з ОСОБА_8 та ОСОБА_1 у сумі 2 919 163,49 грн звернуто стягнення на будівлю торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Верховний Суд приходить висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку", оскільки цією нормою передбачено, що іпотекодержатель має право застосувати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі, державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, лише до того ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до визначення судом порядку та способу реалізації такого звернення стягнення.

Враховуючи, що між сторонами виник спір, чинний на той момент кредитор за його вирішенням звернувся до суду та отримав судовий захист, тому новий кредитор змінити визначений судом спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки сторони не вправі.

Розкриваючи зміст частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" та послідовно здійснюючи тлумачення положень статей 15 та 16 ЦК України, Верховний Суд вказує на те, що кредитор вправі вчиняти будь-які дії (застосовувати способи звернення стягнення на іпотеку визначені Законом та договором), направлені на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, але у разі, якщо є рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що набрало законної сили, іпотекодержатель позбавлений права після ухвалення такого рішення застосовувати позасудовий спосіб захисту своїх порушених прав шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що був предметом судового розгляду.

Наведене дає підстави для висновку, що судами неправильно застосовані положення статті 36 Закону України "Про іпотеку", оскільки при здійсненні державної реєстрації, на виконанні у органів державної виконавчої служби перебувало рішення суду про стягнення заборгованості у розмірі 2 919 163,49 грн у рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки - будівлі торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною продажу, що відповідатиме ринковій, додатково визначеній незалежним експертом -оцінювачем, а тому ТОВ "Фінанс Траст Груп" як новий кредитор не мало права, застосовуючи інший спосіб звернення стягнення, хоча і передбачений договором іпотеки, вдруге звертати стягнення на предмет іпотеки - в позасудовий спосіб. Судове рішення набрало законної сили, передане на виконання до державної виконавчої служби, на час вчинення оспорюваної реєстрації здійснювалось процедура примусового виконання судового рішення.

ТОВ "Фінанс Траст Груп", звертаючись до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С. Й. із заявою про здійснення державної реєстрації на будівлю торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 нарахував заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року № 01410615/4/14461 у розмірі 8 440 234,86 грн (станом на день направлення відповідачем іпотечної вимоги), а приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С. Й. у своїх запереченнях на позовну заяву вказала, що державна реєстрація права власності на іпотечне майно здійснена на суму 11 887 938,79 грн, що також підтверджується повідомленнями ТОВ "Фінанс Траст Груп" адресованими ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про те, що за результатами проведеної державної реєстрації на іпотечне майно, до стягнення підлягає залишок заборгованості, що не покритий іпотечним майном - 6 460 637,79 грн.

Таким чином, новий кредитор ТОВ "Фінанс Траст Груп", за період із дня ухвалення рішення Рівненського міського суду 07 березня 2013 року у справі № 2-1913/11 про стягнення заборгованості в рахунок реалізації предмета іпотеки у розмірі 2 919 163,49 грн і до дня звернення до нотаріуса із заявою про здійснення державної реєстрації на предмет іпотеки, донарахував ОСОБА_1 та ОСОБА_8 заборгованість до 11 887 938,79 грн, тобто різниця складає 8 968 775,30 грн.

Послідовність дій нового кредитора ТОВ "Фінанс Траст Груп", а саме: подання заяви про повернення виконавчого листа без виконання перед проведенням прилюдних торгів на виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості у розмірі 2 919 163,49 грн, та наступне звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, в рахунок заборгованості 11 887 938,79 грн свідчить про їх недобросовісність та має ознаки зловживання правом.

Застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості після ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (судового способу) порушує принцип правової визначеності, оскільки судовим рішенням на користь первісного кредитора стягнуто заборгованості у сумі 2 919 163,49 грн, в рахунок якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, а в позасудовому порядку новим кредитором здійснено реєстрацію права власності на предмет іпотеки на суму заборгованості 11 887 938,79 грн.

Враховуючи викладене, Верховний суд констатує порушення прав позивача як іпотекодавця проведеною державною реєстрацією права власності нового кредитора на іпотечне майно - нежитлової будівлі торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок іншої суми боргу, оскільки іпотекодержатель у цьому випадку вичерпав своє право на задоволення кредиторських вимог в частині права на звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувшись із позовом до суду. Право кредитора захищене судовим рішенням, що набрало законної сили та було передане до виконання.

Порушене право іпотекодавця підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що тривале невиконання судового рішення про стягнення заборгованості також є порушенням прав кредитора. При цьому потрібно враховувати наступне.

Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк ПАТ "Ерсте Банк", правонаступником якого є ТОВ "Фінанс Траст Груп", використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ "Ерсте Банк" у справі № 2-1913/11.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Таким чином, у разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 04 липня 2018 року № 14-154цс18.

Отже, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Враховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині первісного позову ОСОБА_1, оскільки судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, ТОВ "Фінанс Траст Груп" порушив вимоги статті 36 Закону України "Про іпотеку".

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ТОВ "Фінанс Траст Груп" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 551,20 грн, заяв про забезпечення позову у розмірі 551,20 грн, апеляційної скарги у розмірі 606,32 грн та касаційної скарги у розмірі 661,44 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук Світлани Йосипівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінанс Траст Груп", треті особи: Відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГТУ юстиції у Рівненській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук Світлани Йосипівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінанс Траст Груп", треті особи: Відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГТУ юстиції у Рівненській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Скасувати рішення Державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук Світлани Йосипівнивід 03 листопада 2016 року № 32188277 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю торгово-реабілітаційного центру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073918356101, на підставі договору іпотеки від 25 квітня 2008 року № 1594, договору про відступлення права вимоги від 15 квітня 2015 року № 457, іпотечного повідомлення (вимоги) від 27 липня 2016 року № 2179.