треті особи - орган опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, товариство з обмеженою відповідальністю "Кепстар Юкрейн Лімітед",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" на рішення Печерського районного суду міста Києва

від 29 вересня 2016 року у складі судді Литвинової І. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк"

(далі - ПАТ "КБ "Актив-Банк"), ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, товариство з обмеженою відповідальністю "Кепстар Юкрейн Лімітед"

(далі - ТОВ "Кепстар Юкрейн Лімітед"), про визнання недійсним іпотечного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2013 року між ПАТ "КБ "Актив-Банк" та ТОВ "ПАК ЕКСПО" було укладеного договір про здійснення кредитних операцій № 0509/02. Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань товариства за даним договором між ПАТ "КБ "Актив-Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 0509/2/S-5, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 з 18 лютого 2005 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, а передана в іпотеку квартира була придбана у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 07 жовтня 2005 року та зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 квартирі, яка є предметом іпотеки, проживають: ОСОБА_1 та їх спільні із ОСОБА_2 діти: ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Орган опіки та піклування не надавав попередньої згоди на передачу в іпотеку банку квартиру, право користування якою мали неповнолітні діти сторін: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 просила визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 05 вересня 2013 року № 0509/2/S-5, укладений між

ОСОБА_2 та ПАТ "КБ "Актив-Банк".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 05 вересня 2013 року між ПАТ "КБ "Актив-Банк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 8627.

Стягнуто з ПАТ "КБ "Актив-Банк" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 551,20 грн.

Рішення суд мотивовано тим, що оскільки орган опіки та піклування не надавав попередньої згоди на передачу в іпотеку банку квартиру, право користування якою мали неповнолітні діти сторін, суд першої інстанції вважав наявними передбачені законом підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "КБ "Актив-Банк" відхилено.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ПАТ "КБ "Актив-Банк" апеляційний суд виходив із наявності реальної загрози порушення прав дітей, що є достатньою підставою для висновку про необхідність їх захисту та збереження права користування квартирою як місцем постійного проживання. Законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

У січні 2017 року ПАТ "КБ "Актив-Банк" через засоби поштового зв`язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що предмет іпотеки не був єдиним місцем постійного проживання ні батьків неповнолітніх дітей, ні самих дітей, та іпотекодавець на час укладення договору іпотеки не визнав право неповнолітніх дітей на проживання в жилому приміщенні, про що повідомив іпотекодержателя.

На час укладання спірного договору іпотеки, батьки неповнолітніх дітей були зареєстровані за іншими адресами.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Печерського районного суду міста Києва.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 18 лютого 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2016 року.

За час перебування у шлюбі, у сторін народились діти: ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно договору-купівлі-продажу від 07 жовтня 2005 року, укладеним між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), покупець придбав у продавця квартиру АДРЕСА_1 .

05 вересня 2013 року між ПАТ "КБ "Актив-Банк" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 0509/2/S-5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В . та зареєстрований в реєстрі за № 8627. Відповідно до умов вказаного договору, у забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "ПАК ЕКСПО" перед ПАТ "КБ "Актив-Банк" за договором про здійснення кредитних операцій

від 05 вересня 2013 року № 0509/02 ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, яка розташована за адресою:

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до статті 177 СК України та статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" при укладенні іпотечного договору від 25 вересня 2013 року батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла та зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. На момент укладення спірного договору діти проживали в іпотечному будинку, а тому відсутність згоди органу опіки та піклування на вчинення договору іпотеки має наслідком його недійсність.

Крім того, апеляційний суд вказав, що позивач та діти фактично проживали у спірній квартирі на момент укладення оспорюваного договору іпотеки і продовжують проживати у ній до теперішнього часу. Не заслуговують на увагу, як такі що не мають правового значення, доводи апеляційної скарги щодо реєстрації місця проживання батьків дітей в інших, ніж спірне, жилих приміщеннях. Сама по собі відсутність реєстрації дітей у спірній квартирі не є підставою для відмови в позові.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Згідно із статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин, вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) в кожному конкретному випадку суди повинні: 1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, якщо власник майна одночасно є законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Передбачене статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства"

(у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що з часу придбання квартири АДРЕСА_1, вона разом із своїми дітьми: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, і по час звернення до суду проживають у ній. Будь-якого іншого житла а ні в позивачки, а ні в її дітей немає.

Згідно з довідкою від 14 червня 2013 року № 188 з місця проживання, виданою комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" Відділення № 4, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані:

ОСОБА_1 - з 15 листопада 2012 року, ОСОБА_3 - з 15 листопада 2012 року, ОСОБА_3 - з 15 листопада 2012 року.

Згідно паспортних даних, ОСОБА_1 29 серпня 2013 року знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, та 04 вересня 2013 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Згідно паспортних даних, ОСОБА_2 на час укладання спірного правочину, був зареєстрвоаний за адресою: АДРЕСА_6 . Вказана адреса зазначена у спірному договорі іпотеки від 05 вересня 2013 року № 0509/02/S-5.

Відповідно до умов пункту 5.1.11 договору іпотеки, предмет іпотеки не є для іпотекодавця та членів його сім`ї єдиним можливим місцем проживання.

Наведені обставини свідчать про те, що на час укладення спірного іпотечного договору від 05 вересня 2013 року між ПАТ "КБ "Актив-Банк" та ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх неповнолітні діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані не були.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, дозвіл органу опіки та піклування на укладення спірного договору іпотеки не вимагався, оскільки на час укладення спірного правочину у вказаній квартирі ні іпотекодавець, ні його дружина (позивач) та їх малолітні діти зареєстровані не були, що виключає можливість порушення законних прав та інтересів малолітніх дітей.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частинами першою і третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Виходячи з наведеного, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Щодо судових витрат:

Згідно підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а тому судовий збір у розмірі 606,32 грн, понесений банком у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, та судовий збір у розмірі 661,44 грн, понесений банком у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, необхідно покласти на позивача - ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Актив-Банк", ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, товариство з обмеженою відповідальністю "Кепстар Юкрейн Лімітед", про визнання недійсним іпотечного договору, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" 606,32 грн на відшкодування судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги, та 661,44 грн на відшкодування судового збору, сплаченого відповідачем за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	В. І. Журавель
	В. М. Коротун
	В. І. Крат
	В. П. Курило