треті особи: служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, державний нотаріус Десятої київської державної нотаріальної контори Долгова З. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пальора Г. Ю.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Григор`єва Ростислава Ігоровича, подану в інтересах ОСОБА_2, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року в складі судді Савлук Т. В. та на постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Кулішенко Ю. М., Ігнатченко Н. В., Олійника В. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4, треті особи: служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, державний нотаріус Десятої київської державної нотаріальної контори Долгова З. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пальова Ганна Юріївна, про визнання недійсним договору дарування квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог указував, що 14 лютого 1973 року йому видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 . 02 вересня 1988 року він уклав шлюб з ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Після смерті дружини він дізнався, що вона приватизувала квартиру на своє ім`я та у 1995 році подарувала квартиру своєму сину ОСОБА_2

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року, визнано недійсними розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва про безоплатну передачу у власність ОСОБА_6 спірної квартири та свідоцтво про право власності на цю квартиру, видане на ім`я ОСОБА_6

Незважаючи на зазначене рішення, 08 листопада 2017 року ОСОБА_2 продав спірну квартиру своїй малолітній онуці ОСОБА_4

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір дарування від 19 січня 1998 року, укладений ОСОБА_6 та ОСОБА_2, та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 спірну квартиру.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 19 січня 1995 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6 не мала законних підстав для укладення спірного договору дарування, оскільки обставини незаконного набуття нею права власності на цю квартиру встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, що є підставою для визнання недійсним договору дарування, укладеного ОСОБА_6 та ОСОБА_2 Ураховуючи те, що ОСОБА_7 не є власником спірної квартири, підстави для витребування цього майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 387 ЦК України відсутні.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, установивши обставини справи на підставі наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування, укладеного ОСОБА_6 та ОСОБА_2 Оскільки ОСОБА_7 не є власником спірного нерухомого майна, суд першої інстанції правильно вважав відсутніми підстави для задоволення позову ОСОБА_7 про витребування майна з володіння ОСОБА_4

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсним договору дарування квартири та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В іншій частині рішення залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

07 лютого 2019 року справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку, що позивач наділений правом на оскарження спірного договору дарування, оскільки ухвалення рішення про задоволення позову в цій частині не впливає на права та законні інтереси позивача. Позивач не довів, що спірний договір дарування укладений з порушенням норм закону. Крім того, суди помилково поновили позивачу строк на звернення до суду з позовом, оскільки він сам надав згоду ОСОБА_6 на приватизацію квартири нею одноособово.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння судові рішення не оскаржуються і в касаційному порядку не переглядаються.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

07 лютого 2019 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який мотивований тим, що позивач згоди на приватизацію квартири тільки на ОСОБА_6 не надавав, заяви про це до органу приватизації не писав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 лютого 1973 року ОСОБА_1 видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 .

02 вересня 1988 року він уклав шлюб з ОСОБА_6

04 лютого 1993 року ОСОБА_6 звернулась до органу приватизації Дніпровської районної державної адміністрації із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1, право на яку мають вона та її чоловік ОСОБА_1

10 лютого 1993 року орган приватизації Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва видав розпорядження №2/184 про передачу у приватну власність ОСОБА_6 спірної квартири. Цього ж дня ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на цю квартиру.

19 січня 1995 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 уклали договір дарування спірної квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року, визнано недійсними розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва від 10 лютого 1993 року № 2/184 про безоплатну передачу у власність ОСОБА_6 спірної квартири та свідоцтво про право власності на цю квартиру, видане на ім`я ОСОБА_6

08 листопада 2017 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_4 договір купівлі-продажу спірної квартири.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом касаційного перегляду є рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення позову про визнання недійсним договору дарування. В іншій частині рішення судів не оскаржується та не переглядається в касаційному порядку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) від 16 січня 2003 року. Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) 1963 року (далі - ЦК УРСР (1540-06) ).

Звертаючись до суду з позовом у березні 2018 року, ОСОБА_1 просив визнати недійсним укладений 19 січня 1995 року договір дарування квартири на підставі статті 48 ЦК УРСР в редакції 1963 року як такий, що не відповідає вимогам закону, адже укладений внаслідок незаконного володіння на підставі статті 387 чинного ЦК України (435-15) .

Незаконність акту приватизації квартири встановлено рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року.

За змістом частини першої статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 59 ЦК УРСР угода визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі сторони або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи те, що ОСОБА_6 не мала законних підстав для укладення спірного договору дарування, оскільки обставини незаконного набуття нею права власності на цю квартиру встановлені рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного ОСОБА_6 та ОСОБА_2

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не наділений правом на оскарження спірного договору дарування, оскільки не є стороною договору та власником спірної квартири, не заслуговують на увагу, оскільки права на оспорення угоди має також і особа, яка не була стороною угоди, однак оспорюваною угодою порушуються її права та законні інтереси.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що суди помилково поновили позивачу строк на звернення до суду з позовом, оскільки судом установлено, що про існування спірного договору дарування позивач дізнався лише після смерті своєї дружини у 2016 році.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.