розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Лівійського І. В., Данилової О. О., Шаманської Н. 0.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Миколаївська міська рада в особі органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач та дочка позивача - ОСОБА_3 - батьки неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після смерті матері ( ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ) проживає із позивачем.

Відповідач не виконує батьківського обов`язку щодо виховання дочки, не піклується про її здоров`я, фізичний та моральний розвиток, не надає матеріальної допомоги, не навідує дочку та не цікавиться її долею після смерті матері.

З огляду на зазначене, позивач просила позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_5

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 травня 2017 року позов задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківських прав щодо дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є тривале ухилення ним від виконання батьківських обов`язків, байдужість до піклування про дитину, а також те, що він не бере участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні.

Під час розгляду справи суд з'ясував думку дитини, зазначивши, що незалежно від того, що дитині виповнилося 8 років, вона чітко висловила своє ставлення до батька, не дивилася на нього та не підійшла до нього. Суд надав оцінку показанням батька, які були різними, ту обставину, що він не міг пояснити, чому говорив суду неправду, його поведінці щодо дитини після смерті матері дитини та під час розгляду справи, іншим доказам у справі та дійшов висновку, що відповідач свідомо ухилявся від виконання батьківських обов`язків щодо дочки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 травня 2017 року в частині задоволення позову про позбавлення батьківських прав скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 позбавлено можливості спілкування з дитиною та участі у її вихованні та утриманні, зокрема, через перешкоди, які спричиняла ОСОБА_1 Крім того, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки, тому підстави, передбачені статтею 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ), для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 липня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

03 травня 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідач, після смерті матері дитини, з дочкою не спілкувався, не цікавився її життям, аліменти не сплачував, що свідчить про ухилення ним від виконання батьківських обов`язків.

ОСОБА_2 не заперечував, що не брав участі у лікуванні дочки.

Матеріали справи містять достатньо доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків та його попередження про необхідність зміни свого ставлення до виховання дитини, однак жодних дій ним вчинено не було.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права щодо належного встановлення обставин справи та оцінки доказів, які мають важливе значення для вирішення справи по суті, що призвело до порушення права та інтересів дитини, які є пріоритетними під час вирішення вказаної справи.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 червня 2008 року дочка позивача ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2, від якого у сторін народилася дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2011 року шлюб між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 розірвано, після чого дочка залишилася проживати з матір`ю.

08 вересня 2011 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва з відповідача стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дочки у розмірі 700,00 грн щомісячно, починаючи з 27 липня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття.

ІНФОРМАЦІЯ_2 матір дитини ОСОБА_3 померла.

Згідно з інформацією Дошкільного навчального закладу від 26 жовтня року № 10, вихованням дитини займається її баба ОСОБА_1 . Станом на час розгляду справи у суді першої інстанції дитина була ученицею першого класу загальноосвітньої шкоди № 46, вихованням та піклуванням дитини займаються її тітка ОСОБА_8 та дядько ОСОБА_9 .

Станом на березень 2015 року, згідно з висновком психолого-медико- педагогічної комісії, дитина мала загальне недорозвинення мовлення II ступеню, знижений рівень навчальних можливостей, невисоку працездатність, ознаки астенії. Рекомендовані заняття з психологом, спостереження у дитячого психіатра, офтальмолога.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не заперечував, що не займався лікуванням доньки.

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Миколаївської області в особі органу опіки та піклування від 10 лютого 2016 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дочки ОСОБА_5 . Скласти акт обстеження житлово - побутових умов проживання батька ОСОБА_2 не було можливим, оскільки під час неодноразових виходів за адресою його реєстрації двері не відчиняли.

03 грудня 2015 року після отримання запрошення відповідач разом зі своєю матір`ю звернулися до Служби у справах дітей адміністрації Центрального району із заявою про надання допомоги у реалізації права дитини жити та знаходитися разом з батьком. Під час подання заяви батько вів себе агресивно, вживав нецензурну лайку, після чого до служби не звертався, витребувані службою документи та пояснення щодо ставлення до позбавлення батьківських прав не надав.

Згідно з соціально - психологічним висновком від 15 грудня 2015 року стосунки дитини з бабою є емоційно комфортними, неконфліктними, доброзичливими. Дитина відчуває з її боку піклування, любов, підтримку та захист, проявляє до неї теплі позитивні почуття. Стосунки з біологічним батьком є емоційно дискомфортними, між ними відсутній емоційний зв`язок. Дитина зазначає, що в неї немає батька ОСОБА_2, його не пам`ятає та не знає.

Відповідно до висновку від 27 лютого 2017 року Виконавчий комітет Миколаївської області в особі органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо малолітньої дочки, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_5 .

Згідно з соціально - психологічним висновком дитини від 12 грудня 2016 року дитині у новій родині комфортно, вважає усиновлювачів своїми батьками, а себе частиною їхньою родини. До біологічного батька дитина відчуває страх, боїться, що він може її викрасти.

Відповідно до соціально - психологічного висновку дитини від 14 квітня 2017 року дитина у новій родині почуває себе комфортно, вважає усиновлювачів своїми батьками, вони її люблять, піклуються, допомагають з навчанням.

16 грудня 2016 року ОСОБА_9 подарував дитині 1/2 частину чотирикімнатної квартири, загальною площею 78,2 кв. м.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 06 грудня 2016 року працював на Приватному підприємстві "Продовольча компанія "Золотой теленок", а з 01 лютого 2017 року працює на Приватному підприємстві "Рута" (т. 2, а. с. 10,11).

Відповідач позитивно характеризується за місцем проживання, за місцем роботи, зокрема, органами поліції, які зазначили, що ОСОБА_2 алкогольними напоями не зловживає, наркотичні речовини не вживає, до адміністративної відповідальності протягом року не притягувався, на профілактичному обліку не стоїть (т. 1, а. с. 82-83, 98, 99).

03 грудня 2015 року ОСОБА_2 звертався до органу опіки та піклування із заявою про визначення місця проживання дитини (т. 1, а. с. 79).

08 грудня 2015 року відповідач звертався із заявою до правоохоронних органів про розшук дитини (т. 1, а. с. 81).

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком Миколаївської міської ради в особі органу опіки та піклування від 27 лютого 2017 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки вказаний висновок не має посилань на обставини негативної поведінки відповідача щодо дитини (т. 1, а. с. 118-120).

Апеляційний суд зауважив, що висновок від 10 лютого 2016 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав складено без спілкування з ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 46-47). Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності не є підставами для позбавлення відповідача батьківських прав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавляючи відповідача батьківських прав, суд першої інстанції встановив повно та всебічно обставини справи, надав належну оцінку доказам у справі, поведінці батька протягом тривалого часу, а не лише після звернення позивача із вказаним позовом до суду (жовтень 2015 року), виклав мотиви та аргументи та дійшов висновку про свідоме нехтування відповідачем батьківськими правами стосовно дочки.

Апеляційний суд взяв до уваги характеристику відповідача за місцем роботи, місцем проживання, ті обставини, що він алкогольними напоями не зловживає, наркотичні речовини не вживає, до адміністративної відповідальності протягом року не притягувався, на профілактичному обліку не перебуває, його звернення 03 грудня 2015 року до органу опіки та піклування із заявою про визначення місця проживання дитини, 08 грудня 2015 року - із заявою до правоохоронних органів про розшук дитини, зазначивши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки, вказавши про перешкоди відповідачу у спілкуванні з дитиною з боку позивача без зазначення доказів, які підтверджують такі обставини, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові, не спростувавши встановлені судом першої інстанції обставини справи та висновки.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд бере до уваги прецедентну практику Європейського суду -з прав людини, а саме: право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", пункт 49, рішення від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 47), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49), у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України").

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що бере до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі виходить з того, що судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених судом першої інстанції обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі: сталі соціальні зв`язки дитини, її місце проживання та місце навчання, психологічний стан дитини. Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що дитина усиновлена сім`єю Лянзберг (справа 489/2464/16), протягом тривалого часу адаптована до нової сім`ї і це відповідає її найкращим інтересам.

Вирішуючи питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав, втручання в його сімейні права, Верховний Суд зазначає, що це втручання здійснено судом першої інстанції згідно із законом, має законну мету - захист інтересів дитини, і таке втручання з огляду на найкращі інтереси дитини є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки є співрозмірним із переслідуваною законною метою - найкращі інтереси дитини.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Доводи касаційної скарги про ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення, яке суперечить інтересам дитини, з огляду на викладене, є обгрунтованими та такими, що дають підстави скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної, скасування рішення суду апеляційної інстанції, та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року зупинено дію рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 червня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі, тому згідно із положеннями статті 436 ЦПК України, то підлягає поновленню дія рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 травня 2017 року

За змістом пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки при поданні касаційної скарги позивач сплатила судовий збір у розмірі 585, 60 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, понесений позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.