розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 04 травня 2017 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 08 грудня 2016 року приблизно о 15 год 00 хв ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки Toyota, державний номерний знак

НОМЕР_1, на проспекті Незалежності, 90 у м. Чернівці, допустив наїзд на

ОСОБА_3, який перебував на пішохідному переході із дитячим візком, де у той час знаходилася його малолітня дитина. Внаслідок вказаного наїзду він відчув сильний удар у праву руку та спину, також пошкоджено дитячий візок, а його малолітня дитина опинилася на землі.

Зазначав, що внаслідок ДТП йому пошкоджено дитячий візок OTISS вартістю 10 800,00 грн, зимову куртку вартістю 3 700,00 грн, мобільний телефон Samsung

SM-А500Н вартістю 7 499,00 грн, а всього на загальну суму 21 999,00 грн.

Крім того, він зазнав моральної шкоди, яку оцінює у 3 000,00 грн. Моральна шкода для нього полягає у психічних переживаннях, які він переніс під час ДТП, порушення звичного стану життя, переживання за здоров`я неповнолітньої дитини, незручності, які він переніс у зв`язку із вирішенням спору у судовому порядку.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 21 999,00 грн на відшкодування майнової шкоди, 3 000,00 грн - моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 21 999,00 грн відшкодування майнової шкоди та 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що внаслідок наїзду автомобілем на позивача йому завдана шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, як власником джерела підвищеної небезпеки. Задовольняючи позов у частині відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив із того, що моральна шкода, яка заподіяна позивачу, полягає у душевних стражданнях, які він переніс під час дорожньо-транспортної пригоди, порушенні його звичного способу життя, переживань за здоров`я малолітньої дитини, яка із ним знаходилась під час ДТП.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 04 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду

м. Чернівці від 02 березня 2017 року у частині задоволення позову ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, проте не погодився з рішенням суду першої інстанції щодо відшкодування майнової шкоди, оскільки відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт заподіяння майнової шкоди позивачу внаслідок дій відповідача та розмір такої шкоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 04 травня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не з`ясував обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а рішення апеляційного суду не відповідає фактичним обставинам справи, є абсолютно незаконним та необґрунтованим.

У серпні 2017 року від ОСОБА_2 надійшли заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_3, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 08 грудня 2016 року о 15 год 00 хв по проспекту Незалежності, 90 у м. Чернівці ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки Toyota, державний номерний знак НОМЕР_1 здійснив рух заднім ходом, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, у результаті чого допустив наїзд на пішохода, а саме на ОСОБА_3, який перебував на пішохідному тротуарі із дитячим візком, у якому знаходилася його малолітня дитина.

Своїми діями відповідач порушив пункт 10.9 Правил дорожнього руху України, що підтверджується копією постанови про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, якою накладено на нього адміністративне стягнення у розмірі 340,00 грн. Це також підтверджується копією схеми дорожньо-транспортної пригоди, письмовими поясненнями свідка.

Внаслідок цього наїзду автомобілем на позивача пошкоджено: дитячий візок OTISS, вартістю 10 800,00 грн, зимову куртку вартістю 3 700,00 грн, мобільний телефон Samsung SM-А500Н, вартістю 7 499,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Частинами першою та другою статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 23 ЦК України встановлено, зокрема, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із пошкодженням її майна.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема, діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 57 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що позивач, звертаючись до суду із вимогою про відшкодування майнової шкоди, завданої йому внаслідок ДТП, а саме: пошкодження дитячого візка, зимової куртки, мобільного телефону, не надав суду належних та допустимих доказів наявності заподіяної йому майнової шкоди у зазначеному розмірі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог позову і цій частині. При цьому судом враховано, що позивач не скористався правом на призначення експертизи для встановлення дійсного розміру завданої шкоди, про що йому було роз`яснено судом першої інстанції відповідно до статті 10 ЦПК України 2004 року. Крім того, ОСОБА_3 у поясненнях, наданих поліції на місці ДТП, не зазначав про пошкодження його речей та завдання йому майнової шкоди.

За таких обставин, правильним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування майнової шкоди.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не з`ясував обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а рішення апеляційного суду не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Оскаржене судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.