розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року у складі судді Швець В. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), Головного управління національної поліції в Одеській області (далі - ГУ НП в Одеській області) про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 квітня 2009 року проти нього порушено кримінальну справу за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ) та у цей день його затримали як підозрюваного. 23 квітня 2009 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та вручено обвинувальний акт у вчинені злочину. Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 квітня 2011 року він виправданий у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України. 12 листопада 2012 року зазначене судове рішення скасоване Апеляційним судом Одеської області, а кримінальна справа повернута для додаткового розслідування.

Його вина не була доведена та 27 грудня 2013 року повідомлено про підозру у скоєнні злочину, який йому інкримінувався, іншій особі - ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначав, що він незаконно перебував під вартою 1 рік 11 місяців та 25 днів, а під слідством ? 4 роки 8 місяців та 7 днів, після звільнення з-під варти йому обрано запобіжний захід ? підписку про невиїзд, у зв`язку із чим зазнав моральних страждань, які виразилася у порушенні його права на приватне життя, роботу, обмеженні волі та тяжких умов у камері із злочинцями, втрати зі сторони знайомих поваги, погіршенням стану здоров`я, втрати роботи за кордоном.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути на його користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також втрачений заробіток за період із 20 квітня 2009 року по 15 квітня 2011 року у сумі 33 205,00 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволені інших вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач незаконно перебував під вартою 1 рік 11 місяців 25 днів, а у подальшому до закінчення слідства, яке тривало 4 роки 8 місяців 7 днів, на підписці про невиїзд, у зв`язку з чим зазнав моральних страждань, які виразилися у порушенні його права на приватне життя, роботу, обмеженні волі та тяжких умов перебування у камері зі злочинцями, втрати зі сторони знайомих поваги, погіршення стану здоров`я, втрати можливості виїздити на роботу за кордон, що є підставою для відшкодування моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн.

Відмовляючи позивачу у стягненні втраченого заробітку, суд першої інстанції виходив із того, що позивач повинен був звернутися із заявою про відшкодування йому заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій, до відповідного органу прокуратури.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2, Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області та Головного управління Казначейства в Одеській області залишено без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що визначений місцевим судом розмір відшкодування моральної шкоди є співрозмірним із завданими моральними стражданнями і складає не менше одного мінімального розміру заробітної плати, яка на момент ухвалення рішення складала 1 378,00 грн, за кожен місяць перебування під слідством і судом.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників

У травні 2018 року Казначейство подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями органів прокуратури та моральними стражданнями, дії органів досудового розслідування, прокурати не визнанні незаконними, а тому шкода не підлягає відшкодуванню. Мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова велична для визначення розміру відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України

У серпні 2018 року від ГУ НП в Одеській області надійшов відзив на касаційну скаргу Казначейства, уякому заявник зазначає, що повністю підтримує касаційну скаргу, не погоджується із оскаржуваними судовими рішеннями, оскільки вони є незаконними, а тому підлягають скасуванню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Казначейства не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що 20 квітня 2009 року ОСОБА_2 затримано як підозрюваного слідчим Ізмаїльського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області у кримінальній справі за фактом вбивства ОСОБА_3, що сталося в місті Ізмаїлі Одеської області.

У подальшому ОСОБА_2 притягнуто як обвинуваченого у цій справі за частиною першою статті 115 КК України і лише 15 квітня 2011 року вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області запобіжний захід щодо нього змінено на підписку про невиїзд.

27 грудня 2013 року постановою прокурора Ізмаїльської міжрайонної прокуратури кримінальну справу за фактом вбивства ОСОБА_3 закрито. Вказано, що вина позивача у вчинені злочину не доведена.

Таким чином, позивач незаконно перебував під слідством і судом 4 роки 8 місяців та 7 днів, із яких 1 рік 11 місяців та 25 днів утримувався під вартою.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 1176 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно пункту 2 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частиною п`ятою статті 4 Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

Таким чином, законом визначений мінімальний розмір моральної шкоди, яка відшкодовується, та не встановлено граничний розмір такої шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного тримання під вартою протягом тривалого часу, незаконного обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд позивачу завдано моральних страждань, суд першої інстанції, із якими обґрунтовано погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоду у розмірі 250 000,00 грн, який є співрозмірним із завданими моральними стражданнями і складає не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць, яка на момент ухвалення рішення судом першої інстанції становила 1 378,00 грн.

Такий висновок судів попередніх обставин є правильним, відповідає встановленим обставинам та вимогам закону.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги Казначейства про те, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова велична для визначення розміру відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19) , оскільки зазначена норма стосується випадків обчислення окладів, заробітної плати та інших виплат, пов`язаних з оплатою праці.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами попередніх інстанцій не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права.

Рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення вимог про стягнення на користь позивача втраченого заробітку за період із 20 квітня 2009 року по 15 квітня 2011 року у сумі 33 205,00 грн не оскаржується, а тому суд касаційної інстанції не переглядає оскаржувані судові рішення у цій частині.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Судді:	О. В. Ступак

	С. О. Погрібний

	Г. І. Усик