розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 червня 2018 року у складі судді Радченка В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати наказ генерального директора Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького від 28 липня 2017 № 184 "Про проведення організаційно-штатних заходів по скороченню чисельності штату працівників у зв`язку зі зміною структури" та зобов`язати генерального директора Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького виконати вимоги наказів Міністерства культури України від 04 травня 2017 року № 385 "Про затвердження структури Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького" та пункту 2 наказу Міністерства культури України від 14 липня 2017 року № 666 "Про затвердження штатного розпису Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького".

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 1979 року працювала у Львівській національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького на різних посадах. 01 серпня 2016 року переведена на посаду старшого наукового співробітника відділу європейського мистецтва ХІV-ХVІІІ ст.

28 липня 2017 року генеральним директором Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького прийнято наказ № 184 "Про проведення організаційно-штатних заходів по скороченню чисельності штату працівників у зв`язку зі зміною структури та введенням в дію штатного розпису".

01 вересня 2017 року вона була ознайомлена з попередженням про скорочення займаної нею посади, однак їй не запропоновано рівноцінної посади. Посада лектора екскурсовода, яка їй пропонувалась, є нерівноцінною, оскільки має нижчий тарифний розряд, ніж посада старшого наукового співробітника, яку вона обіймала.

На підставі наказу від 11 січня 2018 року № 05-к її звільнено з роботи згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Вважає, що наказ про скорочення штату працівників галереї є незаконним, оскільки не відповідає наказам Міністерства культури України від 04 травня 2017 року № 385 та від 14 липня 2017 року № 666, до структури галереї не було введено відділ фондрейзингу, промоції та інформаційного забезпечення та 5 посад цього відділу, з яких 4 - старший науковий співробітник.

Крім того, станом на момент його прийняття не враховано вимоги частини першої статті 42 КЗпП України та Галузевої угоди, оскільки не було визначено, хто зі старших наукових співробітників має переважне право на залишення на роботі, відповідачем також не проведено спільної консультації з профспілковою організацією, членом якої вона була, щодо заходів із запобігання звільнення працівників.

Оскільки відповідач не дотримався процедури скорочення чисельності штату працівників, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 19 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що суд не наділений правом вирішувати питання про доцільність змін в організації виробництва та наступне вивільнення працівників шляхом скорочення штату працівників, а також наявність підстав для утворення інших структурних підрозділів та їх функціональне навантаження. Вирішення зазначених питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 червня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що нормами трудового законодавства не передбачено здійснення судом перевірки доцільності скорочення працівників, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з таким вирішенням спору, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не звернули увагу на те, що при визначенні чисельності штату працівників відповідач одночасно визначив осіб, які підлягають скороченню, не дотримавшись, при цьому, визначеною КЗпП України (322-08) процедури і порядку скорочення працівників. Приймаючи оскаржуваний наказ, не лише порушив норми трудового законодавства, а й не виконав вимог наказів Міністерства культури України.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького та генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького ОСОБА_5 подали відзиви, в яких просять залишити без змін оскаржувані судові рішення, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького та генерального директора Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького ОСОБА_5 про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії та витребувано справу з Галицького районного суду міста Львова.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій встановили, що з 1979 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Львівською національною галереєю мистецтв імені Б. Г. Возницького та працювала на різних посадах, зокрема, з 01 серпня 2016 року займала посаду старшого наукового співробітника відділу європейського мистецтва ХІV-ХVІІІ ст., була членом профспілкового комітету первинної профспілкової організації з 2014 року.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького є об`єктом державної власності, що перебуває у сфері управління Міністерства культури України, та діє на підставі Статуту, затвердженого наказом Міністерства культури України від 23 січня 2012 року № 46.

Наказом Міністерства культури від 14 липня 2017 року № 666 затверджено новий штатний розпис, який введено в дію з 01 травня 2017 року.

Відповідно до цього наказу посада, яку обіймала позивач, підлягає скороченню у двомісячний термін відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, з дотриманням вимог чинного законодавства України.

01 вересня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про скорочення штату працівників у зв`язку зі зміною структури Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького та запропоновано посаду лектора (екскурсовода) відділу "Музей європейського мистецтва ХІV-ХVІІІ ст.", згоду на зайняття якої вона не надала.

Наказом від 11 січня 2018 року № 05-к ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що оспорюваний наказ є незаконним та порушує її трудові права, оскільки при його прийнятті відповідач не виконав накази Міністерства культури України від 04 травня 2017 року № 385 та від 14 липня 2017 року № 666 в частинні введення до штату галереї 5 посад відділу фондрейзингу, промоції та інформаційного забезпечення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Предметом даного позову, за змістом заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, є скасування наказу відповідача про затвердження організаційної структури, внесення змін до штатного розпису та про попередження працівників підприємства про майбутнє звільнення.

Частинами другою, третьою статті 64 ГК України передбачено, що функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, тобто, таке право належить виключно роботодавцю, у зв`язку з чим обговорення питання про доцільність проведення скорочення чисельності або штату працівників на підприємствах, в установах, організаціях не входить до компетенції суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають, оскільки спірний наказ прийнятий відповідно до вимог закону. Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис.

При цьому, під час розгляду справи судами не було встановлено порушення прав та інтересів позивача прийняттям відповідачем зазначеного вище наказу, що відноситься до його виключної компетенції щодо визначення власної організаційної структури, встановлення чисельності працівників і штатного розпису.

Керівник Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького, приймаючи наказ від 28 липня 2017 року № 184, користувався розпорядчими й організаційними функціями, покладеними на нього Статутом підприємства.

Відповідальність генерального директора галереї мистецтв також передбачена пунктом 5.2 Статуту, затвердженого наказом Міністерства культури України від 23 січня 2012 року № 46.

Питання невиконання генеральним директором Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького вимог наказу Міністерства культури України від 04 травня 2017 року № 385 "Про затвердження структури Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького" та пункту 2 наказу Міністерства культури України від 14 липня 2017 року № 666 "Про затвердження штатного розпису Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького" під час введення в дію нового штатного розпису не є підставою для скасування оспорюваного наказу в судовому порядку за позовом працівника.

Доводи касаційної скарги щодо нез`ясування судами наявності у неї переважного права на залишення на роботі, обставин щодо недотримання відповідачем частини третьої статті 49-2 КЗпП України, не спростовують

висновків судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, оскільки вимоги про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення були предметом спору в іншій справі.

Колегія суддів перевірила аргументи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 червня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.