розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Бондарчука Вадима Володимировича як представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року у складі судді Яценко Н. О. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс", публічного акціонерного товариства "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк") про визнання недійсним договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15 укладеним між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" в частині відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від 03 жовтня 2008року № 0101/1008/88-239 (далі - кредитний договір) укладеним, між ТОВ "Сведбанк" та ОСОБА_2, та договором поруки від 03 жовтня 2008 року № 0101/1008/88-239-Р-0, укладеним в забезпечення належного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору між ТОВ "Сведбанк" та ОСОБА_1, та припинення всіх дій пов`язаних з цією частиною.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що ТОВ "ФК "Вектор Плюс" не є банківською установою, у нього відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій, що свідчить про відсутність у цього відповідача права на використання іноземної валюти як засобу платежу та використання надходжень у іноземній валюті, а отже і на укладення договору про придбання права вимоги сплати боргу в іноземній валюті суперечить нормам законодавства.

ТОВ "ФК "Вектор Плюс" обмежений у можливості реалізації свого права, оскільки не мав генеральної довіреності, індивідуальної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій і на час укладення договору факторингу не мав права на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб`єкта господарювання за кредитним договором. Укладаючи оспорюваний договір ТОВ "ФК "Вектор Плюс" ввело в оману банк і споживачів фінансових послуг, право до яких відступлено як новому кредитору. Наслідком укладення такого договору призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачів.

ТОВ "ФК "Вектор Плюс" веде агресивну нечесну підприємницьку діяльність, а відтак оспорюваний правочин порушує її права, суперечить її інтересам та моральним засадам суспільства, що є підставами для визнання його недійним.

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", ПАТ "Омега Банк" про визнання недійсним договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15 в частині відступлення права вимоги за кредитним договором від 03 жовтня 2008 року № 0101/1008/88-239, договором поруки від 03 жовтня 2008 року № 0101/1008/88-239-Р-0 та договором іпотеки від 03 жовтня 2008 року № 0101/1008/88-239-Z-01, укладеним між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ПАТ "Сведбанк", та припинення всіх дій пов`язаних з цією частиною.

Обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 є аналогічними обґрунтуванню позовних вимог ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог. Договір факторингу від 28 листопада 2012 року № 15 укладено відповідно до вимог закону, при його укладенні дотримані норми ЦК України, які регулюють спірні правовідносини.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2017 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги та короткий зміст її вимог

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, адвокат Бондарчук В. В. як представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційну скаргу адвоката Бондарчука В. В. як представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду м. Києва.

20 березня 2018 справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та несправедливими, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

До матеріалів справи долучено докази порушення кримінальної справи за ознаками злочину в діях працівників ТОВ "ФК "Вектор Плюс", що є беззаперечним доказом порушення їх прав ТОВ "ФК "Вектор Плюс", однак ці аргументи не взято судами першої та апеляційної інстанції до уваги.

Апеляційний суд указав про те, що договір факторингу може бути укладений між установами, які мають право здійснювати факторингові операції, а згода боржника при підписанні договору не потрібна, однак такий факт позивачами не оспорювався.

Суди проігнорували спеціальні норми права, які регулюють правовідносини у галузі надання фінансових послуг, зокрема, розпорядження Нацкомфінпослуг України від 03 квітня 2009 № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", затверджене Законом України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" (2664-14) , Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 № 15-93 (15-93) "Про систему валютного регулювання" та Постанову НБУ від 06 серпня 2009 року № 461 "Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів" тощо.

На момент укладання договору факторингу ТОВ "ФК "Вектор Плюс" не мав права придбавати право вимоги боргу за кредитними договорами у іноземній валюті, не змінюючи умови кредитного договору, набувати статус нового кредитора за договорами у іноземній валюті і лише на підставі договору факторингу вимагати платежі від фізичних осіб у іноземній валюті.

Уклавши договір факторингу з ПАТ "Сведбанк", ТОВ "Вектор Плюс" ввів в оману банк і споживачів фінансових послуг, право вимоги до яких відступлено як новому кредитору.

На час розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Фактичні обставини справи

03 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Сведбанк" укладено кредитний договір № 0101/1008/88-239, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 41 тис. дол. США на строк до 02 жовтня 2018 року.

В забезпечення належного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору 03 жовтня 2008 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ПАТ "Сведбанк" укладено договір поруки № 0101/1008/88-239-Р-0, за умовами якого позивач ОСОБА_1 зобов`язалася відповідати перед кредитором за невиконання ОСОБА_2 його зобов`язань перед банком, що виникли з кредитного договору.

03 жовтня 2008 року в забезпечення належного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ПАТ "Сведбанк" укладено іпотечний договір № 0101/1008/88-239-Z-01, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу №15, за умовами якого до ТОВ "ФК "Вектор Плюс" перейшло право вимоги до ОСОБА_2, ОСОБА_1 за вказаними договорами.

Рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Сведбанк" від 29 квітня 2013 року ПАТ "Сведбанк" змінив своє найменування на ПАТ "ОМЕГА БАНК", яке є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ "Сведбанк".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року № 373/16389 (z0373-09) , "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" (у чинній на час укладання договору факторингу редакції) передбачено віднесення до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Разом з тим частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлена спеціальна норма, що регулює виключно порядок надання послуг факторингу. Вказаною нормою передбачено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону.

Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Статтею 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено види діяльності, на які Держфінпослуг може надавати фінансовим установам ліцензії, а саме страхової діяльності, діяльності з накопичувального пенсійного забезпечення, надання фінансових кредитів за рахунок залучення коштів та діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Аналіз вищевказаним норм дає підстави для висновку, що ні ЦК України (435-15) , ні Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 липня 2018 року у справі № 369/5388/16 (касаційне провадження № 61-17154св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 758/4197/17 (касаційне провадження № 61-702св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 344/6145/16 (касаційне провадження № 61-19981св18) та інших.

Розпорядженням від 06 лютого 2014 року № 352 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, відмінила дію пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 про те, що договори факторингу можуть укладатися щодо уступки права вимоги виключно до боржників - суб`єктів господарювання.

У розумінні приписів частин першої та другої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Виходячи з правового аналізу статті 1, частин першої, другої, четвертої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (зі змінами) право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ "ФК "Вектор Плюс" за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує генеральної або індивідуальної ліцензії.

Разом з цим згідно зі свідоцтвом серії ФК № 357 та додатком до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, що видані ТОВ "ФК "Вектор Плюс", вказане товариство має право здійснювати без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства такі види фінансових послуг: факторинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів (а. с. 197 т. 1).

Відсутність у ТОВ "ФК "Вектор Плюс" ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог заявлених позовів, оскільки вказана ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ "ФК "Вектор Плюс" за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки під час укладання оспорюваного договору дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми їх вчинення, а позивачі не довели факт порушення їхніх прав, у зв`язку з його укладенням.

Доводи касаційної скарги про те, що відносно деяких працівників ТОВ "ФК "Вектор Плюс" порушено кримінальну справу, що є беззаперечним доказом порушення ТОВ "ФК "Вектор Плюс" прав позивачів не заслуговують на увагу, оскільки на час розгляду цієї справи вирок у кримінальній справі відсутній.

Інші доводи касаційної скарги не ґрунтуються на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не спростовують висновків судів, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі

встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.