розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 серпня 2016 року у складі судді Опанасюк І. О. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Приходька К. П., Савченка С. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до сільського голови Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області Кобялка Г. М., Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 21 березня 2014 року на підставі трудового договору вона працювала головним бухгалтером Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

26 листопада 2015 року засобами поштового зв`язку вона отримала копію розпорядження № 1 сільського голови Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області Кобялка Г. М. від 23 листопада

2015 року про звільнення у зв`язку із систематичним порушенням вимог пункту 2.6. трудового договору від 21 березня 2014 року.

Посилаючись на те, що її звільнено з роботи у період перебування у відпустці та тимчасової непрацездатності, а також на те, що процедура її звільнення відбулася з порушенням вимог Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" (93-15) , позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила поновити її на посаді головного бухгалтера Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області з 27 грудня 2015 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження № 1 сільського голови Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області Кобялка Г. М . від 23 листопада 2015 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області з 23 листопада

Стягнуто з сільського голови Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області Кобялка Г. М. на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 листопада

2015 року по 10 березня 2016 року у розмірі 11 653,50 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням порядку встановленого трудовим законодавством. Зокрема, формулювання причин звільнення ОСОБА_1 у розпорядженні № 1 від 23 листопада 2015 року не відповідає вимогам пункту 4 статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), а запис у трудовій книжці про її звільнення проведено з порушенням пункту 2.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29 липня 1993 року. Крім того, при звільненні позивача не дотримано додаткових гарантій захисту її трудових прав, як депутата місцевої ради, що передбачені статтею 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". Вимоги в частині відшкодування моральної шкоди є необгрунтованими.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2016 року апеляційну скаргу Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області задоволено, рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області відхилено, рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 серпня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суду виходив з того, що звільненню за пунктом 4 статті 40 КЗпП України підлягають працівники відсутні на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин, у той час як ОСОБА_1 20 листопада 2015 року була відсутня на роботі у зв`язку з виконанням нею депутатських повноважень, та крім іншого з 18 листопада

2015 року по 23 листопада 2015 року у зв`язку з погіршенням здоров`я перебувала на лікарняному, що свідчить про те, що її звільнення відбулося у період тимчасової непрацездатності. Сільський голова Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області Кобялко Г. М. у порушення вимог трудового законодавства за наявності погодженої ним заяви позивача про надання їй відпустки від 17 листопада 2017 року не видав відповідного розпорядження. Також відсутні докази на підтвердження того, що про розірвання трудового договору з ініціативи власника, на виконання положень Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" (93-15) , була повідомлена відповідна місцева рада, а перед застосуванням до працівника дисциплінарного стягнення роботодавцем витребовувалися письмові пояснення щодо порушення працівником трудової дисципліни.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У липні 2017 року Козлівська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 липня 2017 року, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що Козлівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області була дотримана процедура звільнення позивача, а саме зафіксовано її відсутність на роботі понад три години 18, 19, 20 та 23 листопада 2015 року, висунуто вимогу надати пояснення, складено акти про невручення розпорядження про звільнення та направлено його копію до відома засобами поштового зв'язку. Неправильна юридична кваліфікація у розпорядженні № 1 від 23 листопада 2015 року підстав звільнення позивача, як і невідповідність, з огляду на зазначене, запису про звільнення у трудовій книжці вимогам чинного законодавства, є підставою для зміни формулювання причин звільнення і приведення його у відповідність з чинним законодавством про працю, а не для визнання звільнення незаконним. Висновки апеляційного суду про те, що позивач з 18 листопада по 23 листопада 2015 року перебувала на лікарняному не грунтуються на допустимих доказах, за відсутності листка непрацездатності.

Суди помилково виходили з того, що позивач 20 листопада 2018 року була відсутня на робочому місці з поважних причин, з огляду на виконання нею обов`язків депутата місцевої ради, оскільки рознесення місцевим мешканцям субсидій не входить до кола її обов`язків, як депутата. При цьому ОСОБА_1 не надала доказів поважності причин відсутності на роботі в інші робочі дні - 18, 19, 23 листопада 2015 року.

Положення частини третьої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" щодо письмового повідомлення власником або уповноваженим ним органом місцевої ради про наступне вивільнення працівника, який є депутатом місцевої ради не менш ніж за 15 днів до розірвання трудового договору, не встановлюють неможливості звільнення депутата місцевої ради без згоди відповідної ради, та не визначають наслідків відсутності такого попередження. Крім того, ОСОБА_1 не довела до відома роботодавця інформацію про обрання її депутатом Переяслав-Хмельницької районної ради.

У запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила відхилити касаційну скаргу, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що її звільнення проведено з порушенням вимог законодавства, оскільки на дату припинення роботодавцем трудових відносин, вона перебувала у відпустці та на лікарняному, зазначені обставини доповнюють одна одну та не є взаємовиключними. 20 листопада 2015 року позивач здійснювала депутатські повноваження в інтересах територіальної громади сіл Переяслівське, Жовтневе та Козлів, з огляду на, що роботодавець мав гарантувати їй збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Натомість її звільнення відбулося без урахування закріплених Законом України "Про статус депутатів місцевих рад" (93-15) додаткових гарантій захисту трудових прав депутатів місцевої ради.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

06 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення в частині відмови у відшкодуванні ОСОБА_1 моральної шкоди не оскаржуються, а тому у цій частині у касаційному порядку не переглядаються.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що з 21 березня 2014 року

ОСОБА_1 працювала головним бухгалтером Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Відповідно до актів від 18 листопада 2015 року, 19 листопада 2015 року,

20 листопада 2015 року та 23 листопада 2015 року складених комісією у складі сільського голови Кобялко Г . М ., секретаря Козлівської сільської ради

ОСОБА_6 та техпрацівника сільської ради ОСОБА_7, ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці без поважних причин та будь-яких пояснень 18, 19, 20, 23 листопада 2015 року з 08 год. 00 хв. до 17 год 00 хв. З акту комісії від

20 листопада 2015 року убачається, що ОСОБА_1 відмовилася надавати письмові пояснення щодо причин її відсутності на роботі з 18 по

20 листопада 2015 року.

Згідно розпорядження № 1 сільського голови Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області Кобялка Г. М., ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера у зв`язку із систематичним порушенням вимог пункту 2.6. трудового договору. Того ж дня відповідачем було видано ще одне розпорядження під тим же порядковим номером, у якому зазначено про звільнення позивача у зв`язку з систематичним порушенням вимог пункту 2.6. трудового договору, та відсутністю на роботі у період з 18 по

23 листопада 2015 року включно, на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до таблиці табелю обліку використання робочого часу за листопад 2015 року та звіту Козлівської сільської ради до Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС України у Київській області від 10 грудня 2015 року, підставою звільнення ОСОБА_1 зазначено пункт 4 статті 40 КЗпП України.

Згідно з посвідченням № 23, виданим Переяслав-Хмельницькою районною радою від 10 листопада 2015 року, ОСОБА_1 є депутатом Переяслав-Хмельницької районної ради VII скликання. Повідомлення про звільнення ОСОБА_1 з роботи від сільського голови Козлівської сільської ради

Кобялка Г. М. до Переяслав-Хмельницької районної ради не надходило.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Підставами припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України).

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом без поважних причин вважається залишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору, або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов`язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо. Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана та звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (частини друга та четверта статті 149 КЗпП України)

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника (пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) ).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили з того з того, що її звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства. Згідно розпорядження № 1 від

23 листопада 2015 року, копію якого отримано позивачем засобами поштового зв`язку, її звільнено із займаної посади у зв`язку із систематичним порушенням вимог пункту 2.6. трудового договору, при цьому оскаржуване розпорядження не містить зазначення пункту закону відповідно до якого проведено звільнення. Винесення сільським головою Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області 23 листопада 2015 року нового розпорядження про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, з порушенням визначеного статтею 149 КЗпП України порядку накладення дисциплінарного стягнення, та внесення відповідних змін до першого розпорядження про причини звільнення ОСОБА_1, не може свідчити про те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

При звільненні працівника за систематичне порушення трудової дисципліни за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідною умовою є вчинення працівником конкретного дисциплінарного проступку, тобто допущення невиконання або неналежного виконання трудових обов`язків, що носило систематичний характер, при умові, що за попереднє порушення трудової дисципліни до такої особи застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, які не втратили юридичної сили за давністю й не зняті.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позивач за час роботи на посаді головного бухгалтера Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області не вчиняла дисциплінарних проступків, а відтак правові підстави для її звільнення за систематичне порушення трудової дисципліни та за прогул відсутні.

Доводи заявника про те, що у розпорядженні про звільнення позивача надана неправильна юридична кваліфікація щодо підстав звільнення у зв`язку з чим суди мали привести формулювання причин її звільнення у відповідність з чинним законодавством про працю не є обгрунтованими, оскільки суд не уповноважений змінювати на свій розсуд підстав звільнення працівника, закріплених у наказі (розпорядженні) роботодавця за наслідками розгляду питання про застосування дисциплінарних стягнень.

Вирішуючи спір щодо поновлення позивача на роботі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку.

Доводи касаційної скарги Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених ними обставин у справі, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, переоцінка доказів перебуває поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України.

Разом з тим, стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу з голови Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області Кобялка Г. М., суди безпідставно ототожнили стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) з покладенням на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника, матеріальної відповідальності за статтею 237 КЗпП України, та не врахували, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з сільською радою, а не головою цього органу місцевого самоврядування, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області в частині вимог позову про поновлення позивача на роботі.

Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій правильно установили фактичні обставини справи, що не потребує додаткового збирання доказів, але в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпідставно поклали відповідальність за відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на посадову особу голову сільської ради, а не безпосередньо на установу, працівником якого була позивач, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги, та відповідно до статті 412 ЦПК України скасувати рішення судів попередніх інстанцій у цій частині, ухваливши у справі нове судове рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 11 653,50 грн з Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від

17 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 липня 2017 року, в частині вирішених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.