розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Карапути І. І., та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, індексації та компенсації втрати частини заробітної плати.

В обґрунтування позову посилалась на те, що із 7 серпня 2013 року працювала у відповідача на посаді менеджера зі збуту згідно трудового договору № 25031902051.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 лютого 2015 року визнано незаконним її звільнення з вказаної посади 19 листопада 2013 року за прогул відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України; змінено в усіх облікових документах формулювання причини розірвання трудового договору, укладеного 7 серпня 2013 року з ФОП ОСОБА_2, з "пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогул)" на "за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України" та дату звільнення з "19 листопада 2013 року" на " 24 лютого 2015 року".

Зазначала, що вказаним судовим рішенням стягнено з ФОП ОСОБА_2 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 16 315,30 грн та відшкодовано 2 000 моральної шкоди.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу їй виплачено лише 25 листопада 2016 року.

За таких обставин просила стягнути з ФОП ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 10 683,89 грн, індексацію заробітної плати у розмірі 19 894,17 грн, три проценти річних за прострочення основного зобов`язання у розмірі 549,46 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у сумі 18 670,62 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 червня 2017 року позов в частині стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання залишено без розгляду.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2015 року по 26 листопада 2016 року у розмірі 10 683,89 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 18 670,62 грн та індексацію заробітної плати в розмірі 19 894,17 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час роботи позивача у ФОП ОСОБА_2 утворилась заборгованість із заробітної плати у сумі 10 683,89 грн, однак під час звільнення всі належні від роботодавця виплати відповідачем не проведені, а заборгованість із заробітної плати виплачена лише 25 листопада 2016 року. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання від відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а також індексацію та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за період з листопада 2013 року по листопад 2016 року.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2017 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 листопада 2017 року змінено в частині визначених судом першої інстанції сум середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та індексації.

Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 25 лютого 2015 року по 25 листопада 2016 року в сумі 24 683,47 грн.

Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за період з листопада 2013 року по жовтень 2016 року в сумі 18 781,64 грн.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати скасовано і ухвалено нове рішення.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення з ФОП ОСОБА_2 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

У іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 листопада 2017 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, апеляційний суд виходив з неправильності розрахунку періоду такої затримки. Апеляційний суд зазначив, що затримка розрахунку при звільненні становить 20 місяців 29 днів, а суд першої інстанцій помилково вважав, що цей період становить 8 місяців 27 днів, тому стягнув суму середнього заробітку у меншому розмірі.

Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку про неправильність визначення судом першої інстанції суми індексації заробітної плати, у зв`язку з чим зменшив її з 19 894,17 грн до 18 781,64 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, апеляційний суд зазначив, що сума заробітної плати на користь позивача стягнена судовим рішенням одноразово, як санкція, що передбачена частиною третьою

статті 235 КЗпП України, тому дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування компенсації на таку одноразову суму.

Також апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку звернення із позовом про вирішення трудового спору з посиланням на те, що працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2018 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій частини першої статті 233 КЗпП України щодо строку звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору. Вказував, що заборгованість із заробітної плати сплачена позивачу 26 листопада 2016 року, а з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні остання звернулась 26 квітня 2017 року, пропустивши строк, визначений вказаною статтею.

Також заявник вказував на порушення апеляційним судом частин першої та четвертої статті 367 ЦКП України. На думку заявника, апеляційний суд вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиції інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу від ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходило.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 4 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що з 7 серпня 2013 року ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді менеджера зі збуту на підставі трудового договору № 25031902051.

Також суди встановили, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 лютого 2015 року визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера зі збуту ФОП ОСОБА_2 19 листопада 2013 року за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України; змінено в усіх облікових документах формулювання причини розірвання трудового договору, укладеного 7 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, з "пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогул)" на "частину третю статті 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю" та дату звільнення з "19 листопада 2013 року" на "24 жовтня 2015 року".

Також вказаним судовим рішенням стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 16 315,30 грн та відшкодовано 2 000 моральної шкоди.

Суди встановили, що станом 24 лютого 2015 року відповідач повинен був сплатити позивачу заробітну плату за період з листопада 2013 року по лютий 2015 року у сумі 16 315,30 грн.

З постанови про закінчення виконавчого провадження № 47918152 від 28 листопада 2016 року суди встановили, що ФОП ОСОБА_2 фактично сплатив позивачу заборгованість із заробітної плати 25 листопада 2016 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені

в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до цієї статті у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено трьохмісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що остаточний розрахунок із ОСОБА_1 роботодавець здійснив 25 листопада 2016 року, а цей позов поданий у квітні 2017 року, у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку про задоволення позову в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, оскільки такі вимоги позивачем пред`явлено із пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України трьохмісячного строку для звернення до суду.

Оскільки судове рішення оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України законність судових рішень, ухвалених у іншій частині, касаційний суд не перевіряє.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанції частини першої статті 233 КЗпП України у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є обґрунтованими і дають підстави для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у цій частині.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Посилання заявника на порушення апеляційним судом норм процесуального права не впливають на правильність вирішення справи по суті, оскільки касаційний суд дійшов висновку про скасування рішення в оскаржуваній частині з інших підстав.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень статей 141, 416 ЦПК України у зв`язку із задоволенням касаційної скарги, касаційний суд стягує з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у суді касаційної інстанції у розмірі 1 280 грн.

Керуючись статтями 409, 412, 416, ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 грн.

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик