розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів Вербової І. М., Поливач Л. Д., Шахової О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що з 8 травня 1987 року по 18 травня 1988 року проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан.

У 1988 році при виконанні службових обов`язків в зоні бойових дій отримав осколкові поранення в голову, правої нижньої кінцівки, контузію.

Наслідками поранень є рубці шкіри у зазначених анатомічних областях, які у подальшому призвели до розвитку дисцикулярної енцефалопотії І ступеня, змішаного ґенезу, помірно вираженого вестибуло-атактичного синдрому, церебростенічного синдрому, емоційно-вольових розладів, МРТ-картини конвекситальної атрофії, органічно тривожного розладу.

Зазначив, що він проходив неодноразові стаціонарні лікування з приводу осколкового поранення правої нижньої кінцівки, але після проведених лікувань хода в повному обсязі не відновилась, без палиці самостійно пересуватись не може.

Внаслідок зазначеної травми позивач змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.

Посилаючись на те, що він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування, просив стягнути з відповідача 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року, ухваленим у складі судді Оксюти Т. Г., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, з Міністерства оборони України на користь позивача стягнено 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди та судовий збір в сумі 551,20 грн на користь держави. У іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що причиною виникнення інвалідності позивача стали травми, пов`язані з проходженням військової служби, які завдають йому моральних страждань, тому відповідно до вимог статті 23 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що порядок відшкодування моральної шкоди, визначений статтею 1167 ЦК України, регулює деліктну відповідальність та на спірні правовідносини не поширюється, оскільки законом чітко врегульовано правовий та соціальний захист військовослужбовців у разі встановлення інвалідності. Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач проходив строкову військову службу та приймав участь у бойових діях, однак не був військовослужбовцем Збройних Сил України або іншого утвореного відповідно законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, так як проходження позивачем військової служби відбувалось у період існування Української Радянської Соціалістичної Республіки, коли Збройні Сили України та інші військові формування створені не були.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та відмовлено йому у позові, оскільки він надав належні та достатні докази заподіяння йому моральної шкоди у зв`язку із травмами, отриманими під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Міністерство оборони України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. На думку Міністерства оборони України, воно є неналежним відповідачем у справі, дія Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) не поширюється на спірні правовідносини, загальні умови настання відповідальності за завдання моральної шкоди також відсутні.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та ухвалою цього ж суду від 20 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Під час розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у складі Збройних Сил СРСР, у тому числі й на території Демократичної Республіки Афганістану період з 8 травня 1987 року по 18 травня 1988 року, брав участь у бойових діях.

У 1988 році при виконанні службових обов`язків на території Демократичної Республіки Афганістан позивач отримав осколкові поранення в голову, правої нижньої кінцівки, контузію, наслідками яких є рубці шкіри у зазначених анатомічних областях, які у подальшому призвели до розвитку дисцикулярної енцефалопотії І ст., змішаного ґенезу, помірно вираженого вестибуло-атактичного синдрому, церебростенічного синдрому, емоційно-вольових розладів, МРТ-картини конвекситальної атрофії, органічно тривожного розладу.

4 квітня 2016 року згідно з випискою з акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0548342 ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності в зв`язку з хворобою, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Оцінюючи характер та правову природу відносин, на існуванні яких наполягає позивач, Верховний Суд має врахувати обставини та приписи норм права, що підлягають імперативному застосуванню для їх належного визначення.

Правовою підставою пред`явленого позову позивач визначив положення статей 23, 170, 1167 ЦК України. Наведене свідчить про те, що позивач вважає, що між сторонами справи існують цивільні відносини, а з факту порушення певних належних йому цивільних прав та інтересів випливає право на заявлений цивільний позов. Для такої оцінки відсутні правові підстави.

За правилом статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

За загальним правилом пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Верховний Суд в оцінці спірних правовідносин виходив з того, що під час з`ясування наявності підстав для відшкодування шкоди, завданої особі у цивільних відносинах, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Виходячи з наведених в цьому рішенні норм права, моральна шкода за загальним правилом відшкодовується потерпілій особі її заподіювачем, між якими існують відносини, які за усіма критеріями відповідають вимогам статті 1 ЦК України, якщо окремим законом на такі відносини, які не є цивільними за визначенням, не поширюються правила цього Кодексу в субсидіарному порядку. Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів й застосовується за умови наявності усіх умов (підстав) притягнення особи до цивільно-правової деліктної відповідальності, в якій деліктом є цивільне правопорушення. Такими умовами є протиправність в діях заподіювача, наявність шкоди (в цьому випадку моральної), вина, окрім випадків, коли шкоду завдано органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, причинний зв`язок між настанням шкоди у потерпілої особи та протиправними діями заподіяювача.

Як наполягає позивач, шкоду його здоров`ю завдано під час перебування на військовій службі у Збройних Силах СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан.

Відносини, пов`язані з проходженням військової служби у Збройних Силах СРСР, за усіма критеріями статті 1 ЦК України не є цивільними, оскільки не засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності (відокремленості) їх учасників.

За часовим критерієм шкоду позивачу завдано за існування іншої держави, яка приймала імперативно-владні розпорядження щодо прийняття його на військову службу, її проходження та щодо інших умов перебування на ній. Держава Україна не взяла на себе обов`язок на рівні законодавчого акта відповідати за усіма цивільними за своєю природою зобов`язаннями іншої держави, СРСР, а так само не відповідає за іншими зобов`язаннями названої країни, якщо про інше не зазначено в такому спеціальному законі.

Враховуючи, що відносини за участю позивача не є цивільними, неможливо поширити на них правила пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) щодо поширення його положень на ті права і обов`язки, що виникли після набрання цим Кодексом чинності.

Верховним Судом враховано, що відносини за участю позивача не є цивільними, а є відносинами, що засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, до таких відносин цивільне законодавство застосовується виключно в тому випадку, якщо це встановлено законом (частина друга статті 1 ЦК України). За відсутності окремої вказівки, що має міститися в спеціальному законі, правила цивільного законодавства не підлягають субсидіарному застосуванню до відносин, які не є цивільними за своєю правовою природою, в тому числі за участю позивача.

Військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , користуються правами і пільгами, передбаченими цими законами, в тому числі мають право на компенсаційні та інші виплати, пов`язані із погіршенням стану здоров`я, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби.

Законодавство, що було чинним на час отримання позивачем ушкодження здоров`я (1988 рік), не містило положень щодо обов`язку держави відшкодувати моральну шкоду.

Встановивши, що захворювання, які стали підставою для встановлення позивачу третьої групи інвалідності, отримані ним під час проходження військової служби у Збройних Силах СРСР на території Державної Республіки Афганістан у 1988 році, суд першої інстанції зробив безпідставні та необґрунтовані висновки про застосування до спірних правовідносин норм законодавства, чинних на момент звернення позивача до суду з позовом, а також про підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке утворено після отримання позивачем цих травм.

Необґрунтованість таких висновків встановлена апеляційним судом, яким скасоване рішення суду першої інстанції у цій справі та постановлено правомірне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

За результатами розгляду справи апеляційним судом не встановлено ознак протиправності у діях або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв`язку між хворобами позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у Збройних Силах СРСР у складі діючої армії у період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України, а так само рішеннями, діями або бездіяльністю Держави Україна.

Верховним Судом враховано факт відсутності спеціального закону або міжнародного договору щодо правонаступності України та, відповідно і її Міністерства оборони, у відносинах за участю позивача.

Оскільки законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров`я, не містило положень щодо обов`язку з відшкодування моральної шкоди, підстави для задоволення позову відсутні.

З урахуванням наведеного висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм права, які на час виникнення таких правовідносин не були чинними, є обґрунтованими. Суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, а тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 6 вересня 2018 року у справі № 580/2003/16-ц, провадження № 61-35699св18; від 17 жовтня 2018 року у справі № 320/7518/16-ц, провадження № 61-30847св18; від 28 листопада 2018 року у справі № 336/6452/16, провадження № 61-16191св18, які відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин повинні враховуватись щодо застосування відповідних норм права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Головуючий	В. А. Стрільчук

Судді:	С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик