Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 127/6694/17

провадження № 61-14974св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - приватне підприємство "Хмельницькліфтбуд",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада

2017 року в складі судді Луценко Л. В. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року в складі колегії суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., Шемети Т. М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства "Хмельницькліфтбуд" (далі - ПП "Хмельницькліфтбуд") про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 05 січня 2015 року відповідно до наказу № 5 його було прийнято на роботу в ПП "Хмельницькліфтбуд" на посаду технічного директора.

13 листопада 2015 року наказом № 37/1 позивача було звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Позивач вважав своє звільнення незаконним та безпідставним, оскільки було порушено законний порядок накладення дисциплінарного стягнення, письмові пояснення від позивача не вимагались, з наказом про звільнення з роботи позивача не було ознайомлено, копія такого наказу позивачу не видавалась, також не здійснено компенсацію за невикористану відпустку.

Про звільнення позивач дізнався з відповідей Управління Держпраці у Хмельницькій області від 21 червня 2016 року № 3570/16 та Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 18 липня 2016 року № 16396, оскільки у вказані органи влітку 2016 року позивач звертався із заявами про порушення відповідачем його прав, у тому числі щодо невиплати заробітної плати.

Позивач вважав, що ним не було здійснено ніякого прогулу, оскільки при прийнятті на роботу було погоджено питання про відсутність необхідності знаходження позивача у м. Хмельницькому щоденно, а місце постійного проживання позивача у м. Вінниці, що усім добре відомо, не викликало ніякого заперечення зі сторони підприємства відповідача. Усі робочі питання вирішувались переговорами та обміном документами/інформацією в електронному вигляді.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд: скасувати наказ

від 13 листопада 2015 року № 37/1 про його звільнення; поновити на роботі; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення з листопада 2015 року по березень 2017 року в розмірі 28 500,00 грн та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області

від 16 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивача правомірно звільнено відповідачем із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул), що підтверджується актами про відсутність

ОСОБА_4 на робочому місці 02 листопада 2015 року, 06 листопада 2015 року, 13 листопада 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач працював у відповідача за сумісництвом та при прийнятті позивача на роботу питання про місце його роботи було погоджено і визначене у м. Вінниці, за місцем проживання, що задовольняло обидві сторони. Постійного перебування позивача у

м. Хмельницькому не є обов'язковим. Проте, суди неповно оцінили зібрані докази у справі, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відзив відповідачем на касаційну скаргу не подано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що наказом ПП "Хмельницькліфтбуд" від 02 січня 2015 року № 5 ОСОБА_4 було прийнято на роботу з 02 січня 2015 року на посаду директора технічного на 0,5 окладу за сумісництвом з окладом 3 800,00 грн.

Наказом ПП "Хмельницькліфтбуд" від 13 листопада 2015 року

№ 37/1 ОСОБА_4 звільнено з 02 листопада 2015 року через відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, оскільки позивач в період з

02 листопада 2015 року по 13 листопада 2015 року був відсутній на роботі без поважних причин.

Підставами для винесення вищезазначеного наказу про звільнення позивача стали акти про відсутність ОСОБА_4 на роботі 02 листопада 2015 року,

06 листопада 2015 року, 13 листопада 2015 року та акт про відмову дати письмове пояснення від 13 листопада 2015 року.

Встановлено, що обставини звільнення позивача перевірялись Управлінням Держпраці у Хмельницькій області, під час перевірки порушень КЗпП України (322-08) відповідачем не встановлено, що підтверджується листом Управління Держпраці у Хмельницькій області від 21 червня 2016 року № 3570/16

№ 22-Н-363-01, листом Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області від 18 липня 2016 року № 16396/Н-22-25-13-01.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України 2004 року), враховуючи те, що будь-яких належних та допустимих доказів, що при прийнятті на роботу між сторонами було погоджено питання про відсутність знаходження позивача у м. Хмельницькому щоденно, а усі робочі питання вирішуються переговорами та обміном документами/інформацією в електронному вигляді, позивачем на порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надано, обґрунтовано вважав, що позивача правомірно звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул), що підтверджено актами про відсутність ОСОБА_4 на роботі за 02 листопада 2015 року, 06 листопада 2015 року, 13 листопада 2015 року, а тому дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 31 січня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П.Курило

М. Є.Червинська