розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, підписану адвокатом Писаренко Олександром Олексійовичем, на рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 січня 2018 року у складі судді Міланіч А. М. та постанову апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Ігнатченко Н. В., Кашперської Т. Ц.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У серпні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_7, треті особи: виконавчий комітет Озерської сільської ради Бородянського району Київської області, Державне підприємство "Національні інформаційні системи", про встановлення нікчемності заповіту.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів - ОСОБА_9, який є дідом відповідача ОСОБА_7 За життя, а саме 09 серпня 2016 року, ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений виконуючою обов'язки секретаря виконавчого комітету Озерської сільської ради Бородянського району Київської області Снігур Т. П., яким заповів все належне йому майно ОСОБА_7

Вказаний заповіт складено та посвідчено з порушенням вимог законодавства щодо його форми і порядку посвідчення, оскільки виконуючий обов'язки секретаря виконкому сільської ради не має повноважень засвідчувати заповіт, дана нотаріальна дія відноситься виключно до повноважень виконкому сільської ради, який очолює сільський голова.

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 просили визнати нікчемним заповіт, складений ОСОБА_9, посвідчений 09 серпня 2016 року

Снігур Т. П., виконуючою обов'язки секретаря виконавчого комітету Озерської сільської ради Бородянського району, за № 13 в реєстрі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 10 січня

2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позовних вимог.

Постановою апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Рішення бородянського районного суду Київської області від 10 січня

2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

25 травня 2018 року ОСОБА_4, від імені якого діє адвокат Писаренко О. О., через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 19 грудня 2017 року про відмову у прийнятті заяви про зміну предмета позову, скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням матеріального закону та порушенням процесуального, з необґрунтованим відхиленням клопотань позивача про витребування й дослідження доказів, виклик свідків, призначення почеркознавчої експертизи, що унеможливило встановлення фактів для правильного вирішення справи, з невідповідністю висновків судів фактам та наявним у справі правовідносинам.

Доводи інших учасників справи:

04 серпня 2018 року ОСОБА_7 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4, підписану адвокатом Писаренко О. О., залишити без задоволення, а рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2018 року без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2018 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4, підписану адвокатом Писаренко О. О., в частині оскарження ухвали Бородянського районного суду Київської області від 19 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: виконавчий комітет Озерської сільської ради Бородянського району Київської області, державне підприємство "Національні інформаційні системи", про встановлення нікчемності заповіту відмовлено з підстав передбачених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

Ухвалою Верховного суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бородянського районного суду Київської області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій:

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 серпня 2016 року

ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений виконуючою обов'язки секретаря Озерської сільської ради Бородянського району Київської області Снігур Т. П., яким заповів все належне йому майно своїй онуці - ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів та дід відповідача ОСОБА_9

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 до приватного нотаріуса Бородянського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_12 звернулися діти померлого: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та його онука ОСОБА_7

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України (435-15) щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Відповідно до пункту 2.1 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року (z1298-11) нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1.4 Розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року (z1298-11) заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати заповіт таким, що не відповідає вимогам закону. Позивачами не надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. При цьому судами встановлено, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання та посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Отже, установивши, що позивач, як на підставу своїх вимог щодо встановлення нікчемності заповіту, не надав суду жодного належного та допустимого доказу, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи заявника про те, що ухвалою суду першої інстанції було незаконно відмовлено у прийнятті заяви про зміну предмета позову відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 19 грудня

2017 року позивачам відмовлено у прийнятті заяви про зміну предмета позову з тих підстав, що дана заява була подана після початку розгляду справи по суті та, як вбачаться із заяви, позивачі просили змінити як предмет так і підстави позову, тобто з порушенням частини третьої статті 49 ЦПК України.

Відповідно до журналу судового засідання від 07 грудня 2017 року

(т. 1, а. с. 160-161) суд перейшов до розгляду справи по суті, в судовому засіданні сторони надали пояснення по суті позовних вимог, були допитані свідки та досліджено докази у справі.

Після того як суд першої інстанції розпочав розгляд справи по суті, а саме

18 грудня 2017 року представником позивачів було подано заяву про зміну предмету позову.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , яким, зокрема, Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) викладений в новій редакції.

Відповідно до пункту 9 частини першої Перехідних положень ЦПК України (1618-15) справи в судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачам у прийняті заяви про зміну предмета позову, оскільки розгляд справи вже було розпочато судом першої інстанції по суті, а також, як вбачається зі змісту вказаної заяви позивачі просять змінити не тільки предмет, а й підставу позову, що є забороненим процесуальним законодавством.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.