розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" на постанову Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У червні 2018 року ОСОБА_4 звернуся до суду з позовом до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" (далі - ДП "45 експериментальний механічний завод") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення недоотриманої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу № 85/1 від 31 травня 2017 року ОСОБА_4 01 червня 2017 року прийнятий на роботу в порядку переведення з ВСП "Промсервіс 45" на посаду інженера з нормуванням праці 2-ї категорії ДП "45 експериментальний механічний завод".

27 березня 2018 року позивачем подано відповідачу заяву про відпустку з подальшим звільненням. Відповідачем видано наказ № 55/1 від 30 березня 2018 року.

15 травня 2018 року позивач відповідно до статті 38 КЗпП України повідомив відповідача, що не бажає розривати трудовий договір та має намір продовжувати працювати по закінченню відпустки, а тому відкликає заяву

від 27 березня 2018 року в частині прохання звільнити його за власним бажанням по закінченню відпустки. Вказана заява була отримана відповідачем 25 травня 2018 року. По закінченню терміну відпустки позивач приступив до роботи.

04 червня 2018 року відповідачем вручено позивачу письмове попередження про скорочення штату працівників і його посади з 04 серпня 2018 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а 05 червня 2018 року позивачу вручено наказ від 04 червня 2018 року № 100-к про його звільнення із займаної посади з 04 червня 2018 року за статтею 38 КЗпП України на підставі заяви

від 27 березня 2018 року у зв'язку з недотриманням строків на відкликання заяви та що на його посаду запрошену іншу особу та видано трудову книжку.

Стаття 38 КЗпП України не встановлює будь-яких строків для відкликання заяв про звільнення за власним бажанням, а тому відповідачем видано наказ про його звільнення, який є незаконним та підлягає скасуванню.

05 червня 2018 року відповідачем виплачено позивачу кошти в сумі

2 005,00 грн, не повідомлено про розрахунок перед виплатою, чим порушено статтю 116 КЗпП України.

Через незаконне звільнення позивачу завдано моральну шкоду внаслідок порушення його прав на працю, нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, яку він оцінює в

ОСОБА_4 просив:

1. визнати незаконним та скасувати наказ ДП "45 експериментальний механічний завод" від 04 червня 2018 року № 100-к про його звільнення з роботи та поновити його на роботі на посаді інженера з нормування праці 2-ї категорії ДП "45 експериментальний механічний завод";

2. стягнути з ДП "45 експериментальний механічний завод" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

3. стягнути з ДП "45 експериментальний механічний завод" на його користь 10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди;

4. стягнути з ДП "45 експериментальний механічний завод" на його користь недоотриманий заробіток за весь період роботи внаслідок заниження заробітної плати в розмірі 18 689,80 грн, з яких: 15 845,66 грн невиплачена заробітна плата, 2 402,87 грн невиплачених відпускних, 441,27 грн неоплачених днів невикористаної відпустки при звільненні.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій:

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня

2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ДП "45 експериментальний механічний завод" на користь

ОСОБА_4 14 974,18 грн невиплаченої заробітної плати з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) (сума визначена без урахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів).

Стягнуто з ДП "45 експериментальний механічний завод" на користь

ОСОБА_4 540,87 грн відпускних та 441,27 грн компенсації за невикористану відпустку (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів).

Стягнуто з ДП "45 експериментальний механічний завод" на користь

ОСОБА_4 1 000,00 грн моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ДП "45 експериментальний механічний завод" на користь

ОСОБА_4 1 200,00 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ДП "45 експериментальний механічний завод" на користь держави 300,52 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що ДП "45 експериментальний механічний завод" правомірно не взято до уваги заяви ОСОБА_4 від 15 травня

2018 року та від 25 травня 2018 року, оскільки вони були подані після спливу двотижневого строку попередження про розірвання трудового договору, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Суд також зазначив, що ОСОБА_4 не був ознайомлений зі змістом наказу

від 01 червня 2017 року № 50/1к "Про виправлення описки шляхом внесення змін та доповнення змістом до наказу № 85/1к від 31 травня 2017 року", який містить зміни істотних умов праці (режим робочого часу та оплати праці), а тому заробітна плата ОСОБА_4 за період з червня 2017 року до березня 2018 року повинна була нараховуватися, виходячи з посадового окладу у розмірі 5 903,00 грн на місяць, а не у розмірі 0,75 від посадового окладу у розмірі 5 903,00 грн на місяць. Таким чином, розмір невиплаченої ОСОБА_4 заробітної плати, яка підлягає стягненню, складає: (5 903,00 грн/міс. х 10 міс.) - 44 055,82 грн (виплачена заробітна плата) = 14 974,18 грн. Суд першої інстанції також погодився із позовними вимогами щодо компенсації за невикористану відпустку в сумі 441,27 грн.

Суд також виходив з того, що відпускні, які підлягали виплаті ОСОБА_4 за 11 днів відпустки, становлять 2 193,73 грн (199,43 грн./день х 11 днів). Відповідачем же відпускні за вказаний період були нараховані позивачеві, виходячи з денної заробітної плати 150,26 грн, тобто у розмірі 1 652,86 грн (150,26 грн/день х 11 днів). Таким чином, різниця між належними ОСОБА_4 та виплаченими йому відпускними складає 540,87 грн (2 193,73 грн -

1 652,86 грн), яка підлягає стягненню з відповідача.

Виходячи із засад розумності та справедливості, обставин справи, характеру порушених прав позивача, суд дійшов висновку про відшкодування

ОСОБА_4 моральної шкоди в розмірі 1 000,00 грн.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду вінницької області

від 24 вересня 2018 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року допущено до негайного виконання у частині стягнення невиплаченої заробітної плати за один місяць у розмірі 1 497,42 грн, з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) .

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу зі змінами та доповненнями ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня

2018 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДП "45 експериментальний механічний завод" від 04 червня 2018 року № 100-к про звільнення

ОСОБА_4 з посади інженера з нормування праці другої категорії 04 червня 2018 року за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді інженера з нормування праці другої категорії ДП "45 експериментальний механічний завод" з 04 червня 2018 року.

Стягнуто з ДП "45 експериментальний механічний завод" на користь

ОСОБА_4 28 890,40 грн (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 червня 2018 року по 12 грудня 2018 року, 2 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанову апеляційного суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, в розмірі місячного заробітку, допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ДП "45 експериментальний механічний завод" на користь

ОСОБА_4 6 321,60 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ДП "45 експериментальний механічний завод" на користь держави судовий збір в сумі 1 485,15 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем під час звільнення позивача із займаної посади допущено порушення норм КЗпП (322-08) України, а тому позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою сум, передбачених чинним законодавством.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційних скаргах:

16 січня 2019 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 обґрунтована тим, що на момент прийняття позивача на посаду інженера з нормування праці 2-ої категорії відділу економіки та нормування праці та і протягом періоду його діяльності на вказаній посаді (з 01 червня 2017 року до 04 червня 2018 року), йому достеменно не могло бути відомо про фактичний осадовий оклад, який належав йому до виплати. Відповідач до початку роботи за укладеним трудовим договором нероз'яснив позивачу його права і обов'язки та не проінформував під розписку про умови праці, в тому числі умови оплати праці, що підтверджується відсутністю підпису про ознайомлення позивача із наказом від 31 травня 2017 року № 85/1 "Про прийняття ОСОБА_4 на роботу". Відповідачем в табелях обліку робочого часу неправомірно занижувалась кількість відпрацьованих позивачем робочих годин, що призвело до не донарахування та не виплати йому заробітної плати в розмірі 15 845,66 грн, що також потягло за собою до невиплати йому відпускних в розмірі 2 402,87 грн та 441,27 грн неоплачених днів невикористаної відпустки при звільненні. У зв'язку з наведеним, судом апеляційної інстанції неправильно вирахувано середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також апеляційним судом не враховано високий рівень моральних страждань позивача, як ним були понесені, під час визначення розміру моральної шкоди та неправильно визначено розмір витрат на правничу допомогу.

18 січня 2019 року ДП "45 експериментальний механічний завод" через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга ДП "45 експериментальний механічний завод" обґрунтована тим, що відповідно до повідомлення від 31 березня 2017 року № 5 ОСОБА_4 було попереджено під підпис про те, що він буде прийнятий на підприємство на 0,75 посадового окладу, чим дотримано вимоги статті 29 КЗпП України.

Вимоги ОСОБА_4 є незаконними, безпідставними та необґрунтованими, оскільки він не надав суду жодних належних та допустимих доказів, якими мотивує обставини, викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі.

Висновок суду апеляційної інстанції про незаконне звільнення ОСОБА_4, є неправильним, оскільки позивач не написав заяви про відкликання звільнення після спливу двотижневого терміну а продовжував і далі перебувати у відпустці. Заяву про відкликання заяви на звільнення написав зі спливом майже місячного терміну, при чому також перебуваючи у відпустці.

Доводи інших учасників справи:

15 березня 2019 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи:

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 та витребувано матеріали цивільної справи № 127/14903/18 з Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2019 року поновлено ДП "45 експериментальний механічний завод" строк на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "45 експериментальний механічний завод".

У лютому 2019 року матеріли цивільної справи № 127/14903/18 надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи:

Судом встановлено, що відповідно до наказу ДП "45 експериментальний механічний завод" від 31 травня 2017 року № 85/1-к "По особовому складу про прийняття на роботу", з 01 червня 2017 року ОСОБА_4 прийнято на посаду інженера з нормування праці 2 категорії відділу економіки і нормування праці; встановлено посадовий оклад - 5 903,00 грн на місяць.

Відповідно до наказу ДП "45 експериментальний механічний завод"

від 01 червня 2017 року № 50/1-к про виправлення описки шляхом внесення змін та доповнення змістом до наказу № 85/1-к від 31 травня 2017 року змінено зміст пункту 21 при прийнятті ОСОБА_4 на "ОСОБА_4 прийняти на посаду інженера з нормування праці 2 категорії відділу економіки і нормування праці з неповним робочим днем (6 годин на день) з оплатою у розмірі 0,75 від посадового окладу 5 903,00 грн на місяць на час декретної відпустки ОСОБА_6."

27 березня 2018 року ОСОБА_4 подав відповідачу заяву про надання йому основної щорічної відпустки з 02 квітня 2018 року тривалістю 68 календарних днів за період з 11 червня 2015 року до 10 червня 2018 року з подальшим звільненням його з роботи у останній день відпустки.

Відповідно до наказу ДП "45 експериментальний механічний завод"

від 30 березня 2018 року № 55/1-к "По особовому складу про надання відпустки" ОСОБА_4 надано щорічну відпустку: 22 календарних дні

з 02 квітня 2018 року до 24 квітня 2018 року (за період роботи з 11 червня

2015 року по 11 червня 2016 року); 26 календарних днів з 25 квітня 2018 року до 22 травня 2018 року (за період роботи з 11 червня 2016 року по 11 червня 2017 року); 11 календарних днів з 23 травня 2018 року до 03 червня 2018 року (за період роботи з 11 червня 2017 року по 11 червня 2018 року).

Відповідно до наказу ДП "45 експериментальний механічний завод"

від 16 квітня 2018 року № 71-к ОСОБА_7 прийнято інженером з нормування праці 2-ї категорії в відділ економіки та нормування праці із

17 квітня 2018 року.

15 травня 2018 року та 25 травня 2018 року позивач звертався до відповідача із заявами про відкликання заяви від 27 березня 2018 року в частині звільнення за власним бажанням.

04 червня 2018 року ОСОБА_4 вийшов із відпустки та був допущений до роботи.

Згідно з наказом ДП "45 експериментальний механічний завод" від 04 червня 2018 року № 100-к "Про звільнення ОСОБА_4." ОСОБА_4, інженера з нормування праці 2-ої категорії, 04 червня 2018 року звільнено за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_8 у січні 2018 року нараховано 4 216,43 грн, у лютому 2018 року 4 481,87 грн, у березні 2018 року - 4 357,97 грн заробітної плати.

Норми права, які підлягають застосуванню:

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною першою та другою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Частино 3 зазначеної статті передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Отже, розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За змістом наведеної правової норми право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує безумовний обов'язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про відпустки" за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Отже працівник може одночасно із заявою про звільнення за власним бажанням подати заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини. В такому випадку днем звільнення буде останній день відпустки, навіть якщо цей день буде поза межами встановленого у статті 38 КЗпП України двотижневого строку попередження про наступне звільнення.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою (пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) ).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції врахував вимоги частини другої статті 38 КЗпП України, дійшов правильного висновку про незаконне звільнення ОСОБА_4 із займаної посади, оскільки позивач після заяви про звільнення від 27 березня 2018 року продовжував працювати 04 червня

2018 року, не вимагав звільнення, а навпаки 15 травня 2018 року та 25 травня 2018 року надіслав відповідачу заяви про відкликання заяви від 27 березня 2018 року в частині звільнення за власним бажанням.

В свою чергу, відповідачем не надано суду доказів, що саме на посаду позивача було прийнято за договором іншу особу - ОСОБА_7 за запрошенням в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками відповідно до частини четвертої статті 24 КЗпП України, оскільки в період відпустки ОСОБА_4 звільнено не було, а звільнено його відповідачем лише 04 червня 2018 року, тобто пізніше ніж визначена дата у заяві від 27 березня 2018 року.

Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, суд апеляційної інстанції правильно виходив із розміру заробітної плати ОСОБА_4 за останні два місяці роботи, яка становить 0,75 від посадового окладу, що передували звільненню, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

З урахуванням встановленого факту порушення прав ОСОБА_4 у сфері трудових відносин, факту завдання діями відповідача моральної шкоди позивачу, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. При цьому суд правильно визначив розмір відшкодування цієї шкоди, який є необхідним та достатнім, враховуючи принципи розумності і справедливості.

Крім того, апеляційним судом правильно вирахувано витрати на правничу допомогу, що відповідає змісту статті 137 ЦПК України.

Щодо доводів касаційних скарг:

Доводи касаційних скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до оцінки доказів, що відповідно до правил статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Щодо заявлених клопотань:

У поданій касаційній скарзі, ОСОБА_4 просить винести окрему ухвалу або зобов'язати Вінницький апеляційний суд винести окрему ухвалу, яку надіслати держаному концерну "Укроборонпром" та правоохоронним органам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом порушення та запобігти їх повторенню.

Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.