У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Радабанк" (далі - ПАТ "АБ "Радабанк") звернулося до суду з позовом до приватного підприємства "АГРО-ФТ" (далі - ПП "АГРО-ФТ"), товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ВАТ" (далі - ТОВ "АГРО ВАТ"), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 26 березня 2013 року між ПАТ "АБ "Радабанк" та ПП "АГРО-ФТ" укладено кредитний договір. На забезпечення виконання зобов'язань боржника за цим кредитним договором 26 березня 2013 року банк уклав договори поруки з ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4, а 5 серпня 2014 року - з ТОВ "АГРО ВАТ". Станом на 10 грудня 2014 року заборгованість за вказаним кредитним договором становила 1 млн грн за кредитом (термін оплати сплинув 30 вересня 2014 року); 372 тис. 561 грн 73 коп. за процентами (за період з 25 липня 2014 року до 24 листопада 2014 року включно); 50 тис. 931 грн 35 коп. пені (нарахована на тіло кредиту з 1 жовтня 2014 року до 10 грудня 2014 року). Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути зазначену заборгованість солідарно з відповідачів та покласти на них судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 7 жовтня 2015 року позовні вимоги ПАТ "АБ "Радабанк" задоволено: стягнуто солідарно з ПП "АГРО-ФТ", ТОВ "АГРО ВАТ", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "АБ "Радабанк" 1 млн 423 тис. 493 грн 8 коп. заборгованості за кредитним договором, а саме: 1 млн грн простроченої заборгованості за кредитом станом на 1 жовтня 2014 року; 372 тис. 561 грн 73 коп. простроченої заборгованості за процентами за період з 25 липня 2014 року до 24 листопада 2014 року; 50 тис. 931 грн 35 коп. пені, нарахованої на тіло кредиту з 1 жовтня 2014 року до 10 грудня 2014 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість; за нормами статті 550 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; крім того, відповідачі ПП "АГРО-ФТ", ТОВ "АГРО ВАТ", ОСОБА_5 позовні вимоги визнали у повному обсязі, отже з відповідачів на користь банку підлягає солідарному стягненню заборгованість за кредитним договором на підставі статей 554, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 7 жовтня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ "АБ "Радабанк" до ПП "АГРО-ФТ", ТОВ "АГРО ВАТ" скасовано; закрито провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "АБ "Радабанк" до ПП "АГРО-ФТ", ТОВ "АГРО ВАТ" про стягнення заборгованості за кредитним договором. У решті рішення залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позивач - юридична особа ПАТ "АБ "Радабанк" пред'явив позов до юридичних осіб - ПП "Агро-ФТ" та ТОВ "АГРО ВАТ", тобто спір виник між юридичними особами та відповідно до частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України підвідомчий господарському суду, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині позовних вимог ПАТ "АБ "Радабанк" до ПП "Агро-ФТ", ТОВ "Агро ВАТ" із закриттям провадження у справі у цій частині відповідно до положень статті 20, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У поданих у листопаді 2018 року касаційних скаргах ОСОБА_4, ОСОБА_3 просять скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 7 жовтня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційні скарги мотивовано тим, що суд першої інстанції у порушення норм статті 224 ЦПК України не ухвалив заочне рішення; у порушення норм частини четвертої статті 174 ЦПК України суд першої інстанції прийняв заяви відповідачів ПП "АГРО-ФТ", ТОВ "АГРО ВАТ", ОСОБА_5 про визнання позовних вимог, що порушує права інших відповідачів, хоча повинен був постановити ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову і продовжити судовий розгляд. Крім того, у касаційних скаргах ОСОБА_4, ОСОБА_3 зазначають, що не укладали та не підписували жодного договору поруки з ПАТ "АБ "Радабанк". Суд апеляційної інстанції у порушення вимог частин другої, третьої статті 367 ЦПК України безпідставно відмовив ОСОБА_4 у задоволенні зави про призначення судової почеркознавчої експертизи та не дослідив обставин відмови ОСОБА_3 від проведення відповідної експертизи.

Також суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 заявила клопотання про проведення експертизи підпису у договорі №33.13/11Г/0-П1, а не №33.13/11Г/0-П2, оскільки проводити експертизу підпису в договорі №33.13/11Г/0-П2 не було жодного сенсу, якщо сам позивач визнав, що цей договір вона не підписувала.

Також заявниця посилалася, що суд першої інстанції безпідставно встановив у своєму рішенні, що нею було підписано договір поруки №33.13/11Г/0-П2, при цьому в матеріалах справи знаходиться договір поруки виконаний від її імені за зовсім іншим номером, а саме за №33.13/11Г/0-П1, про проведення експертизи підпису у якому вона і заявляла клопотання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року до суду надійшли відзиви ПАТ "АБ "Радабанк" на касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_3, у яких ПАТ "АБ "Радабанк" просить залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Відзиви мотивовано тим, що судовий розгляд проведено судом першої інстанції у повному обсязі, порушень норм матеріального та процесуального права судом не допущено. Під час перегляду справи в апеляційному порядку ОСОБА_3 не заявляла клопотання про надання експерту для дослідження підпису від її імені договору поруки від 26 березня 2013 року № 33.13/11Г/0-П1, не надала експериментальні зразки підпису та навпаки почала ігнорувати судові засідання до часу ухвалення судового рішення апеляційним судом. редитний договір та договори поруки у судовому порядку сторонами не оскаржуються. ОСОБА_4, заявивши клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи в суді апеляційної інстанції, також не надала зразки підпису та систематично не з'являлась у судові засідання, що призводило лише до затягування розгляду справи та перешкоджало позивачу належно реалізувати свої процесуальні права. На звернення до банку з метою отримання кредиту директора ПП "Агро-ФТ" уповноважили своїм рішенням власники - ОСОБА_4 (75 %) та ОСОБА_2 (25 %), а також вони уповноважили ОСОБА_3 на звернення до них як громадян для укладення договорів поруки на забезпечення кредитного договору. ОСОБА_4, яка підписала від імені ПАТ "Вишевичі Агротехніка" договір іпотеки та договір застави, було точно відомо про наявність договору поруки з ОСОБА_4, оскільки про ці договори прямо вказано в тексті кредитного договору.

11 січня 2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому ОСОБА_4 підтримує доводи касаційної скарги. У відзиві ОСОБА_4 зазначає, що не отримувала повісток із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська під час слухання справи. Крім того, у рішенні суду першої інстанції помилково вказано невірний номер договору поруки, укладеного з ОСОБА_3; ця помилка впливає на сутність рішення та виправити її неможливо, оскільки така ж помилка наявна й у позовних вимогах. Виявивши зазначену помилку, представник ОСОБА_3 відмовився від проведення почеркознавчої експертизи цього договору та не просив про проведення експертизи іншого договору, оскільки він не був предметом позовних вимог та предметом дослідження у суді першої інстанції. Отже, апеляційний суд повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 за їх недоведеністю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 26 березня 2013 року між ПАТ "АБ "Радабанк" та ПП "АГРО-ФТ" укладено кредитний договір.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 26 березня 2013 року ПАТ "АБ "Радабанк"уклав договори поруки з ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4, а 5 серпня 2014 року - з ТОВ "АГРО ВАТ".

Факт отримання кредитних коштів ПП "АГРО-ФТ" підтверджується меморіальними ордерами від 18 лютого 2014 року на 5 млн грн та від 26 березня 2014 року на 4 млн грн.

Станом на 10 грудня 2014 року заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2013 року становила: 1 млн грн за кредитом (термін оплати сплинув 30 вересня 2014 року); 372 тис 561 грн 73 коп. за процентами (за період з 25 липня 2014 року до 24 листопада 2014 року включно); 50 тис. 931 грн 35 коп. пені, нарахованої на тіло кредиту з 1 жовтня 2014 року до 10 грудня 2014 року. Розмір заборгованості підтверджується розрахунком (а.с. № 8-10).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Перевіряючи законність постанови апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "АБ "Радабанк" до ПП "АГРО-ФТ", ТОВ "АГРО ВАТ" про стягнення заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України у редакції від 3 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду в частині позовних вимог, вважав, що справа в частині позовних вимог ПАТ "АБ "Радабанк", ПП "АГРО-ФТ" та ТОВ "АГРО ВАТ", підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому закрив провадження у справі в цій частині позову.

Однак Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується з указаними висновками з огляду на таке.

У поданому у грудні 2014 року до суду позові ПАТ "АБ "Радабанк" заявило вимоги до таких відповідачів: позичальника за кредитним договором, яким є юридична особа -ПП "АГРО-ФТ", та поручителів, якими є фізичні і юридична особа - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ТОВ "АГРО ВАТ", ЦК України (435-15) у редакції, чинній на час виникнення правовідносин передбачав спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.

Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів відповідно до договорів поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений в частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, ЦК України (435-15) передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.

У пункті 1 частини другої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони щодо предмета спору.

Однак, стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.

Умовою розгляду спорів до таких відповідачів була лише наявність єдності предмета і підстав позовних вимог.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 367, 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які діяли на час ухвалення судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, яка набрала чинності лише з 15 грудня 2018 року, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до юридичних осіб, з підстав передбачених статтею 20 ГПК України, яка є чинною з 15 грудня 2017 року, не звернув увагу, що зазначена норма процесуального права не могла бути застосована під час розгляду справи судом першої інстанції у 2014 році.

Таким чином апеляційний суд помилково закрив провадження у справі в частині позовних вимог до юридичної особи, адже порука є похідною від основного зобов'язання, позовні вимоги взаємопов'язані між собою і не можуть розглядатися за правилами різних видів судочинства.

У постанові від 20 березні 2019 року у справі № 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18) ВеликаПалата Верховного Суду зробила висновок, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Аналогічні висновки неодноразово викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, 21 березня 2018 року № 14-41цс18, 25 квітня 2018 року № 14-74цс18, 20 червня 2018 року № 14-224цс18, від 12 вересня 2018 року № 14-269цс18, від 31 жовтня 2018 року № 14-409цс18 та інших, і підстав для відступу від них не вбачається.

Крім того, суд апеляційної інстанції не встановив на підставі наявних у справі доказів, який саме договір поруки було підписано поручителями, та з приводу якого договору поруки ОСОБА_3 відмовилася від проведення почеркознавчої експертизи.

Оскільки судом апеляційної інстанції помилково закрито провадження в частині позивних вимог до юридичних осіб, а обов'язки поручителів випливають саме з невиконання боржником (ПП "АГРО-ФТ"- юридичної особи) своїх обов'язків, тому для встановлення всіх обставин справи та відповідальності кожного з учасників договірних відносин, постанова апеляційного суду підлягає повному скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.