розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 червня 2016 року в складі судді: Монич В. О. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Кеміня М. П., Ігнатюка Б. Ю., Кондора Р. Ю.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що з 05 вересня 2006 року між АКБ "Райффайзенбанк України" - правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № CNL-801/051/2006 відповідно до якого остання отримала кредитні кошти на суму 30 000 Євро під 12,99% річних, з датою повернення кредиту - 05 вересня 2016 року.

16 липня 2013 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3 укладений Додатковий договір №2, за № CNL-801/051/2006 до зазначеного кредитного договору, відповідно до якого ОСОБА_3 прийняв на себе всі зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, внаслідок чого на підставі статті 543 ЦК України став солідарним боржником з ОСОБА_2

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 05 вересня 2006 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 укладено договір поруки SR-801/167/2006.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушили свої зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з чим банком направлялися відповідачам вимоги від 03 листопада 2015 року та від 19 січня 2016 року про дострокове виконання зобов'язань, однак такі ними були проігноровані.

Станом на 10 березня 2016 року заборгованість за кредитним договором становить 21105,58 Євро, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 17 374, 88 Євро, що згідно офіційного курсу НБУ на дату подання позову з розрахунку складає 518 935,75 грн.; сума відсотків за користування кредиту складає- 3730, 70 Євро, що згідно офіційного курсу НБУ на дату подання позову з розрахунку складає 111 423,86 грн.

Зважаючи на викладене позивач просив стягнути солідарно на користь ПАТ "ОТП Банк" з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 21105,58 Євро; стягнути солідарно на користь ПАТ "ОТП Банк" з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 21105,58 Євро.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 08 червня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість в розмірі 7035,19 Євро та судові витрати в розмірі 2745,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість в розмірі 7035,19 Євро та судові витрати в розмірі 2745,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість в розмірі 7035,19 Євро та судові витрати в розмірі 2745,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "ОТП Банк" 420 грн. за публікацію в пресі оголошення про виклик відповідача.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що боржником належним чином не виконуються умови укладеного між сторонами кредитного договору, а тому у позивача виникло право на дострокове повернення кредитних коштів, які відповідачі мають сплатити в рівних частках відповідно до ст. 540 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 31 серпня 2016 року апеляційні скарги ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 червня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 105,58 євро.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 551,51 євро.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність заборгованості у боржника перед банком, проте виходив з того, що останні мають нести відповідальність у солідарному порядку відповідно до укладених ними договорів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року скасовано рішення апеляційного суду Закарпатської області від 31 серпня 2016 року, а справу передано на новий апеляційний розгляд.

Скасовуючи рішення апеляційного суду Закарпатської області від 31 серпня 2016 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, виходив з того, що апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не звернув уваги на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини; не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Крім того, зазначав, що суд не з'ясував, коли було здійснено останній платіж за кредитним договором та чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах 6 місяців за кожним щомісячним платежем, а отже, чи припинилась порука за окремими платежами.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2018 року апеляційні скарги ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 08 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 21105,58 Євро.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 17551,51 Євро.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що оскільки в частині щомісячних зобов'язань порука є припиненою, то з поручителя підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором лише по щомісячним зобов'язанням в межах шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22 листопада 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 8 червня 2016 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області справу №303/1761/16-ц.

У грудні 2018 рокусправа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2019 року справу за позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухваленні з порушенням матеріального та процесуального права та не було встановлено всіх фактичних обставин справи. В своїй касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що банком не надано доказів отримання ОСОБА_2 кредитних коштів, а тому такий кредитний договір є неукладеним. Крім того, зазначає, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняються. Банк звернувся до боржника з вимогою про дострокове повернення всієї суми заборгованості 6 листопада 2015 року, чим змінив строк виконання основного зобов'язання, однак суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих станом на 10 березня 2016 року, тобто після закінчення строку кредитування. Також банком не доведено отримання кредитних коштів саме у Євро, оскільки документів, які підтверджують факт видачі коштів позичальнику, матеріали справи не містять.

Відзив відповідача на касаційну скаргу.

У січні 2019 року банк подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Зазначив, що безпідставним є посилання ОСОБА_4 на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази про видачу кредиту та про розрахунки заборгованості, оскільки такі докази містяться в матеріалах даної справи, а саме - меморіальний ордер про видачу кредиту та детальний розрахунок боргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 05 вересня 2006 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № CNL-801/051/2006, відповідно до якого остання отримала кредитні кошти на суму 30 000 Євро з встановленою відсотковою ставкою в розмірі 12,99 % з датою повернення кредиту - 05 вересня 2016 року (Т.1 а.с.8-12).

05 вересня 2006 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно якого останній поручився за виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором № CNL-801/051/2006 від 05 вересня 2006 року (Т.1 а.с.19-21).

16 липня 2013 року між ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 укладений Додатковий договір №2 за № CNL-801/051/2006 до кредитного договору, згідно п.2.1.1. якого ОСОБА_3 прийняв на себе всі зобов'язання за Кредитним договором в повному обсязі, внаслідок чого на підставі статті 543 ЦК України став солідарним боржником (Т.1 а.с.13, 14).

16 липня 2013 року між ПАТ "ОТП Банк", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений Додатковий договір №3 за № CNL-801/051/2006 до кредитного договору, яким внесено зміни до кредитного договору. Зокрема: відсоткова ставка з 05 серпня 2013 року у розмірі 7,21% + UIRD (український індекс ставок за депозитами фізичних осіб) (п.2.1.2.); викладено графік платежів у новій редакції (повернення кредиту визначено ануїтетними платежами) (п.п.2.1.3., 2.1.4.1.). Сторони домовилися про реструктуризацію заборгованості та розміри погашення простроченого кредиту в сумі 1104,83 Євро та прострочених відсотків в сумі 481,84 Євро, які виникли в період з 05 травня 2013 року по 05 липня 2013 року (п.2.3.); змінено дату остаточного повернення кредиту на 05 вересня 2021 року (п.2.5.) (Т.1 а.с.15-17).

16 липня 2013 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 укладено додатковий договір №2 до договору поруки, яким внесено зміни до зазначеного договору поруки. Зокрема: визначено, що кредитним договором є договір № CNL-801/051/2006 від 05 вересня 2006 року з усіма існуючими та майбутніми змінами, доповненнями та додатками до нього (п.1); визначено дату остаточного повернення кредиту не пізніше 05 вересня 2021 року та встановлено, що на дату підписання цього договору сума отриманого кредиту становить 18 699,80 грн. (п.3) (Т.1 а.с.22, 23).

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 ОСОБА_3 грошових зобов'язань за кредитним договором, 03 листопада 2015 року та 19 січня 2016 року банк направляв останній вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором.

Станом на 10 березня 2016 року заборгованість за кредитним договором складає 21 105, 58 Євро, з яких: заборгованість за кредитом - 17 374, 88 євро; проценти за користування кредитом - 3 730,70 євро (а.с. 24).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судами, внаслідок підписання договору від 16 липня 2013 року ОСОБА_3 став солідарним боржником разом з ОСОБА_2 за кредитним договором, а відтак у разі порушення зобов'язань за кредитним договором банк вправі ставити питання про солідарне стягнення всієї заборгованості з обох таких боржників (ст. 543 ЦК України).

Таким чином суди прийшли до обґрунтованого висновку про те, що вказаний договір не може бути розцінено як договір поруки, так як такий не містить обов'язкових умов про поручительство, у зв'язку з чим на правовідносини, які виникли між банком та ОСОБА_3 не поширюються приписи ст.ст. 553- 559 ЦК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є поручителем виключно щодо боржника ОСОБА_2 і не являється поручителем стосовно іншого із солідарним основних боржників - ОСОБА_3

Як встановлено судами, 16 липня 2013 року, сторони дійшли згоди щодо реструктуризації заборгованості за кредитним договором та визначено розмір непогашеної частини тіла кредиту в сумі 18 699,80 Євро, відповідно до графіка платежів (Додаток №1 до додаткового договору №2 до кредитного договору), та до умов додаткового договору №2 до договору поруки (Т.1 а.с.209).

Таким чином, у разі порушення зобов'язання за кредитним договором є підстави для солідарного стягнення заборгованості з основних боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (як поручителя) з урахуванням особливостей встановлених статтями 553- 559 ЦК України.

Судами встановлено, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 21 105,58 Євро і складається з заборгованості по тілу кредиту в сумі 17 374,88 Євро та 3730,70 Євро заборгованості по відсоткам.

Дана сума в повному обсязі підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як з основних боржників за кредитним договором.

Так, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч.1ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором.

Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 05 вересня 2021 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч.4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч.4ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки умовами кредитного договору передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 5 числа кожного місяця, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого ч.4ст. 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч.4ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи дійшов до обґрунтованого висновку, що правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Так, апеляційним судом було встановлено, що відповідно до графіка визначено розміри ануїтетних платежів які підлягали до сплаті за період з 05 серпня 2013 року по 05 вересня 2021 року (т.1 а.с.209-212).

Отже, як встановлено судом, після 16 липня 2013 року ОСОБА_2 не виконала належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, та останній платіж на погашення кредиту нею був здійснено 09 серпня 2015 року, що внаслідок такого невиконання зобов'язань 06 листопада 2015 року банк звернувся із вимогами до боржників, а 19 січня 2016 року до боржника і поручителя (т.1 а.с.25,29,30) про повне погашення заборгованості, і вказані вимоги отримані ними 06 листопада 2015 та 22 січня 2016 року (т.1 а.с.27, 33).

З позовом ПАТ "ОТП Банк" звернувся 16 березня 2016 року (згідно штемпелю на конверті), тобто в межах шестимісячного строку з моменту отримання боржниками вимог, а відтак апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що не можна стверджувати про припинення поруки в повному обсязі. Як встановлено, всі ануїтетні платежі, строк сплати яких настав станом на 16 вересня 2015 року знаходяться за межами шестимісячного строку, який передував зверненню до суду, у зв'язку з чим до них застосовуються приписи ч.4 ст. 559 ЦК України.

Апеляційним судом було досліджено та встановлено, що відповідно до графіка платежів за період, який знаходиться поза межами шестимісячного строку, що передував зверненню до суду (з 05 серпня 2013року по 05 вересня 2015 року) підлягали сплаті ануїтетні платежі на загальну суму 8325,40 Євро. При цьому апеляційним судом встановлено, що за вказаний період позичальником сплачено 1324,92 Євро на погашення тіла кредиту та 3446,41 Євро на погашення відсотків, тобто на загальну суму 4771,33 Євро. Дана сума сплачених коштів вже врахована банком та не включена до розміру заборгованості.

Таким чином, ануїтетні платежі строк сплати яких настав за період з 05 серпня 2013 року по 05 вересня 2015 року, лише в розмірі 3554,07 Євро (8325,40 - 4771,33) є предметом позовних вимог банку, інша ж частина ануїтетних платежів за вказаний період є погашеною та не включена до вимог банку.

Отже, апеляційний суд встановивши всі фактичні обставини справи прийшов до обґрунтованого висновку, що до вимог банку до ОСОБА_4 в цій частині (на вказану суму) підлягають застосуванню приписи ч.4 ст. 559 ЦК України, і лише на вказану суму платежів порука є припиненою. В іншій же частині вимог, тобто в частині ануїтетних платежів нарахованих в межах шестимісячного строку, який передував зверненню до суду та платежів, строк яких не настав на момент звернення до суду - порука не є припиненою.

Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази отримання кредиту, не заслуговують на увагу, оскільки такий факт підтверджується меморіальним валютним ордером (а.с. 56). Крім того, факт отримання кредиту підтверджується частковим погашенням боржником кредитної заборгованості до 2013 року.

Інші аргументі касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.