розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 червня 2018 року у складі судді Кузьменко В. В. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Шаманської Н. О.,

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Центру з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (далі - ЦНАП), Третьої миколаївської державної нотаріальної контори, третя особа - ОСОБА_5, про зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_4 - ОСОБА_6, який після смерті своєї матері ОСОБА_7 за заповітом успадкував житловий будинок АДРЕСА_1.

Намагаючись оформити спадщину, що відкрилась після смерті батька, ОСОБА_4 подала нотаріусу всі необхідні документи для оформлення спадщини та внесення відомостей до електронних реєстрів речових прав, дублікати правовстановлюючих документів на будинок за 1990 рік та за

1979 рік, свідоцтво на права власності ОСОБА_7, свідоцтво на право на спадок ОСОБА_7 та дублікат заповіту ОСОБА_7 на сина (батька позивачки) ОСОБА_6

Нотаріус ухиляється від виконання покладених на нього обов'язків реєстратора, як і представники ЦНАПу, МБТІ, Державної реєстраційної служби, які були причетні до фальшувань реєстрів прав власності громадян.

Посилаючись на викладене та те, що ОСОБА_5 та члени її сім'ї безпідставно проживають в будинку, оскільки рішення, за яким було визнано право власності на житловий будинок за ОСОБА_5 було скасоване, ОСОБА_4 просила суд зобов'язати нотаріуса внести відомості до електронних реєстрів прав власності громадян про її спадкодавців: ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - виконати постанову Кабінету Міністрів України № 553, видати свідоцтво про право на спадок та внести відомості до електронних реєстрів про її право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1, притягнути до відповідальності нотаріуса 3-ї нотаріальної контори та реєстраторів ЦНАП, які протиправно діють у змові із зацікавленими особами ОСОБА_5 та накласти арешт на все їх майно, конфіскувати їх майно та відшкодувати збитки спричинені незаконними діями, а також зняти з реєстрації в будинку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та членів її сім'ї, які не є власниками цього майна.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 червня

2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 жовтня 2016 року, яке набрало чинності, у задоволенні позову ОСОБА_4 до Третьої миколаївської державної нотаріальної контори, Заводського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаєва, Миколаївської міської ради про зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину за законом, зобов'язання видати дублікат свідоцтва про право власності на майно, визнати правовстановлюючим документом свідоцтво про право власності за 1979 рік на ім'я ОСОБА_7, відшкодування матеріальної шкоди відмовлено. Тому дійшов висновку, що підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину за законом відсутні. Позовна вимога про притягнення до відповідальності нотаріуса, державних реєстраторів, накладення арешту на все їх майно, конфіскацію їх майна, відшкодування збитків, спричинених незаконними діями (застосувати статтю 253-3 КК України) у розумінні вимог статей 2, 3, 5 ЦПК України та статті 16 ЦК України є не належним способом захисту та задоволенню не підлягає. Позовні вимоги про зобов'язання нотаріуса внести відомості до електронних реєстрів прав власності та зняття з реєстрації в будинку ОСОБА_5 та членів її сім'ї не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 11 вересня

2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 залишено без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 червня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

11 жовтня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 11 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи.

У січні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

26 січня 2019 року Третя Миколаївська державна нотаріальна контора через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_6, який після смерті своєї матері ОСОБА_7 за заповітом прийняв, але за життя не оформив спадщину у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1.

Право власності за вищевказаний житловий будинок у 1990 році було зареєстровано у встановленому законом порядку за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 28 лютого 1990 року, що видане на підставі рішення виконкому Великокорениської селищної ради народних депутатів

№ 23 від 20 лютого 1990 року.

Після смерті ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулась його донька позивач ОСОБА_4, у зв'язку із тим була заведена спадкова справа № 740/2010. Проте, свідоцтво про право на спадщину їй видано не було. На запит нотаріуса, листом ММБТІ

від 22 червня 2011 року було повідомлено, що право власності на нерухоме майно за вищевказаною адресою зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 28 лютого 1990 року. Але після смерті власника, в результаті пожежі житловий будинок непридатний для життя.

Постановою державного нотаріуса Третьої миколаївської державної нотаріальної контори від 09 серпня 2013 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_4) відмовлено. Підставою відмови слугувало те, що надані спадкоємцем правовстановлюючі документи на спадкове майно не були зареєстровані у встановленому законом порядку, тоді як згідно інформаційних довідок з Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_5

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року була визнана неправомірною відмова Третьої миколаївської державної нотаріальної контори щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 та зобов'язано нотаріуса розглянути питання щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 після смерті батька ОСОБА_6

На виконання рішення суду за результатами розгляду цього питання державним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 липня 2016 року, а після цієї дати і 01 серпня 2016 року - аналогічну постанову. Ці постанови позивач не оскаржувала. Підставою відмови у вчиненні нотаріальної дії слугувало те, що відсутні оригінали правовстановлюючого документу на нерухоме майно та технічний паспорт з технічними характеристиками, які мали місце після пожежі.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 жовтня

2016 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_4 до Третьої миколаївської державної нотаріальної контори, Заводського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв, Миколаївської міської ради про зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину за законом, зобов'язання видати дублікат свідоцтва про право власності на майно, визнання правовстановлюючим документом свідоцтва про право власності за 1979 рік на ім'я ОСОБА_7, відшкодування матеріальної шкоди.

Позивач (після пред'явлення даного позову) 18 серпня 2018 року звернулась із заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_6, та про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно спадкодавців.

На запит нотаріуса щодо технічної характеристики об'єкта нерухомості,

29 липня 2016 року КП ММБТІ повідомило, що згідно підпункту 1.4 та 1.7 Інструкції про порядок технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженого Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 (z0582-01) , технічна інвентаризація здійснюється на підставі договору, за кошти замовника та запропоновано зацікавленим особам звернутись для укладення договору.

Суди встановивши, що після смерті власника ОСОБА_7 змінилися технічні характеристики об'єкта нерухомого майна про що свідчать дані технічного паспорту від 19 серпня 1987 року у зрівнянні з технічним паспортом

від 05 жовтня 2004 року, зокрема щодо загальної та житлової площ будинку, в останньому паспорті також містяться примітки самовільних забудов. Дійшли правильного висновку про те, що заслуговують на увагу вимоги нотаріуса про необхідність надання позивачем технічного паспорту на житловий будинок. Проте, позивачем такої технічної характеристики об'єкта нерухомого майна, як нотаріусу, так і суду надано не було. Не надання зазначених документів позбавляє можливості нотаріуса вчинити нотаріальні дії з видачі свідоцтва про право на спадщину та внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спадкоємця.

Тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про зобов'язання нотаріуса внести відомості до електронних реєстрів прав власності громадян про її спадкодавців ОСОБА_7 та ОСОБА_6, видання свідоцтва про право на спадщину та зобов'язання внести відомості до електронних реєстрів про її право власності на будинок. При цьому, оскільки відомості про право власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_7 зареєстровано в установленому законом порядку та зберігаються на паперових носіях в КП ММБТІ, то сама по собі реєстрація цих прав спадкодавця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не потребується.

Заінтересовані особи, між якими виник спір про право, що переданий на розгляд суду, називаються сторонами. Отже сторонами у цивільному процесі є юридично заінтересовані особи (фізичні або юридичні), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві.

Відповідно до положень статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивач - особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді, розпочинається цивільний процес.

Відповідач - особа, котра на заяву позивача притягується до відповідальності за порушення чи оспорення права або охоронюваних законом інтересу позивача.

Відповідачами у даній справі є ЦНАП, Третя миколаївська державна нотаріальна контора. ОСОБА_5 залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а тому на заяву позивача щодо вищезазначених вимог не може бути притягнута до відповідальності за порушення чи оспорення права або охоронюваних законом інтересу позивача.

Суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень наданих ЦПК України (1618-15) позбавлений можливості здійснювати заміну сторін у справі.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Висновок судів попередніх інстанцій про неналежний спосіб захисту цивільних справ обраний позивачем щодо позовних вимог ОСОБА_4 про притягнення до відповідальності нотаріуса 3-ї нотаріальної контори та реєстраторів ЦНАП, які діють у змові із зацікавленими особами

ОСОБА_5 та накладення арешту на все їх майно, конфіскування їх майна та відшкодування збитків, застосування статті 235-3 КК України є правильним, оскільки не відповідає правилам статі 16 ЦК України (435-15) .

Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 400 ЦПК України, заявлені в касаційній скарзі вимоги, щодо скасування незаконних постанов нотаріуса, рішення ЦНАП про відмову в державній реєстрації майна, відшкодування моральних та матеріальних збитків, які завдані суддями та нотаріусами, передачі нотаріальної справи іншому нотаріусу, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, визнання за ОСОБА_9 право власності на Ѕ обов'язкової частки спадкового майна після смерті ОСОБА_6, не підлягають вирішенню судом касаційної інстанції, оскільки не були предметом розгляду в суді першої інстанції та, відповідно, не переглядалися в суд апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).