Постанова

Іменем України

04 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 569/16477/15-ц

провадження № 61-2926св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

особи, які подали апеляційну скаргу: ОСОБА_6, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Бойчук Оленою Петрівною, на постанову апеляційного суду Рівненської області від 05 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Шимків С. С., Хилевич С. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовними вимогами до ОСОБА_5 про визнання спадкового договору недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_4 була цивільною дружиною ОСОБА_8, який був власником квартири АДРЕСА_1.

Під час спільного проживання ОСОБА_4, ОСОБА_8 було складено заповіт на користь ОСОБА_4

15 квітня 2014 року ОСОБА_8 було укладено Спадковий договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В. М. та зареєстровано у реєстрі за № 1472, відповідно до якого

ОСОБА_5 набуває право власності на квартиру АДРЕСА_1 після смерті відчужувача ОСОБА_8 та належного виконання умов договору і державної реєстрації права власності на зазначене в договорі майно.

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Відтак, до ОСОБА_5 з ІНФОРМАЦІЯ_1 перейшло право власності на квартиру, яка належала померлому. Оскільки, на момент смерті відповідач належним чином не виконувала покладених на неї договором умов, ОСОБА_4 просила суд визнати Спадковий договір недійсним.

До початку розгляду судом справи по суті, в судовому засіданні, яке відбулось 18 липня 2016 року позивач, змінила підстави позову, просила суд визнати Спадковий договір недійсним, посилаючись на те, що ОСОБА_8 уклав оспорюваний договір під впливом помилки, оскільки неправильно сприймав фактичні обставини вчиненого правочину.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня

2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним спадковий договір, укладений між ОСОБА_8 та

ОСОБА_5, посвідчений 15 квітня 2014 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В. М., зареєстрований в реєстрі за № 1472.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що вказаний правочин був вчинений

ОСОБА_8 під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а тому вказаний правочин підлягає визнанню недійсним.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подали апеляційні скарги.

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 05 вересня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року скасовано.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання спадкового договору недійсним.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 не доведено, що внутрішня воля ОСОБА_8, як учасника спадкового договору, не відповідає її зовнішньому прояву волевиявлення, сформульованому під впливом помилки, а також не доведено факту того, що ОСОБА_8 не усвідомлював того, що він помиляється, неправильно сприймав істотні умови договору.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі:

У вересні 2018 року представник ОСОБА_4 ? адвокат Бойчук О. П. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Рівненської області від 05 вересня 2018 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги фактично лише доводи, викладені в апеляційній скарзі, не беручи до уваги письмових доказів, що містяться в матеріалах справи та показів свідків, на яких ґрунтувалось рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вийшов за межі вимог апеляційної скарги, оскільки фактично при розгляді справи вирішив не лише долю оспорюваного спадкового договору, а й встановив нікчемність заповіту, який було складено ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 Крім того, висновки суду апеляційної інстанції про те, що померлий ОСОБА_8 не визнав проживання однією сім?єю більше десяти років разом із ОСОБА_4, свідчать про упередженість суду та неповне з?ясування обставин справи.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що адвокат Савурко О. В. за життя ОСОБА_11, здійснював представництво інтересів останнього, разом з тим, здійснює представництво інтересів ОСОБА_5, що дало йому можливість маніпулювати позицією ОСОБА_8, який був особою літнього віку, не ходив, а відтак особисто давати покази у судових засіданнях не міг.

Суд апеляційної інстанції не вирішив питання допуску до участі у справі на стадії апеляційного провадження ОСОБА_6, яка не є стороною у даній справі, а тому не мала права звертатися до суду з апеляційною скаргою. ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_12 у судовому засіданні не навели жодних обставин, які б вказували на порушення прав чи інтересів ОСОБА_6

Доводи інших учасників справи:

У лютому 2019 року ОСОБА_5 подала відзив, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Рівненської області від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

У березні 2019 року представник ОСОБА_6 - адвокат Коноплястий Я. С. подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_4

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 569/16477/15-ц з суду першої інстанції.

26 лютого 2019 року матеріали цивільної справи № 569/16477/15-ц надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченнях на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:

15 квітня 2014 року ОСОБА_8 та ОСОБА_5 укладено Спадковий договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В. М. та зареєстровано у реєстрі за № 1472, відповідно до якого ОСОБА_5 набуває право власності на квартиру АДРЕСА_1 після смерті відчужувача - ОСОБА_8 та належного виконання умов договору і державної реєстрації права власності на зазначене в договорі майно.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від

29 липня 2015 року встановлено факт проживання однією сім'єю

ОСОБА_4 та ОСОБА_8 з 2003 року по жовтень 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

З ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_5 перейшло право власності на майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини:

Відповідно до статтей 1302, 1304 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 229- 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Суд апеляційної інстанції, встановив, що спадковий договір підписаний сторонами у присутності нотаріуса, яким встановлено особи сторін, перевірено їх дієздатність, роз'яснено всі істотні умови договору. Спадкодавець

ОСОБА_8 не оспорював спадковий договір від 15 квітня 2014 року та таких намірів зафіксованих у встановленому порядку (як пред'явлення позову, направлення листа-вимоги, тощо) не висловлював, сторони з вимогою про розірвання спадкового договору не звертались. ОСОБА_4 не доведено, що внутрішня воля ОСОБА_8, як учасника спадкового договору, не відповідає її зовнішньому прояву волевиявлення, сформульованому під впливом помилки, а також не доведено факту того, що ОСОБА_8 не усвідомлював того, що він помиляється, неправильно сприймав істотні умови договору. Тому правильно скасував рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Щодо доводів касаційної скарги:

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_6 не мала права звертатися до суду з апеляційною скаргою, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що хоча ОСОБА_6 не брала участі у справі, однак суд першої інстанції вирішив питання про її права, свободи та обов'язки, оскільки

ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу, укладеного

05 вересня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду Рівненської області від

05 вересня 2018 року без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Бойчук Оленою Петрівною, залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Рівненської області від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська