У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сокальського районного суду Львівської області, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 21 грудня 2015 року по справі

№ 454/3015/15-ц суддя Сокальського районного суду Львівської області постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Личаківського районного суду міста Львова, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди. Вказана ухвала є незаконною, оскільки така не ґрунтується на вимогах законності, верховенства права, винесена з порушенням Конституції України (254к/96-ВР) та законів України. Внаслідок порушення норм Конституції України (254к/96-ВР) та норм ЦПК України (1618-15) йому було спричинено моральну шкоду, яка полягає у приниженні честі, гідності, ділової репутації, порушено нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активної діяльності, порушено стосунки з оточуючими людьми, так як всі родичі та знайомі глузують, кажучи, що усі його вимоги незаконні, якщо він не може доказати свою правоту в судах.

ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в його користь кошти в сумі 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді Сокальського районного суду Львівської області.

Позивач вказував, що звільнений від сплати судового збору з підстав передбачених пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", в редакції на час подання позовної заяви.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 17 січня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом

ОСОБА_1 до Сокальського районного суду Львівської області про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 17 січня

2017 року залишено без змін.

Заочним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області

від 20 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 15 000,00 грн.

Рішення суду мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, місцевий суд виходив із того, що не справляння судового збору при поданні даної позовної заяви не є підставою для звільнення від сплати такого. Суд дійшов висновку щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі

15 000,00 грн відповідно до підпункту 5 пункту 1 частини другої статті 4 закону України "Про судовий збір", в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області

від 20 червня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому вказав, що позивач не надав належних та допустимих доказів на обґрунтування наявності душевних та психічних страждань, яких він зазнав, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, які необхідні йому для відновлення попереднього стану, додаткових зусиль, які йому необхідно докладати для організації свого життя і побуту.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

У січні 2019 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень передбачені у статті 263 ЦПК України, за якою судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції:

Щодо суті спору:

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою судді Сокальського районного суду Львівської області від 21 грудня 2015 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Личаківського районного суду міста Львова, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року, вказану ухвалу Сокальського районного суду Львівської області

від 21 грудня 2015 року в частині відмови у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди скасовано, та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, в іншій частині ухвалу залишено без змін.

Позивач вважає ухвалу судді Сокальського районного суду Львівської області від 21 грудня 2015 року незаконною, так як на його думку така прийнята суддею з порушенням присяги, вимог Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до вимог статей 10, 60, 61 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Згідно із частинами першою, другою, п'ятою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог. При цьому судами було зазначено, що обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіюванні. В той же час, позивачем не було надано доказів на підтвердження наявності такої шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідачів та вини останніх в її заподіянні.

Доводи заявника щодо порушення його права на доступ до правосуддя є безпідставними, оскільки рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій чи відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів (суддів) при здійсненні ними своїх повноважень, гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Щодо розподілу судових витрат:

Звертаючись до суду з даною позовною заявою, ОСОБА_1 на підставу звільнення від сплати судового збору зазначав, що він є звільненим з підстав передбачених пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір".

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що не справляння судового збору при поданні даної позовної заяви з підстав передбачених пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" не є підставою для звільнення від сплати такого. Суд дійшов висновку щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави судовий збір в розмірі 15 000,00 грн відповідно до підпункту 5 пункту 1 частини другої статті 4 закону України "Про судовий збір", в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції.

Проте колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з даним висновком судів попередніх інстанцій, оскільки такий зроблений з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат колегія Суддів Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно з положеннями пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою, судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Із урахуванням системного аналізу цієї норми закону призначення судових витрат, а також змісту положення частини першої статті 3 цього закону й встановлення законодавцем ставок судового збору за подання позову (стаття 4), то зазначене слід розуміти так, що позивачі звільнені від сплати судового збору при поданні окремих позовів, та певні категорії осіб незалежно від категорії позову не лише за подання позову, а й за подання апеляційних і касаційних скарг.

Оскільки стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного перелікупільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, зокрема і статтею 14 Закону України від 01 грудня 1994 року № 226/94/ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду".

У даній справі при зверненні до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди за рахунок Держави позивач був звільнений від оплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір".

У зв'язку з наведеним, висновок місцевого суду, з яким погодився й апеляційний суд, щодо стягнення з позивача на користь Держави судового збору з підстав передбачених підпунктом 5 пунктом 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", який передбачає сплату судового збору в розмірі 1,5 відсотків ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за подання позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, а саме позовної заяви про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим.

Згідно частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки оскаржуване заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 червня 2017 року та ухвала апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави судового збору в розмірі 15 000,00 грн постановлені із порушенням норм процесуального права, то вони підлягають скасуванню в цій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області

від 20 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області

від 05 жовтня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави судовий збір в розмірі 15 000,00 грн скасувати.

У іншій частині заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	Н. О. Антоненко
	В. М. Коротун
	В. І. Крат
	В. П. Курило